Справа №22ц-3777/11 Головуючий в 1 інстанції – Гладка І.А.
категорія: Доповідач – Ювченко Л.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Ювченко Л.П.
суддів Папоян В.В.,
при секретарі Стіба Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 09 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства „Міллер Брендз України” про визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И ЛА:
14.06.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства „Сармат” про визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Зазначив, що працюючи на посаді бухгалтера ЗАТ „Сармат” вона дізналася, що 22 березня 2010 року до колективного договору ЗАТ „Сармат” були внесені доповнення та зміни, згідно з якими при звільненні працівників за згодою сторін в період з 22 березня 2010 року по 11 квітня 2010 року виплачується вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за виключенням департаменту продаж. У зв’язку з чим, 30 березня 2010 року позивач подала заяву про звільнення 31 березня 2010 року за згодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України, яке було зареєстроване в канцелярії за №5В. На подану заяву, позивач отримала рекомендований лист начальника відділу кадрів ОСОБА_2, в якому повідомлялось, що заява прийнята до відома, але буде розглянута в якості ініціативи про дострокове розірвання трудового договору з 31 березня 2010 року відповідно до ст. 38 КЗпП України, оскільки згода сторін не досягнута, при цьому було зроблено посилання на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів”, а також повідомлялося про необхідність отримання трудової книжки. Позивач категорично заперечує проти підміни її дійсного волевиявлення щодо підстави розірвання трудового договору, оскільки вона не подавала заяви про звільнення за власним бажанням та звернулася з цього приводу до Донецького обкому профспілок України, від якого отримала відповідь, в якій повідомлялося, що дії адміністрації помилкові, а посилання на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” некоректне в даному випадку.
ОСОБА_1 просила поновити строк давності для звернення до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому ч.5 ст. 267 ЦК України, визнати неправомірним її звільнення за ст. 38 КЗпП України, зобов’язати відповідача поновити її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 09 лютого 2011 року задоволено клопотання представника відповідача, назву відповідача - Закритого акціонерного товариства „Сармат” змінено на Приватного акціонерного товариства „Міллер Брендз України”.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 09 лютого 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог по справі.
Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до апеляційного суду Донецької області.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те незаконність, необґрунтованість рішення, обставини, що мають значення для вирішення спору встановлені невірно, висновок суду не відповідає обставинам справи.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства „Сармат” про визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Зазначив, що працюючи на посаді бухгалтера ЗАТ „Сармат” вона дізналася, що 22 березня 2010 року до колективного договору ЗАТ „Сармат” були внесені доповнення та зміни, згідно з якими при звільненні працівників за згодою сторін в період з 22 березня 2010 року по 11 квітня 2010 року виплачується вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за виключенням департаменту продаж. У зв’язку з чим, 30 березня 2010 року позивач подала заяву про звільнення 31 березня 2010 року за згодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України, яке було зареєстроване в канцелярії за №5В. На подану заяву, позивач отримала рекомендований лист начальника відділу кадрів ОСОБА_2, в якому повідомлялось, що заява прийнята до відома, але буде розглянута в якості ініціативи про дострокове розірвання трудового договору з 31 березня 2010 року відповідно до ст. 38 КЗпП України, оскільки згода сторін не досягнута, при цьому було зроблено посилання на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів”, а також повідомлялося про необхідність отримання трудової книжки. Позивач категорично заперечує проти підміни її дійсного волевиявлення щодо підстави розірвання трудового договору, оскільки вона не подавала заяви про звільнення за власним бажанням та звернулася з цього приводу до Донецького обкому профспілок України, від якого отримала відповідь, в якій повідомлялося, що дії адміністрації помилкові, а посилання на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” некоректне в даному випадку.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції слід залишити без змін
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, –
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 09 лютого 2011 року
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
СУДДІ: