Справа № 22ц-242\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Сараєв І.А.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2010 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2010 року позов позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача борг за договором позики в сумі 272000грн., у відшкодування судових витрат 1600грн. та на користь держави 100грн. Також стягнуто з відповідачки витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь позивача 30грн. і на користь держави 90грн.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить рішення суду визнати незаконним та скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, боргову розписку від 07.08.2008 року на 34000 доларів США визнати недійсною, стягнути з позивача на її користь понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 700грн. та судові витрати. При цьому посилається в апеляційній скарзі на неповноту з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_5 про час та місце судового засідання був повідомлений через адміністрацію Макіївської виправної колонії, в своїх поясненнях просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_4, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_3 відмовити, її позов задовольнити, боргову розписку визнати недійсною, заперечення позивача ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду підлягає залишенню без змін з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно розписки від 07 серпня 2008 року ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 34 000 доларів США, які зобов’язалася повернути протягом року, однак борг не повернула.
За таких обставин, виходячи з того, що, відмовляючись повернути борг, відповідачка посилається на безгрошовість боргової розписки, що розписка була складена під тиском, але не змогла пояснити в чому виражалися погрози та важкі обставини, що позивачка не заперечує, що розписка складена нею власноручно, суд першої інстанції дійшов до висновку, що така поведінка відповідачки є тактикою ухилення від повернення боргу, тому визнав позов ОСОБА_3 обґрунтованим і задовольнив, стягнувши з відповідачки на його користь суму боргу по курсу НБУ, а в задоволенні зустрічного позову відмовив, виходячи з недоведеності вимог відповідачки.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись, оскільки суд всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4
Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст.203 ЦК України.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій формі, сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому у строк та в порядку, що встановлюється договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст.ст.525,526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно звичаїв ділового обороту та інших вимог, що ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з розпискою між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 07 серпня 2008 року укладено договір позики шляхом складання боргової розписки, відповідно до якого позивач передав, а відповідачка ОСОБА_4 отримала 34 000 доларів США, які зобов’язалася повернути протягом року, але у визначений строк не повернула.
Даючи оцінку наданій позивачем на підтвердження укладення договору позики борговій розписці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що боргова розписка є підтвердженням факту укладення сторонами 07 серпня 2008 року договору позики та передання позивачем у власність відповідачки грошових коштів в сумі 34000 доларів США, і зобов'язання відповідачки повернути ці кошти.
З матеріалів справи вбачається, що, заперечуючи проти позову ОСОБА_3 та обґрунтовуючи свої вимоги за зустрічним позовом, ОСОБА_4 свої доводи обґрунтовувала з посиланням на вимоги ст.ст.230,233 ЦК України. При цьому в позовній заяві зазначила, що з серпня 2007 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, у якого з позивачем був спільний бізнес щодо купівлі-продажу автомобілів, та за пропозицією якого продали належний їй автомобіль, та придбали у ОСОБА_3 інший автомобіль за 32000 доларів США в борг з розстрочкою оплати до кінця січня 2008 року, про що вона видала ОСОБА_3 боргову розписку на 32000 доларів США і ця сума стягнута з неї на користь позивача за рішенням суду у серпні 2008 року. В цей же час в серпні 2008 року, прибувши до неї, з ОСОБА_5 Позивач пред’явив ОСОБА_5 претензії з приводу боргів, які виникли з їх бізнесу. Для того, щоб ОСОБА_5 зміг відпрацювати та повернути борги позивач надав ОСОБА_5 10000 доларів США та автомобіль Крайслер Крузер з оформленням довіреності на право управління від імені ОСОБА_7 на видуману особу ОСОБА_6. Для гарантії повернення ОСОБА_5 боргу позивачу, останній вибрав спосіб гарантії – складання нею боргової розписки на 34 000 доларів США зі строком повернення протягом року. При цьому сума боргу була визначена з урахуванням 10000 доларів США та вартості наданого ОСОБА_5 автомобіля. Оскільки вона була у фінансовій залежності від ОСОБА_3, а той запевняв, що це буде в її інтересах, оскільки дозволить розрахуватися з її та ОСОБА_5 боргами, тому вона вимушена була погодитись і видала позивачу безгрошову розписку. Приблизно через місяць ОСОБА_5 був затриманий працівниками ДАІ, у зв’язку з чим вимушений був повернути гроші та автомобіль ОСОБА_3 та відмовитись від відпрацювання боргу, але позивач їй розписку не повернув.
Згідно вимог ч.ч.1,2 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або, якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.233 ЦК України правочин, вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п.20). Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або не на таких умовах (п.23).
Тобто визнання угоди недійсною одночасно з підстав, наведених в ст.230 ЦК України і в ст.233 ЦК України, на які посилається ОСОБА_4, як вчинення угоди під впливом обману та під впливом тяжкої обставини, є неможливим.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК. Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК не підлягають доказуванню.
Відповідно до вимог ст.ст.57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, докази мають бути належними та допустимими. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним під впливом обману та під впливом тяжкої обставини, відповідачка в силу ст. 10 ЦПК зобов'язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Однак, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідачка не надала належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх доводів, наведених в зустрічному позові, та заперечень на позов ОСОБА_3
Показання свідка ОСОБА_8 про те, що в 2008 році в його присутності ОСОБА_1 (зі слів ОСОБА_4 так представлявся ОСОБА_5.) передавав ключі від автомобіля позивачу, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки даний свідок не був очевидцем при укладанні договору позики і будь-які обставини щодо даного правочину йому невідомі.
Пояснення відповідача ОСОБА_5, який перебував з відповідачкою ОСОБА_4 у близьких відносинах, був її співмешканцем та зацікавлений у вирішенні спору на користь відповідачки, є непереконливими та при відсутності будь-яких інших належних, допустимих доказів є недостатніми для визнання обґрунтованими доводів ОСОБА_4 про безгрошовість договору позики, складання розписки під впливом обману та тяжкої обставини. Надана відповідачкою довіреність від 12.08.2008 року від імені ОСОБА_7 на управління транспортним засобом на ім’я ОСОБА_9 судом першої інстанції правильно не прийнята до уваги, оскільки відповідачкою не доведено, що вказана довіреність має відношення до оспорюваного договору позики. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, факт написання розписки саме відповідачкою не оспорюється і підтверджується її особистими поясненнями.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог та обгрунтованість основного позову ОСОБА_3
Доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що суд неправильно не прийняв до уваги її пояснення, що розписка була складена під впливом обману, погроз для її життя та життя її дітей зі сторони ОСОБА_3, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не випливають з матеріалів справи та ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені. Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві ОСОБА_4 ніяких обставин щодо погроз зі сторони позивача не навела та доказів не надала, тому розглядаючи справу відповідно до вимог ст.ст.10,11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог та доказів наданих сторонами, у суду першої інстанції не було підстав для правової оцінки її пояснень щодо вчинення правочину під впливом насильства. Також не надано відповідачкою будь-яких доказів про наявність у позивача умислу на вчинення правочину під впливом обману чи тяжкої обставини.
Посилання відповідачки на квитанції про оплату нею позивачу боргу в сумі 32000 доларів США за рішенням суду по іншій справі, на те, що у неї не має майна, є троє неповнолітніх дітей, що вона проживає одна на допомогу по догляду за дитиною, що чоловік помер, не може бути підставою для визнання договору позики недійсним та скасування рішення суду, оскільки дані обставини не свідчать про наявність у позивача умислу на вчинення обману при укладені оспорюваного договору позики та наявність тяжких обставин, під впливом яких було укладено цей правочин.
Доводи апеляційної скарги про неповноту судового розгляду справи є безпідставними, оскільки вони не випливають з матеріалів справи. А посилання відповідачки на те, що суд неправильно відмовив їй у витребуванні з ДАІ відомостей про продаж автомобіля Тойота Камрі для підтвердження того, що суд перше рішення про стягнення з неї боргу в сумі 32000 доларів США прийняв незаконно, є неспроможними, оскільки, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, у суду першої інстанції не було підстав для перевірки законності рішення суду за іншою справою.
Порушень норм процесуального права, які б вплинули на правильність висновків і рішення суду першої інстанції та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів залишає без уваги, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, тому рішення суду підлягає залишенню без зміни, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв’язку з відхиленням апеляційної скарги та залишенням рішення суду без зміни, недоплачена ОСОБА_4 при подачі апеляційної скарги сума судового збору пропорційно ціни позову у розмірі 799грн. (850-51) підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.
Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2010 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 799 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-242\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Сараєв І.А.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
30 березня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2010 року,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2010 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 799 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :