Справа № 22ц-121\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Соловйов О.Л.
Категорія 41 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Песоцької Л.І.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі – Дерюгіній В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи – Управління міського майна Маріупольської міської ради, Державне житлово-експлуатаційне підприємство «Домовик-2», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поновлення строку для звернення до суду, визнання свідоцтва про право власності недійсним, за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Управління міського майна Маріупольської міської ради на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
В травні 2010 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 і ОСОБА_6, просили поновити їм строк позовної давності для звернення до суду та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім’я відповідачів від 12.10.2005 року.
На обґрунтування вимог зазначили, що вказана квартира була надана в 1990 році ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_5 Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_4 15.08.1997 року квартира була приватизована на них, оскільки чоловік з квартири виписався, а в грудні цього ж року шлюб з ОСОБА_5 було розірвано. Після цього вона з донькою виїхала в Росію в м.Калінінград, а все спільне майно залишилось в квартирі. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 26.09.2002 року приватизація квартири була визнана недійсною. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 20.04.2005 року вони вселені в квартиру. На підставі цього рішення 18.04.2006 року зареєструвалися в квартирі, але проживати не можуть у зв’язку з тим, що відповідачі їм в цьому перешкоджають.
12.10.2005 року відповідачі приватизували вказану квартиру на себе. Свідоцтво про право власності на житло на ім’я відповідачів вважають незаконним, оскільки відповідачі позбавили їх права на приватизацію, так як вони мають право на користування квартирою, вселені за рішенням суду, оплачують житло.
Строк позовної давності пропустили з поважних причин, оскільки про приватизацію відповідачами квартири дізналися лише в 2010 році із позовної заяви відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування житлом.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_7 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло №33525/н від 12 жовтня 2005 року, видане Управління державного майна Маріупольської міської ради н ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і повернуто квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Не погодившись з рішенням суду, Управління міського майна Маріупольської міської ради в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Представники третіх осіб - Державного житлово-експлуатаційного підприємства «Домовик-2», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» в судове засідання не прибули, про час та місце судового засідання були повідомлені. Тому справу розглянуто у їх відсутності.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які просили їх апеляційну скаргу та апеляційну скаргу Управління міського майна Маріупольської міської ради задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити, пояснення представника Управління міського майна Маріупольської міської ради ОСОБА_8, яка просила апеляційну скаргу Управління міського майна та відповідачів задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, заперечення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.
Визнаючи причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду поважною, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі про приватизацію квартири відповідачами дізналися в 2010 році після звернення до суду останніх з позовом про визнання позивачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а також того, що ОСОБА_4 на момент приватизації відповідачами квартири була неповнолітня, тому розглянув справу по суті.
Задовольняючи позов та визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на житло від 12.10.2005 року, на ім’я відповідачів на квартиру АДРЕСА_1, з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» про те, що суб’єктами приватизації є всі громадяни України, які мають право отримати безоплатно квартиру (будинок), яку вони займають, що до членів сім’ї наймача включаються тільки громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, суд першої інстанції, виходив з того, що приватизація квартири відповідачами була проведена з порушенням прав позивачів на житло, які набули його відповідно до рішення Жовтневого районного суду від 20.04.2005 року про вселення ОСОБА_3 з неповнолітньою донькою у спірну квартиру, та враховуючи те, що на момент приватизації відповідачами квартири було скасоване рішення суду від 26.09.2002 року про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 15.08.1997 року на ім’я позивачів, дійшов до висновку про відсутність у відповідачів на той період підстав для приватизації квартири.
Погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_3
Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена сім’ї та додатково 10кв.м. на сім’ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам, що мешкають в них або перебувають в черзі та потребують поліпшення житлових умов.
Згідно п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 приватизувала квартиру АДРЕСА_2, про що їй 28.03.1995 року було видано свідоцтво про право власності на житло №34242 від 15.03.1995 року, що підтверджується витягом з книги реєстрації квартир, висновком про реєстрацію домоволодіння від 28.03.1995 року та інформаційною довідкою БТІ м.Маріуполя з реєстру прав власності.
ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала, що вказана квартира по пр.Будівельників була приватизована на її ім’я і що свідоцтво про право власності на житло вона не оспорювала, але участь у приватизації заперечувала, посилаючись на те, що цю квартиру вона орендувала і господар використав її паспорт. При цьому, на підтвердження своїх заперечень ОСОБА_3 ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ніяких належних, допустимих та достовірних доказів не надала.
З огляду на наведене, з урахуванням того, що відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та, виходячи з того, що ОСОБА_3 використала своє право на приватизацію державного житла і не може приймати участь у повторній приватизації державного житла - спірної квартири АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що її права діями відповідачів при приватизації цієї квартири не порушені.
Однак дані обставини та вимоги закону суд першої інстанції залишив поза увагою і помилково задовольнив позов ОСОБА_3
Таким чином, рішення суду в частині задоволенні позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що в приватизації квартири по пр.Будівельників приймала участь ОСОБА_4 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені. А та обставина, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 таким доказом не можу бути.
Посилання відповідачів та Управління міського майна Маріупольської міської ради на те, що позивачі не проживали в спірній квартирі, що під час реєстрації в квартирі 18.04.2006 року знали про те, що квартира приватизована, однак з позовом звернулись лише в 2010 році, колегія суддів вважає безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 20.04.2005 року, яке набрало законної сили, позивачі вселені в спірну квартиру, тобто визнані такими, що мають право на користування жилим приміщенням. В суді першої інстанції та в апеляційному суді сторони визнали, що їх сумісне проживання в спірній квартирі неможливе із-за хвороби ОСОБА_5 Також з матеріалів справи вбачається, що на момент приватизації спірної квартири та реєстрації в ній ОСОБА_4 була неповнолітньою, досягла повноліття 25.07.2009 року, а відповідно ч.4 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності для захисту її порушеного права починається від дня досягнення нею повноліття.
Інші доводи апеляційних скарг відповідачів та Управління міського майна Маріупольської міської ради колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не впливають на правильність рішення суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_4, оскільки її права при приватизації відповідачами спірної квартири були порушені. Тому підстав для скасування рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішенням суді першої інстанції стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_7 судові витрати – державне мито у розмірі 8,50грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37грн., всього 45,50грн., з кожного по 22,75грн.
Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позову до суду ОСОБА_3 оплатила судовий збір у розмірі 87,50грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37грн. У зв’язку із скасуванням рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні її позову, відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України вона не має права на відшкодування за рахунок відповідачів вказаних судових витрат.
В матеріалах справи відсутні відповідні документи про понесені ОСОБА_4 витрати на оплату судових витрат - судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при подачі прозову до суду. У зв’язку з чим відсутні підстави і для відшкодування на її користь за рахунок відповідачів судових витрат.
З урахуванням наведеного, рішення суду в частині відшкодування за рахунок відповідачів на користь позивачів судових витрат підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 та відшкодування судових витрат на користь позивачів підлягає скасуванню, а в решті частини рішення суду підлягає залишенню без зміни, у зв’язку з чим апеляційні скарги відповідачів та Управління міського майна Маріупольської міської ради підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Управління міського майна Маріупольської міської ради задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 та відшкодування на користь позивачів судових витрат скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним відмовити.
В решті частини рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :