УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 522/11093/23

провадження № 61-344ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткову постанову Одеського

апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Вахненко Юлія Олександрівна, про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом та визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Вахненко Ю. О., в якому просила суд:

- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 4-277, видане

04 листопада 2022 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Вахненко Ю. О. громадянину ОСОБА_1

на квартиру, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 59, 6 кв. м, житлова площа 37,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним;

- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 4-290, видане

10 листопада 2022 року державним нотаріусом Приморської державної

нотаріальної контори у місті Одеса Вахненко Ю. О. громадянину ОСОБА_1

на підвальне приміщення, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею

16,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , недійсним;

- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 4-31, видане 30 січня

2023 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори

у місті Одеса Вахненко Ю. О. громадянину ОСОБА_1 на садовий будинок,

об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 16,9 кв. м, житлова площа

8,2 кв. м, що складається у цілому: з одного садового будинку під літ. «А»

та господарських будівель, літньої кухні під літ. «Б», підвалу під літ. «Б» та мощення

під літ. «І», розташованих на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, за адресою: МВО «Хаджибей-3», 139, Дачненська територіальна

громада, Одеський р-н, Одеська область, недійсним;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом на:

1. 1/2 частину квартири, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею

59, 6 кв. м, житлова площа 37,8 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2654491351100);

2. 1/2 частину підвального приміщення, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 16,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2656855251100);

3. 1/2 частину садового будинку, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 16,9 кв. м, житлова площа 8,2 кв. м, що складається у цілому:

з одного садового будинку під літ. «А» та господарських будівель, літньої кухні під літ. «Б», підвалу під літ. «Б» та мощення під літ. «І», розташованих

на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, за адресою: АДРЕСА_3(реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2685709851100).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2024 року

позов ОСОБА_3 задоволено.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Одеськогоапеляційного суду від 28 листопада 2024 року

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня

2024 року залишено без змін.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року

заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Ухвалено додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну

правничу допомогу відмовлено.

16 січня 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку

(надійшла 20 січня 2025 року) представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2

подано касаційну скаргу, в якій просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні

заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення.

У касаційній скарзі представник заявника вказує на недоведеність внесення ОСОБА_3 плати за надання професійної правничої допомоги представнику, оскільки з копії платіжної інструкції від 06 листопада 2024 року

про сплату послуг за договором правничої допомоги на суму 32 000,00 грн вбачається, що оплата внесена третьою особою - ОСОБА_6 . Проте додані

до заяви про ухвалення додаткового рішення матеріали не містять доказів

у належній цивільній процесуальній формі про те, що ОСОБА_6 уповноважена вносити на користь Адвокатського об`єднання «Інтеллекс» суму гонорару, встановлену ОСОБА_3 та її представником у договорі про надання правничої допомоги від 29 травня 2023 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження

(про відмову у відкритті касаційного провадження).

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі

слід відмовити з таких підстав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом

на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката

за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений

або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову

та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи

та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання

про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи

та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд

з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи

на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Дана правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22),

від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).

У постанові Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року вказано, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 наданодоговір про надання правничої допомоги від 29 травня 2023 року, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 03 жовтня 2024 року, детальний опис робіт із зазначенням відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги та копію платіжної інструкції від 06 листопада 2024 року про сплату послуг за договором правничої допомоги на суму 32 000,00 грн.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що надані докази підтверджують факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи, що є визначальним для суду при вирішенні питання про стягнення витрат

на професійну правничу допомогу та відповідає критерію реальності адвокатських витрат.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду

від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт

та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно

від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Отже, надання суду квитанції про сплату послуг за договором правничої допомоги не є обов`язковим для ухвалення рішення про розподіл витрат на правничу допомогу.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору

про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що оплата послуг

за договором правничої допомоги можлива як стороною, так і третьою особою.

Одеський апеляційний суд вірно вказав, що законодавством не заборонено

будь-якій фізичній чи юридичній особі здійснити оплату послуг адвоката, який здійснює представництво інтересів іншої особи.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно зменшення розміру правничої допомоги, враховуючи складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши доводи заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення, дійшов правильного висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн є завищеними, неспівмірними

з обсягом наданих послуг адвокатом та витраченим часом.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами

для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони зводяться

до неправильного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права.

Отже, додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року

є законною та обґрунтованою, постановленою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні,

що підтверджує висновок суду про необґрунтованість касаційної скарги.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав

у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Вахненко Юлія Олександрівна, про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом та визнання свідоцтв

про право на спадщину недійсними відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник