Справа № 22-852\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Соловйов О.Л.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Песоцької Л.І.,
суддів - Сороки Г.П., Ігнатоля Т.Г.,
при секретарі - Мамаєвій С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 12 квітня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 5137,36грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 7430,56грн., штраф фіксований в розмірі 500грн. та процентну складову у розмірі 628,40грн., а всього 13696,32грн., а також судовий збір у розмірі 136,96грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120грн. та на користь держави судовий збір 8,50грн.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору від 20 жовтня 2005 року недійсним відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що рішення не відповідає вимогам ст.ст.213,212 ЦПК України. Задовольняючи основний позов суд не взяв до уваги надану ним для огляду суду квитанцію на 1800грн., яка в розрахунку банку належним чином не відображена і впливає на правильність розрахунку заборгованості. Вважає, що відмовляючи в задоволені його зустрічного позову, суд не надав належної оцінки його доводам, наведеним в позовній заяві щодо недійсності кредитного договору та дійшов до необґрунтованого висновку про те, що він не надав доказів на підтвердження своїх доводів про невідповідність договору вимогам частин першої-п’ятої ст.203 ЦК України.
Позивач свого представника в судове засідання не направив, ніяких заяв суду не надав, про час та місце судового засідання був повідомлений, тому справу розглянуто у відсутності представника ПАТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, зустрічний позов задовольнити, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований одному або декількох документах.
Згідно ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших атів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.549 ЦК України боржник у разі порушення ним зобов’язань повинен сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню), розмір якої згідно ст.551 ЦК України може бути встановлений договором.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.
За змістом Закону України «Про банки та банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють умови надання кредиту.
ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вимог чинного законодавства були затверджені стандартні форми – Умови та Правила надання банківських послуг, підписані головою правління банку.
Згідно п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг підписання договору кредиту є фактом наявності згоди отримувача кредитної картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 20 жовтня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмірі 5000грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитний договір було укладено у письмовій формі шляхом надання відповідачем письмової заяви, згідно якої він погодився з тим, що його заява разом із запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та Правилами надання банківських послуг складає договір банківських послуг, що не оспорювалось відповідачем.
Пунктом 3.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що датою укладення договору є дата відкриття рахунку, яку зазначено у розділі «Відмітки банку» в заяві про отримання кредиту, яку було підписано ОСОБА_3 В даному конкретному випадку датою укладання договору є 20.10.2005 року.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов до висновку, що між сторонами був укладений кредитний договір – приєднання з лімітом 5000грн. у відповідності з вимогами чинного законодавства.
У порушення умов договору відповідач свої зобов’язання належним чином не виконував, станом на 30.09.2010 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 13696,32грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 5137,36грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 7430,56грн., та штрафу відповідно до вимог п.8.6 Умов та Правил наданні банківських послуг у розмірі 500грн. – фіксований штраф, 682,40грн. – процентна складова, що підтверджується розрахунком заборгованості.
За таких обставин, з урахуванням наведених норм права, виходячи з того, що відповідач договірні зобов’язання належним чином не виконує, заборгованість не погасив, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» і позов задовольнив.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої – п’ятої ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства, укладений у письмовій формі, а відповідач та його представник не надали жодного об’єктивного доказу на підтвердження своїх доводів про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладені договору вимог, наведених у ст.203 ЦК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки суд правильно встановив обставини та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку і дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що, задовольняючи основний позов, суд не взяв до уваги надану ним для огляду суду квитанцію про оплату 1800грн., що впливає правильність розрахунку заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з вказаної квитанції, яка була оглянута також апеляційним судом, не вбачається коли та на оплату яких платежів відповідачем були внесені ці кошти і чи внесені вони безпосередньо на користь позивача. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є зведеним витягом з особистого рахунку відповідача з відображенням руху грошових коштів на рахунку та сумніву не викликає. Відповідач не заперечував, що уклав договір, кредитні кошти отримував та в повному обсязі ці кошти не повернув і відсотки на сплатив.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що при вирішення зустрічного позову, суд не надав належної оцінки його доводам, наведеним в позовній заяві щодо недійсності кредитного договору та дійшов до необґрунтованого висновку про те, що він не надав доказів на підтвердження своїх доводів про невідповідність договору вимогам частин першої-п’ятої ст.203 ЦК України, колегія суддів також вважає безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюючи договір від 20.10.2005 року, відповідач в своїй позовній заяві посилався на те, що договором не визначений строк його дії, не передбачені всі істотні умови договору, тому просив визнати договір недійсним як такий, що укладений з недодержанням вимог, встановлених частинами першою – п’ятою ст.203 ЦК України, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України.
Судом правильно встановлено, що оспорюваний договір укладений шляхом приєднання до запропонованих позивачем Умов та Правил надання банківських послуг і складається із заяви відповідача, вказаних Умов та Правил та Правил користування платіжною карткою. В розділі 6 заяви ОСОБА_3 передбачено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки. Погашення заборгованості по кредитному ліміту проводиться шляхом внесення коштів на кредитну картку. Пунктом 9.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що карткові рахунки відкриваються на невизначений строк, за винятками, передбаченими пунктами 9.6,9.7 цих Умов та Правил. Пунктом 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено строк дії договору 12 місяців з моменту підписання, а якщо ні одна із сторін не заявила про припинення дії договору, його дія автоматично продовжується на такий самий строк.
Тому посилання відповідача як на підставу недійсності спірного договору на не визначення строку дії договору є безпідставними, оскільки не випливають з матеріалів справи та змісту заяви і Умов та Правил надання банківських послуг.
Посилання відповідача на те, що у розділі 8 договору зазначена лише відповідальність клієнта, а відповідальність банку не визначена, що призводить до дисбалансу його прав як споживача та є порушенням вимог ст.ст.18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів також вважає безпідставними.
Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Згідно ч.1 ст.1054 за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, з якого вбачається, що відповідач своїм підписом підтвердив те, що він при вчиненні правочину був ознайомлений і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, в змісті Умов та Правил надання банківських послуг передбачені права та обов’язки банку, обов’язки та права відповідача, відповідальність сторін та інші умови. Окрім того, відповідно до вимог цивільного законодавства сторони несуть відповідальність за законом на загальних підставах, якщо в договорі не передбачені інші умови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов’язання за договором виконав, відкрив картковий рахунок, надав відповідачу кредитні кошти, забезпечив рух коштів на картковому рахунку, користування відповідачем кредитною карткою, що не оспорювалось відповідачем.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, дав належну оцінку всім наданим сторонам доказам та відповідно до вимог матеріального і процесуального права обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, відмовивши в задоволені зустрічного позову.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з матеріалів справи, ніякими доказами не підтвердженні та не спростовують правильність рішення суду.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження, з урахуванням доказів, наданих сторонами суду першої інстанції, колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає, у зв’язку з чим апеляційна скаргу відповідача підлягає відхиленню.
Оскільки відповідач при подачі апеляційної скарги не сплатив судовий збір, а оспорював рішення суду в повному обсязі, в тому числі і рішення в частині стягнення заборгованості за кредитом, то відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв’язку з відхиленням апеляційної скарги та залишенням рішення суду без зміни, з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 68,48грн.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2011 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень 48 копійок.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22-852\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Соловйов О.Л.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
01 червня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Песоцької Л.І.,
суддів - Сороки Г.П., Ігнатоля Т.Г.,
при секретарі - Мамаєвій С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2011 року,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2011 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень 48 копійок.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :