Справа № 22ц-1177\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Кашицька С.А.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 червня 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
В березні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача та просила встановити факт, що в період з 1997 року по 19 червня 2004 року вона проживала однією сімєю спільно з ОСОБА_3 і фактично перебувала з ним у шлюбних відносинах; визнати за нею право власності на Ѕ частину АДРЕСА_1
На обґрунтування вимог зазначила, що приблизно з 1997 року по червнь 2004 року вона проживала однією сімєю з відповідачем без реєстрації шлюбу. До липня 2003 року проживали в належній їй квартирі, а 05 серпня 2003 року в період спільного проживання за спільні кошти придбали житловий АДРЕСА_1 і в цьому ж місяці разом з відповідачем вселились в нього, де продовжили проживати разом та вести спільне господарство до реєстрації шлюбу. Ввважає, що будинок як придбаний в період їх спільного проживання однією сім’єю за спільні кошти, відповідно до ч.1 ст.74 СК України є їх спільною сумісною власністю і їй належить1/2 частина будинку.
Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сімєю без шлюбу родиною в період з 1997 року по 19 червня 2004 року.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину АДРЕСА_1
Не погодившись з рішенням суду та посилаючись в апеляційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, ОСОБА_3 просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по сутті позовуних вимог.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, заперечення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з таких підстав.
Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, виходив з того, що з 1 червня 1997 року ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем до 19.06.2004 року – до дня реєстрації шлюбу. Проживали однією сім’єю, вели спільне домашнє господарство, у них був єдинний грошовий бюджет. Оскільки в цей період спільного проживання за рахунок спільної праці та спільних коштів за договором купівлі-продажу від 05.08.2003 року сторони придбали житловий АДРЕСА_1 на ім’я відповідача, то дійшов до висновку, що будинок є їх спільною сумісною власністю, їх частки є рівними і позивачці належить Ѕ частина цього будинку.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004 року по 25.06.2009 року (а.с.12,16).
Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.08.2003 року ОСОБА_3 придбав у приватну власність житловий АДРЕСА_1 за 29273грн. Зареєстрував своє право власності на цей будинок в реєстрі прав власності на нерухоме майно 08.08.2003 року (а.с.5,13).
Заявляючи вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 з 1997 року по 19 червня 2004 року та визнання права власност і на Ѕ частину спірного будинку, позивачка посилалась на те, що цей будинок було придбано за їх спільні кошти в період спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах, тому їй належить 1\2 частина будинку на підставі ч.1 ст.74 СК України, згідно якої майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 вказував, що будинок придбано за його особисті кошти та кошти його матері ОСОБА_6, виручені від продажі належної йому з матір’ю квартири, належних йому гаража та автомобіля, а також особисті кошти (заощадження) його матері. Будинок був придбаний для його з матір’ю спільного проживання. Позивачка не працювала, доходів не мала і своїх коштів у придбання будинку не вкладала. Також не вносились у придбання будинку його з позивачкою спільні кошти і не було домовленості про створення ним з позивачкою спільної власності на будинок. На підтвердження своїх заперечень надав суду свідоцтво про право власності на житло від 10.05.1993 року, договір купівлі-продажу гаражу від 08.07.2003 року, договір купівлі-продажу квартири від 11.07.2003 року, розписку про продаж автомобіля, ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 21.12.2000 року про затвердження мирової угоди щодо поділу майна між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_7, витяг з домової книги про реєстрацію позивачки в спірному будинку (а.с.35,36,70,99-101,110).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач раніше перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 по 25.06.1999 року, що підтверджується ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 21.12.2000 року по справі №2-2280\2000р. Дані обставини підтвердив відповідач в апеляційному суді та не спростовані позивачкою.
Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою по 1999 рік, відповідач не міг одночасно перебувати у шлюбних відносинах з позивачкою з 1997 року, оскільки це суперечить нормам КпШС України, чинного до 01.01.2004 року, а також нормами Сімейного кодексу України, чинного з 01.01.2004 року.
Згідно п. 1 розд. VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України, за нормами якого судом вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції) норми Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше ніж 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Згідно ч.2 ст.13 КпШС України, чинного до 01.01.2004 року, права та обов’язки подружжя, у тому числі і щодо права спільної власності подружжя, породжує тільки шлюб, зареєстрований у державних органах запису актів громадянського стану.
Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана під час приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. N 20).
Згідно з вимогами ч.3 ст.10, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку у спірному нерухомому майні, вона мала надати суду належні та допустимі докази про її участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею й коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за позивачкою права власності на половину зазначеного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не надала суду ніяких належних та допустимих доказів про свої доходи, участь власними коштами чи працею у придбанні спірного житлового будинку, будинок був придбаний відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою. Тому підстав для визнання за позивачкою права власності на 1\2 частину спірного будинку не має.
Посилання позивачки на те, що вона займалась підприємницькою діяльністю разом з відповідачем і отримані від цієї діяльності доходи були вкладені в придбання спірного будинку, на те, що вона в придбання будинку вклала свої кошти від реалізації належної їй квартири, є неспроможними, оскільки ніякими письмовими доказами не підтверджені та не визнані відповідачем.
Суд першої інстанції наведені обставини та вимоги закону залишив поза увагою, на порушення норм ст.ст.10,57,60,212,213 ЦПК України, відхиляючи доводи відповідача про внесення ним особистих коштів за спірний будинок, суд за відсутності будь-яких доказів про участь позивачки в придбанні будинку, визнав за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку, залишивши поза увагою, що вона повинна була довести розмір свого вкладу в придбання будинку та наявність домовленості сторін про створення спільної сумісної власності на це майно. Окрім цього, ухвалючи рішення, суд першої інстанції помилково послався на норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, чинних з 01.10.2004 року.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, тому таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.
Таким чином, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження, та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 червня 2011 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1\2 частину житлового будинку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-1177\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Кашицька С.А.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
17 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 червня 2011 року,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 червня 2011 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1\2 частину житлового будинку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :