Справа № 22ц-1126\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Топчій Т.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 травня 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, який в подальшому змінив. В остаточній редакції позову ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів у рівних частках на його користь за договором позики від 08.03.2007 року суму боргу в розмірі 600 доларів США, відсотки за користування грошима 4383 доларів США, інфляційні – 396 доларів США, три проценти річних за прострочення виконання зобов’язань – 62 долара США, пеню 3831 доларів США, а всього 9272 доларів США, та за договором позики від 01.07.2007 року суму боргу – 1000 доларів США, відсотки за користування грошима – 4041 доларів США, інфляційні – 661 долар США, три проценти річних 106 доларів США, пеню 6505 доларів США, всього 12313 доларів США. Всього за обома договорами позики просив стягнути солідарно з відповідачів 21585 доларів США по курсу 1 долар = 7,95грн. в гривнях в сумі 171600грн., з кожного відповідача по 85800грн.
На обґрунтування позову зазначив, що за письмовими договорами позики ОСОБА_4 в обумовлений строк борг не повернув, тому зобов’язаний його повернути та сплатити відсотки за користування грошима, пеню, три процента річних та інфляційну суму згідно умов договорів та вимог ст.625 ЦК України. Оскільки гроші позичались в інтересах сім’ї, то подружжя повинно нести рівну відповідальність за цими зобов’язаннями.
Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 11 травня 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором позики від 01.07.2007 року – 46840,62грн., за договором позики від 08.03.2007 року – 43688,46грн., а всього 90529,08грн.
В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у позові про стягнення боргу з обох відповідачів, в стягненні трьох процентів річних та в частині зменшення суми пені, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити, стягнути борг з обох відповідачів солідарно, також стягнути три процента річних в сумі 1337грн., пеню в сумі 82274грн. При цьому посилається на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду змінити, стягнути борг з обох відповідачів солідарно, додатково стягнути три процента річних та пеню у повному розмірі, заперечення відповідача ОСОБА_4, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, заперечення представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду в частині відмови у солідарному стягненні боргу з ОСОБА_5 залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не перевіряє законність рішення суду в частині розміру стягнення суми боргу, відсотків за користування грошима та суми інфляції, оскільки в цій частині рішення суду ніким не оскаржується. Тому колегія суддів перевіряє законність рішення в частині зменшення розміру пені, відмови в позові про стягнення трьох процентів річних та відмови в позові про стягнення боргу з ОСОБА_5
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01.07.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики на 1000 доларів США зі строком повернення до 15.08.2007 року та 08.03.2007 року договір позики на 600 доларів США зі строком повернення 08.07.2007 року. Умовами договорів позики сторони передбачили сплату відсотків за користування грошима, виплату боргу з урахуванням індексу інфляції та неустойки (пені) у разі несвоєчасного повернення боргу.
За таких обставин, виходячи з того, що борг в обумовлений сторонами строк повернутий не був і не повернутий на час ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з позичальника на користь позивача суми боргу з урахуванням відсотків за користування грошима та індексу інфляції, погодившись з розрахунками позивача, які не оспорювались відповідачами.
Зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції виходив з вимог ч.3 ст.551 ЦК України та врахував, що розмір пені значно перевищує суму основного боргу, і дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру пені з 0,5% до 0,05% від суми боргу за кожний день прострочення повернення боргу. Тому стягнув з відповідача на користь позивача в межах строку позовної давності пеню за 365 днів за договором позики від 01.07.2007 року в сумі 182,5 доларів США, що еквівалентно 1452,7грн., за договором позики від 08.03.2007 року в сумі 109,5 доларів США, що еквівалентно 871,62грн.
Відмовляючи в задоволені позову про стягнення трьох процентів річних за порушення строків виконання грошових зобов’язань, суд першої інстанції виходив з того, що згідно вимог ст.625 ЦК України три процентів річних від простроченої суми підлягають стягненню, якщо договором або законом не передбачений інший процент. Оскільки договором передбачений інший процент за користування грошовими коштами, то суд першої інстанції дійшов до висновку, що умови договору про зобов’язання сплати трьох процентів річних за прострочення сплати боргу суперечать закону, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову про стягнення 1\2 частини боргу з ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що отримані ОСОБА_4 грошові кошти були використані на потреби сім’ї. Відповідачами ці обставини заперечувались. Незважаючи на те, що відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідач ОСОБА_4 неодноразово позичав у позивача грошові кошти на розвиток підприємницької діяльності з іншими особами, що встановлено також рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 22.12.2010 року та рішенням апеляційного суду Донецької області від 16.03.2011 року по іншій справі.
Колегія суддів не може не погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 боргу, оскільки висновки суду в цій частині рішення відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, вимогами якої позивач обґрунтовував свій позов, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Положеннями ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_4 стверджував, що гроші позичав для власних потреб та проектів, самостійно їх витрачав та самостійно повертав. Колишня дружина про ці відносини не знала, в сімейні інтереси цих грошей не витрачав. Дані обставини в суді першої інстанції підтвердила відповідачка ОСОБА_5, пояснивши, що вона перебувала на час укладення спірних договорів позики у шлюбі з ОСОБА_4, який займався підприємницькою діяльністю, однак їй про свої справи не розповідав, про укладені договори позики також їй нічого не було відомо, кошти на сім’ю не витрачались.
Будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів, що спірні договори позики були укладені в інтересах сім’ї відповідачів та були використані в інтересах сім’ї позивач суду не надав.
За таких обставин суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для покладання зобов’язань по погашенню боргу на ОСОБА_5 Та обставина, що боргові зобов’язання у ОСОБА_4 перед позивачем виникли в період шлюбу з ОСОБА_5 сама по собі не може бути підставою для стягнення 1\2 частини боргу з неї. Підстав для скасування рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права вважає безпідставними.
Також не може не погодитись колегія суддів з рішенням суду в частині зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь позивача, оскільки в даній частині рішення суд правильно в межах річного строку позовної давності застосував вимоги ч.3 ст.551 ЦК України та зменшив розмір пені, який значно перевищує суму боргу (за договором позики від 08.03.2007 року борг 600 доларів США, пеня за умовами договору заявлена в розмірі 3831 долар США, борг за договором від 01.07.2007 року – 1000 доларів США, пеня заявлена на 6505 доларів США). Доводи позивача про те, що суд таким рішенням фактично змінив умови договорів позики від 01.07.2007 року та від 08.03.2007 року, якими передбачено обов’язок ОСОБА_4 по сплаті неустойки (пені) у разі несвоєчасного виконання зобов’язань по поверненню боргу в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законом надано суду право на зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов’язань за договором позики від 08.03.2007 року на суму 1000 доларів США настав 08.09.2007 року, а за договором позики від 01.07.2007 року на суму 600 доларів США настав 15.08.2007 року. З позовом до суду ОСОБА_3 звернувся лише 10.08.2010 року. Тобто своєю бездіяльністю позивач сприяв збільшенню розміру збитків.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 трьох процентів річних за прострочення виконання грошових зобов’язань.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що договором від 08.03.2007 року сторони домовились, що в разі несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує пеню в розмірі 0,6% від суми позики за кожен день прострочення, а також проценти та інфляцію згідно ст.625 ЦК України (а.с.23). Згідно договору позики від 01.07.2007 року сторони домовились, що у разі несвоєчасного повернення суми боргу позичальник зобов’язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення, а також сплатити проценти та інфляцію згідно ст.625 ЦК України (а.с.3).
Отже, сторони домовились, що у разу прострочення виконання зобов’язань по поверненню боргу, відповідач сплачує позивачу пеню та три процента річних. Дані умови договорів позики ніким не оспорені та відповідно до вимог ст.ст.525,526 ЦК України є обов’язковими до виконання.
Передбачені договорами позики пеня та три процентів річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України є видом відповідальності за порушення строків виконання зобов’язань. А відповідно до ст.546 сторони можуть передбачити в договорі інші способи забезпечення виконання зобов’язань. Оскільки судом встановлено, що відповідач в обумовлений договорами строк та на час ухвалення рішення борг не повернув, то відповідно до умов договорів позики окрім пені зобов’язаний сплатити позивачу також три процента річних від суми боргу за весь час прострочення в межах заявленого позову. Таким чином, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу три процента річних від суми боргу за договором позики від 08.03.2007 року за період з 08.09.2007 року по 08.03.2011 року в сумі 62 доларів США ( (600дол.:100%Х3%:365днХ1277дн.), за договором позики від 01.07.2007 року за період з 15.08.2007 року по 08.03.2011 року в сумі 106 доларів США (1000дол.:100%Х3%:365дн.Х1301дн.), а всього 168 доларів, що по курсу НБУ (1 долар = 7,95грн.) становить 1335,60грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача.
Однак суд першої інстанції на дані обставини належної уваги не звернув та помилково дійшов до висновку, що оскільки договорами позики сторони передбачили сплату відсотків за користування грошовими коштами, то вимоги ч.2 ст.625 ЦК України щодо трьох процентів річних не підлягають застосуванню.
З урахуванням наведеного рішення суду в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення трьох процентів річних підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цього позову та стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних за прострочення виконання зобов’язань в сумі 1335,60грн.
Переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження, апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду в решті частини колегія суддів не вбачає. Тому апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв’язку із частковим задоволення апеляційної скарги, зміною рішення та стягненням з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача трьох процентів річних в сумі 1335,60грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120грн., оплата яких була відстрочена при прийнятті апеляційної скарги позивача, підлягають стягненню на користь держави з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожного по 60грн. Також з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь держави судовий збір, від оплати якого при подачі апеляційної скарги позивач звільнений за законом, пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 13,35грн.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 травня 2011 року в частині відмови в позові про стягнення з ОСОБА_4 трьох процентів річних скасувати і цей позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три процента річних за прострочення виконання зобов’язань за договорами позики від 08 березня 2007 року та від 01 липня 2007 року в сумі 1335 (одна тисяча триста тридцять п’ять) гривень 60 копійок. та на користь держави судовий збір в розмірі 13 (тринадцять) гривень 35 копійок.
Стягнути на користь держави з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді по 60 (шістдесят) гривень з кожного та з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 6 (шість) гривень 67 копійок.
В решті частини рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-1126\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Топчій Т.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
17 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 травня 2011 року,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 травня 2011 року в частині відмови в позові про стягнення з ОСОБА_4 трьох процентів річних скасувати і цей позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три процента річних за прострочення виконання зобов’язань за договорами позики від 08 березня 2007 року та від 01 липня 2007 року в сумі 1335 (одна тисяча триста тридцять п’ять) гривень 60 копійок та на користь держави судовий збір в розмірі 13 (тринадцять) гривень 35 копійок.
Стягнути на користь держави з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді по 60 (шістдесят) гривень з кожного та з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 6 (шість) гривень 67 копійок.
В решті частини рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :