Справа № 703/6901/24

2/703/421/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.

представника позивача адвоката Саражі Д.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

установив:

27.12.2024 ОСОБА_1 через представника, адвоката Саражу Д.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель і споруд.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 08.07.1978 до 24.12.2024 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 23.12.1978 за договором купівлі-продажу був набутий житловий будинок що за адресою АДРЕСА_1 , який в подальшому знесений та на вказаній ділянці збудований новий будинок, право власності на який зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданий міським відділком комунального господарства виконавчого комітету міської ради народних депутатів 14.08.1992, надалі в дворі будувалися різноманітні господарські будівлі та споруди. Оскільки вказаний житловий будинок з надвірними спорудами набутий позивачкою та відповідачем у власність під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, тому є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу в рівних частинах. Відповідач не погоджується добровільно ділити майно, тому позивач змушена звернутися до суду.

Ухвалою суду від 06.01.2025 відкрите провадження у цивільній справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання з розгляду справи призначене на 22.01.2025, встановлено строк для подачі учасниками справи письмових заяв по суті справи.

Представник позивача, адвокат Саража Д.В. в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві та додатках.

Відповідач 15.01.2025, до початку першого судового засідання в справі, надав на адресу суду письмову заяву, якою визнав позов, в судовому засіданні підтвердив цю позицію.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України наслідком визнання відповідачем позову є ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для того законних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.07.1978. 24.12.2024, шлюб розірваний, про що Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складений актовий запис №108.

23.12.1978 між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладений договір купівлі-продажу будинку за адресою АДРЕСА_1 , площею 22,9 м кв, розташований на земельній ділянці площею 600 м кв. Будинок належить ОСОБА_2 , на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для забудови, посвідченого Смілянською нотаріальною конторою 24.06.1957 під номером 5130, зареєстрованого в Смілянському бюро технічної інвентаризації 15.12.1978 під номером 8320. Договір посвідчений 23.12.1978 нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, запис у реєстрі №5384.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Смілянської міської ради народних депутатів від 21.12.1982 №803 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво за адресою АДРЕСА_1 , нового житлового будинку замість старого зі знесенням останнього.

Відповідно до дозволу міського об`єднання житлово-комунального господарства міста Чернієнку В.М. на підставі дозволу Виконавчого комітету Смілянської міської ради народних депутатів від 21.12.1982 №803 дозволено виконувати будівельні роботи з будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Як вбачається із технічного  паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, що виданий станом на 06.12.1990, будинковолодіння по АДРЕСА_1 , розміщене на земельній ділянці площею 600 м кв, що надана за рішенням виконавчого комітету міста під №110 від 29.03.1957, включає зокрема будинок, побудований у 1986 році, загальною площею 73,5 м кв, житлова площа – 45,8 м. кв, площа допоміжних приміщень – 27,7 м кв, а також літню кухню (побудована в 1988 році), вбиральню, погріб (побудований в 1984 році), огорожу, ворота, водопровідний кран. Власником будинку є ОСОБА_1 , розмір частки – 1.

Із інформаційної довідки Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 21.11.2024 №1844-0 щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що станом на 01.01.2013 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого міським відділком комунального господарства виконавчого комітету міської ради народних депутатів 14.08.1992.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 14.08.1992, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 повністю належить ОСОБА_1 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Смілянської міської ради народних депутатів від 23.07.1992 №418 замість договору кіпівлі-продажу, посвідченого Смілянською державною нотаріальною конторою 23.12.1978 №5384, дозволу на перебудову будинку згідно з рішенням Смілянського міськвиконкому №803 від 21.12.1982 та акту прийняття будинку в експлуатацію від 31.07.1992.

Правовстановлюючі документи на спірний будинок видані на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки від 18.02.2024 ринкова вартість житлового будинку загальною площею 73,5 м кв. що розташований за адресою АДРЕСА_1 , складає 238600,00 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.01.2021 року по справі №1540/3952/18 прийшов до наступних висновків: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.10.2020 у справі №623/214/17.

Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва Постановою Кабінету міністрів України від 05.08.1992 №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення».

Отже до 05.08.1992 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 №449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Отже належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Згідно зі статтями 22, 23, 28 КпШС України, статтею 16 Закону України «Про власність», статями 112, 118 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час набуття у власність спірного будинку) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 3-4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

Отже судом встановлено, що житловий будинок набутий позивачкою та відповідачем під час перебування їх у шлюбі, виходячи із норм законодавства, чинного на час набуття будинку у власність, такий є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який у визначеному законом порядку зареєстрований на одного з них – відповідача в справі, що жодним чином не спростовує презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу.

Враховуючи викладені обставини суд вважає, що позовні вимоги в частині поділу житлового будинку підлягають задоволенню та за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину будинку.

Як вбачається із ч. 1-2 ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 303/4772/16-ц КЦС ВС зазначив, що надвірні будівлі є приналежністю головної речі, а перехід приналежності головної речі до нового власника можливий тільки разом із головною річчю, тобто будинком, квартирою в ньому.

Відповідно до даних технічного паспорту на житловий будинок, на подвір`ї також є літня кухня (побудована в 1988 році, площа 32,2 м кв), вбиральня, погріб (побудований в 1984 році, площа 11,9 м кв), огорожа (25 м - дерев`яна, 74 м - з металічної сітки), ворота (8 м), водопровідний кран.

Відтак за позивачкою в порядку поділу спільного майна подружжя слід визнати право власності на 1/2 частину всіх надвірних будівель та споруд.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Отже відповідач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявний в матеріалах справи ордер на надання правничої допомоги, а також позовна заява, підписана представником, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката.

Оскільки із доданих до позову документів не можна встановити, який перелік послуг (робіт) надав адвокат Саража Д.В. позивачу, окрім підготування і подання позовної заяви із додатками, а також участі в одному судовому засіданні, будь-яких заяв чи клопотань з даного приводу не заявлено, суд, керуючись ст. 137 ЦПК України не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу із відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368, 372 ЦК України, ст. 259, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 73,5 м кв, житловою площею 45,8 м кв, з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, шляхом зобов`язання Головного Управління державної казначейської служби України у Черкаській області повернути судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп, сплачений згідно з квитанцією ID 8647-7683-6944-9629 від 27.12.2024.

В задоволенні вимоги про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 23.01.2025.

Суддя                                                        І.В. Овсієнко