Справа № 22ц-1139\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Кулик С.В.
Категорія 52 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Мироненко І.П.,
при секретарі - Грішко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 травня 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
02 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Санаторію – Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» (далі СП «Здоровье»), який в подальшому змінила, та в остаточній редакції позову просила поновити її строк для звернення до суду з позовом, визнати наказ №43-к від 01.10.2010 року про її звільнення незаконним та поновити на роботі, зобов’язати відповідача виплатити їй моральну шкоду у розмірі 10000грн.
На обґрунтування вимог вказала, що наказ про звільнення вважає незаконним, оскільки не було підстав для скорочення штату, а була звільнена із-за відмови виконувати додаткову за сумісництвом роботу секретаря відділу кадрів безоплатно, при звільненіі їй не запропонували іншої роботи. 01.10.2010 року їй були видані наказ про звільнення і трудова книжка, а розрахунок не було проведено. Не надано необхідної інформації про невикористану відпустку.
Обгрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилалась на те, що неправомірні дії відповідача, які виразилися у її звільнені з підприємства на підставі наказів №13-к від 01.03.2010 року, 31-к від 16.07.2010 року, №43-к від 01.10.2010 року без законних підстав, призвели до моральних страждань, душевного дискомфорту, була глибоко морально травмована, з вини відповідача втратила налагоджені життєві зв’язки і вимушена була приймати додаткові зусилля для організації свого життя. Втрата роботи вимагала від неї додаткових душевних та фізичних зусиль для організації свого життя, що призвело до розладу здоров’я.
Строк для звернення до суду з позовом пропустила з причини правової необізнаності, тривалої переписки з органами прокуратури, Фондом соціального страхування і ці причини просить визнати поважними та поновити строк для звернення до суду з позовом.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 19 травня 2011 року поновлено ОСОБА_2 строк на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Позов задоволено частково.
Визнано наказ №43-к від 01.10.2010 року про звільнення ОСОБА_2 з посади завідуючого господарством СП «Здоровье» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України – незаконним.
Поновлено позивачку на роботі в СП «Здоровье» на посаді завідуючого господарством.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позову, та, посилаючись в апеляційній скарзі на неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, СП «Здоровье» просило рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника СП «Здоровье» - Безверхньої О.Б., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, заперечення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 А в частині відмови в задоволені позову рішення суду сторони не оскаржують. Тому, перевіряючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження, колегія суддів не перевіряє справу в частині відмови в задоволенні позову із-за відсутності апеляційних підстав.
Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.
Поновлюючи позивачці строк для звернення до суду з позовом, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений законом строк нею пропущений з поважних причин, оскільки після звільнення вона звернулася в органи прокуратури, які закінчили перевірку за її заявою 03.11.2010 року, а в період з 28.10.2010 року по 01.12.2010 року вона знаходилась на амбулаторному лікуванні в міській лікарні №2 з діагнозом «правостороння пневмонія».
Задовольняючи позов про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що профспілковою організацією не була надана згода за звільнення позивачки, та що представник відповідача не довів той факт, що звільнення було обумовлено неможливістю переведення, або її відмови від переведення на іншу роботу. Позивачка не була належним чином попереджена про час звільнення, оскільки наказом про №31-к від 16.07.2010 року позивачка була попереджена про звільнення з 17.09.2010 року, а звільнення проведено 01.10.2010 року. Тому дійшов до висновку про незаконність наказу про звільнення і поновив ОСОБА_2 на роботі.
З такими висновками суду колегія суддів не може погодитись, оскільки вони не випливають з обставин справи та не відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові справи, пов’язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно наказу №12-к від 26.03.2007 року з 26.03.2007 року працювала в СП «Здорвье» на посаді завідуючого господарством.
Згідно Положення про СП «Здоровье», затвердженого генеральним директором ВАТ «МЗВМ» 13.11.2006 року, СП «Здоровье» є підрозділом ВАТ «МЗТМ» і підкоряється власнику. Фінансується ВАТ «МЗВМ», в томі числі, частково за рахунок коштів Фонду соціального страхування з непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з втратою непрацездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням».
Штати санаторію-профілакторію, які фінансуються за рахунок Фонду соціального страхування, встановлюються згідно нормативів, затвердженим правлінням Фонду соціального страхування. Підприємство, при можливості, може утримувати штат санаторію-профілакторію за рахунок власних коштів.
