Справа № 22ц-1328\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Харитонова Г.Л.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.В.,
при секретарі - Грішко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 1\2 частки сумісного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 30 червня 2011 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 1\2 частки сумісного майна відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті її позовних вимог, посилаючись на неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позову, заперечення представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 01.03.1981 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 12.02.2000 року.
В період шлюбу ОСОБА_3 працював на ММК імені Ілліча та 30.12.1996 року йому була нарахована частка в колективному частковому фонді Організації орендарів ММК імені Ілліча. Розмір частки був нарахований, виходячи з трудового вкладу (зарплати) орендарів в період з 28.05.1993 року по 30.12.1996 року і станом на 30.12.1996 року визначений в сумі 16727грн. Утримання із заробітної плати чи внесення грошових коштів для розрахунку частки відповідача у колективному частковому фонді не проводилося і, маючи право на частку, ОСОБА_3 ніяких затрат на її придбання не поніс. На час припинення між сторонами шлюбних відносин грошовий еквівалент вартості частки, яка належала відповідачу, не змінився.
19.08.2010 року відповідач за особистим бажанням вибув з Організації орендарів, продавши належну йому частку за договором купівлі-продажу від 19.08.2010 року за 98689грн.
Позивачка на даному підприємстві не працювала, особисто не мала частки у колективному частковому фонді Організації орендарів ММК імені Ілліча.
За таких обставин, виходячи з того, що одержання права на частку у колективному частковому фонді Організації орендарів ММК імені Ілліча було пов’язано з перебуванням відповідача у трудових відносинах з підприємством та залежало безпосередньо від його трудового вкладу, що на її придбання спільні кошти подружжя не вносились, утримання із заробітної плати відповідача не проводились, та, враховуючи те, що право на частку у колективному частковому фонді Організації орендарів є власністю члена підприємства, а право на розпорядження цією часткою у учасника товариства виникає після припинення його у членстві підприємства, суд першої інстанції дійшов до висновку, що частка у фонді Організації орендарів є особистою власністю відповідача і не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу між колишнім подружжям. З урахуванням наведеного, а також того, що частка у колективному частковому фонді Організації орендарів не перебувала ні у володіння, ні у користуванні подружжя ОСОБА_3 на час перебування їх у шлюбі та до його припинення у лютому 2000 року, на неї позивачка ніколи не отримувала права власності, та про визнання такого права вимог не заявляла, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_2 і в позові відмовив.
З такими висновками суду колегія суддів не може не погодитись, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну оцінку і обґрунтовано відповідно до вимог матеріального і процесуального права дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Згідно ч.1 ст.22 КпШС України (чинного на час виникнення права на частку у колективному частковому фонді Організації орендарів) спільним сумісним майном подружжя є майно, нажите подружжям за час шлюбу.
Такі ж положення щодо визначення правового режиму майна набутого подружжям за час шлюбу, передбачені ст.60 СК України.
Згідно п.п.26,28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом. Статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 року "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
З матеріалів справи вбачається, що за час шлюбу сторони не вкладали будь-яких коштів на придбання частки у колективному частковому фонді Організації орендарів. Частка відповідача була нарахована відповідно до Закону України «Про господарські товариства», чинного на той час законодавства про оренду державного майна. Збільшення частки за рахунок коштів подружжя чи відрахувань із заробітної плати відповідача в період шлюбу не проводилось.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість позову, оскільки частка у колективному частковому фонді Організації орендарів належала на праві особистої власності відповідачу. Він вибув із складу учасників Організації орендарів та розпорядився даною часткою через тривалий час після припинення шлюбних відносин з позивачкою, тому права спільної власності подружжя на отримані відповідачем доходи від реалізації належної йому частки не виникло і позивачка не має права на 1\2 частину цих доходів. А доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, колегія суддів вважає безпідставними.
Порушень норм процесуального справа, які б призвели до неправильно вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено.
Ніяких нових обставин, які б не були предметом розгляду суду першої інстанції та могли б вплинути на правильність рішення суду, позивачка та її представник не навели та доказів не надали.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з матеріалів справи, ніякими належними та допустимими доказами не підтверджені, не грунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність висновків і рішення суду.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-1328\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Харитонова Г.Л.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
07 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.В.,
при секретарі - Грішко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 1\2 частки сумісного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :