УХВАЛА

20 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/23/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2024 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"

про стягнення 1 708 863,63 грн,

ВСТАНОВИВ:

23.12.2024 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Щодо вимог касаційної скарги

Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено судові рішення, що оскаржуються та вимоги особи, яка подає скаргу.

Верховний Суд також зазначає, що повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги урегульовані статтею 308 ГПК України.

Так, за змістом частини першої цієї статті суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1- 6 частини першої цієї статті.

Аналіз положень статті 308 ГПК України дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.

Скаржник у касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 в частині задоволених позовних вимог та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 було залишено без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2024 в оскаржуваній частині, однак рішення суду першої інстанції скаржник не просить скасувати в цій частині, хоча і просить постановити нове рішення.

Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України у касаційному порядку судові рішення переглядаються в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Отже, у разі прийняття судом касаційної інстанції нового рішення про задоволення вимог касаційної скарги це призвело б до наявності у даній справі двох суперечливих рішень, що не узгоджується із визначеними ГПК України завданнями господарського судочинства.

Щодо виключних випадків, які є підставою для подання касаційної скарги

Згідно із частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Так, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували статті 216, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 611, 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК України).

При цьому, за недоведеності позивачем факту порушення договору, скаржник покликається на висновки, викладені у постановах Верховного Суд, а саме:

- Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора;

- від 16.03.2021 у справі № 922/266/20 щодо питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання;

- від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 та від 28.06.2022 у справі № 902/653/21 щодо можливості суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

При касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.

Водночас у касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували статті 216, 230 ГК України, статті 611, 625 ЦК України, порушили статті 1, 13 ГПК України, цитує висновки, викладені у постановах Верховного Суду, втім, не обґрунтовує подібність правовідносин та не зазначає в чому полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень зазначеним висновкам.

Крім цього, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив частину першу статті 1 та частини першу, другу статті 13 ГПК України, оскільки суди попередніх інстанцій відхилили всі клопотання та доводи скаржника, втім, скаржник підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною другою статті 287 ГПК України, в цій частині, не визначає.

Верховний Суд звертає увагу, що враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга подається у зв`язку з порушенням норм процесуального права щодо відхилення клопотань, то підставою касаційного оскарження в такому разі є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що скаржник не виконав вимог частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.

При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 287 ГПК України.

Щодо доказів про сплату судового збору

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За положеннями підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року у сумі 3028,00 грн.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовій сбір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, предметом касаційного оскарження є 1 158 320,21 грн.

Отже, за подання вказаної касаційної скарги на рішення і постанову у цій справі скаржнику необхідно сплатити 27 799,69 грн (1 158 320,21 грн х 1,5% х 200% х 0,8) судового збору.

Однак до касаційної скарги скаржник не додав доказів про сплату судового збору за її подання.

Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу, що передбачено абзацом другим частини другої статті 174 ГПК України.

Отже, для усунення недоліків касаційної скарги скаржнику необхідно уточнити вимоги касаційної скарги, що будуть узгоджуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції; виконати вимоги частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України; надати до Верховного Суду доказ про сплату судового збору в сумі 27 799,69 грн за подання цієї касаційної скарги, який має бути перерахований за такими реквізитами:

- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

- Код банку отримувача (МФО): 899998;

- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;

- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".

Суд звертає увагу скаржника на те, що необхідними реквізитами для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга, та судове рішення (з датою), що оскаржується.

Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі № 915/23/24 залишити без руху.

2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншому учаснику справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 915/23/24 вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Л. Рогач