Розпорядником коштів Фонду соціального страхування в санаторії-профілакторії є головний лікар та головний бухгалтер.
Санаторій-профілакторій очолює директор-головний лікар, який має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників санаторію-профілакторію, на підставі штатних нормативів розробляє і вносить на затвердження Виконавчої дирекції Фонду штатний розклад санаторію-профілакторію, перерозподіляє в межах загальної чисельності і фонду оплати праці штати санаторію-профілакторію, крім штату адміністративно-господарського персоналу і штатів, які додатково виділені для обслуговування спеціалізованих лікувальних кабінетів (а.с.48-56).
Між Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та ВАТ «МЗВМ» був укладений договір про надання послуг з санаторно–курортного лікування застрахованих осіб 04.01.2010 року і в цей же день був укладений договір забезпечення товариством організації оздоровлення застрахованих шляхом надання 40 путівок на 2010 рік (а.с.57-58,61-66).
Наказом по ВАТ «МЗВМ» №51 від 26.03.2010 року та №44 від 22.03.2010 року про оптимізацію чисельності персоналу та скорочення посад з метою оптимізації чисельності працівників, забезпечуючи повну зайнятість протягом робочого часу і упорядкування структури управління товариства запропоновано керівникам структурних підрозділів прийняти відповідні заходи щодо скорочення чисельності штату (а.с.67,68).
13.05.2010 року ТОВ «МЗВМ» звернулось до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з метою оптимізації чисельності штату не включати в кошторис часткового фінансування на 2010 рік посади завідуючого господарством санаторію-профілакторію (а.с.59). На дане звернення надійшла відповідь з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 08.06.2010 року про те, що штатний розклад затверджується власником оздоровниці і при затверджені кошторису на друге півріччя власник вправі вирішувати кількість посад, які будуть утримуватись за рахунок Фонду та за рахунок власних коштів підприємства (а.с.60).
Наказом по СП «Здоровье» 31-к від 16.07.2010 року з метою оптимізації чисельності працівників, яка забезпечує повну зайнятість протягом робочого часу та подальшого упорядкування господарського механізму санаторію-профілакторію, скорочено посаду завідуючого господарством, яку займає ОСОБА_2 зі звільненням її з 17.09.2010 року по п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату (а.с.152). З даним наказом позивачка була ознайомлена 16.07.2010 року, однак від підпису відмовилась, про що складено акт (а.с.153). І це не оспорювала позивачка в своєму позові та в судовому засіданні.
На засіданні профспілкового комітету СП «Здоровье» 09.08.2010 року було розглянуто подання адміністрації про звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпП України, (за звільнення проголосувало - 1, проти – 0, утрималось -5), згода на звільнення не надана, рекомендовано адміністрації запропонувати позивачці альтернативну роботу (а.с.85,166). Як вбачається з протоколу засідання профспілкового комітату, свій висновок про відмову в дачі згоди на звільнення позивачки профком не мотивував.
Наказом №43-к від 01.10.2010 року ОСОБА_2 звільнено з посади завідуючого господарством з 01.10.2010 року по скороченню чисельності (штату) за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.155).
Позивачка була ознайомлена з даним наказом 01.10.2010 року, однак від підпису відмовилася, про що було складено відповідний акт (а.с.156). Даних обставин не оспорювала позивачка, вказавши, що в день звільнення їй було видано копію наказу про звільнення і трудову книжку з відповідним записом.
Звіт про за планове звільнення станом на 16.07.2010 року та звіт про фактичне звільнення станом на 04.10.2010 року був направлений в Фонд соціального страхування на випадок безробіття (а.с.149,150).
На засіданні розширеного засідання профспілкового комітету 19.08.2009 року було затверджено зміни в колективний договір, згідно яких з переліку професій і посад працівників СП «Здоровье», які фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування виключена посада завідуючого господарством (а.с.71-72). З 01.08.2010 року введено в дію новий штатний розклад, в якому відсутня посада ОСОБА_2 Посада завідувача господарством на 2010 рік, що утримується за рахунок Фонду соціального страхування відсутня в кошторисі на друге півріччя 2010 року (а.с.73-75, 80-84).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовувала тим, що при звільненні за скороченням штату їх не запропоновано іншу роботу. Вважає, що до її звільнення провела її принципова позиція, якої вона притримувалась під час роботи на підприємстві, небажання виконувати незаконні вимоги адміністрації. Разом з тим, на підтвердження своїх доводів позивачка суду ніяких доказів не надала, ні в позові, ні в судовому засіданні не навела ніяких конкретних обставин, які б свідчили про наявність на підприємстві вільних вакансій для її працевлаштування.
Заперечуючи проти позову, представник СП «Здоровье» стверджував, що ОСОБА_2 не була запропонована інша робота із-за відсутності вакансій. На підтвердження своїх доводів надала суду накази та розпорядження про проведення як в цілому на підприємстві, так і в СП «Здоровье» роботи з оптимізації та скорочення штату, з яких вбачається, що тільки в СП «Здоровье» протягом 2009-2010 року було скорочено 12 одиниць (а.с.142-146,160-161, 168—170173-175).
Статтею 221 КЗпП України передбачено, що трудові спори розглядаються комісіями по трудовим спорам, районними (міськими) судами.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України безпосередньо районними (міськими) судами розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміни дати або формулювання причин звільнення, оплати за час вимушеного прогулу чи виконання нижче оплачуваної роботи.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст.234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка була звільнена з роботи 01.10.2010 року і в цей день ознайомлена з наказом про звільнення та отримала трудову книжку, що вона вказала в позовній заяві та визнала в судовому засіданні.
До суду з позовом ОСОБА_2 звернулася 02.12.2010 року, тобто за перебігом встановленого законом місячного строку для звернення до суду.
В позовній заяві, як на поважність причин пропуску строку, позивачка посилалась на правову необізнаність та на тривалий розгляд її заяв органами прокуратури, Фондом соціального страхування, отримання відповіді з прокуратури на її звернення 03.11.2010 року.
В судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка, як на поважність причини пропуску строку звернення до суду, посилалась також на те, що вона з 28.10.2010 року по 01.12.2010 року перебувала на амбулаторному лікуванні з приводу правосторонньої пневмонії, надавши суду витяг з амбулаторної картки (а.с.179).
Оглядом медичної (амбулаторної) картки позивачки в судовому засіданні апеляційним судом встановлено, що 28.10.2010 року вона зверталась в поліклініку Маріупольської міської лікарні №2 з приводу ВСД, гіпертонічної хвороби. Наступний візит до лікаря був 10.12.2010 року з приводу гіпертонічної хвороби. В медичній картці відсутні записи про захворювання на пневмонію та про проходження лікування в період 28.10.2010 року по 01.12.2010 року з приводу цього захворювання, або проходження лікування з приводу інших захворювань у вказаний період. На запит апеляційного суду 30.08.2010 року за №424 головний лікар Маріупольської міської лікарні №2 повідомив, що ОСОБА_2 в період з 28.10.2010 року по 01.12.2010 року за медичною допомогою в лікувальний заклад не зверталася.
Таким чином, поважних причин пропуску встановленого законом місячного строку для звернення до суду у справі не вбачається, оскільки доказів про перебування на лікуванні суду не надано. А звернення із заявами до прокуратури, Фонду соціального страхування та правова необізнаність не є поважними причинами пропуску строку, оскільки не є непереборними обставинами, які б об’єктивно перешкоджали позивачці звернутися до суду з позовом у встановлений законом строк. Таким чином, строк для звернення до суду позивачкою пропущено без поважних причин, тому позов підлягає залишенню без задоволення з цих підстав.
Однак, суд першої інстанції на дані обставини належної уваги не звернув, відмовивши в клопотанні представника відповідача про витребування відомостей з міської лікарні про лікування позивачки, обставини доводи позивачки щодо перебування на лікуванні не перевірив, та помилково дійшов до висновку про наявність поважних причин пропуску строку і цей строк поновив, що призвело до неправильного вирішення справи.
Тому, таке рішення суду в частині задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі із-за пропуску строку для звернення до суду.
З урахуванням наведеного апеляційна скарга СП «Здоровье» підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 травня 2011 року в частині визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 до Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про визнання наказу про звільнення №43-к від 01 жовтня 2010 року незаконним та поновлення на роботі відмовити із-за пропуску строку для звернення до суду.
В решті частини рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-1139\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Кулик С.В.
Категорія 52 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
07 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Мироненко І.П.,
при секретарі - Грішко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 травня 2011 року,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 травня 2011 року в частині визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 до Санаторію-Профілакторію «Здоровье» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про визнання наказу про звільнення №43-к від 01 жовтня 2010 року незаконним та поновлення на роботі відмовити із-за пропуску строку для звернення до суду.
В решті частини рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :