Справа № 22ц-632\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Мироненко І.П.
Категорія 27 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним третейського застереження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2010 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі ПАТ «Альфа-Банк») про визнання недійсним третейського застереження відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись в апеляційній на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, заперечення представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - ОСОБА_5, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст.ст.1,5 Закону України «Про третейські суди» та ст.17 ЦПК України сторони мають право передавати спір на розгляд третейського суду, крім випадків встановлених законом.
Ці випадки передбачені в ст.6 Закону України «Про третейські суди», серед яких на момент укладення оспорюваних договорів не передбачалось спорів щодо кредитного договору.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України).
Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 13 березня 2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №800003343, згідно умов якого позивач отримав кредит 40600 доларів США і взяв не себе зобов’язання по його поверненню та сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором між ОСОБА_3 та відповідачем 13 березня 2008 року було укладено договір поруки за №800003343-П.
Згідно п.10.3 кредитного договору сторони домовились, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв’язку з цим договором, у тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконання або припиненні дії договору, включаючи спори про відшкодування завданої порушенням договору збитків і недійсність (неукладеність) договору, підлягають вирішенню у Постійнодіючому третейському суді Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська фінансова спілка» у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнська фінансова спілка». Підписанням даного договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними у зв’язку з цим договором. Сторони домовилися, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їхнього спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання справи та виклику сторін.
Аналогічні положення третейського застереження зазначені в п.5.1 договору поруки.
За таких обставин, з урахуванням наведених норм права, виходячи з того, що сама по собі угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на судовий захист своїх прав, та за наявності третейської угоди (третейського застереження) про передачу спору на розгляд третейського суду в разі звернення однієї із сторін цієї угоди до суду загальної юрисдикції цей спір може бути вирішений судом загальної юрисдикції за відсутності заперечень проти цього з боку іншої сторони, та, враховуючи те, що позивачами не надано доказів на підтвердження своїх доводів про те, що при укладені договорів їх волевиявлення не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі, а також того, що оспорювані пункти договорів суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, суд першої інстанції не встановив підстав для визнання третейського застереження недійсним та дійшов до висновку про необґрунтованість доводів позивачів і в задоволені позову відмовив.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки суд правильно встановив обставини та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку і дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Відповідно до ст.ст.1,5 Закону України "Про третейські суди" та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди", яка (в редакції на час укладання спірних договорів) не передбачала заборони передачі на розгляд третейського суду спорів, що випливають з кредитного договору і договору поруки.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що укладення сторонами третейської угоди у вигляді третейського застереження в кредитному договорі та договорі поруки не є порушенням прав позивачів, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2010 року, звернувшись до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним п.10.3 кредитного договору №800003343 від 13.03.2008 року та п.5.1 договору поручительства №800003343-П від 13.03.2008 року, позивачі свої вимоги обґрунтовували тим, що при укладені договорів відповідач не надав їм можливості детально ознайомитися з умовами договорів, скориставшись їх правовою необізнаністю, в тексті договору нав’язав третейське застереження. В порушення ст.12 Закону України «Про третейські суди» відповідач не надав інформації про встановлення такої підсудності і не надав регламент третейського суду, не дотримавшись форми та обов’язкових елементів третейської угоди. Відповідач порушив їх права як споживачів, так як нав’язав їм третейське застереження з метою ускладнити або зробити неможливим захист їх прав та законних інтересів, позбавив можливості захищати права в компетентному суді, поклав на них додаткову фінансове навантаження у виді оплати третейського збору, вніс в договори несправедливі умови, проявивши нечесність підприємницької діяльності, навмисно ввів їх в оману відносно обставин, які мають істотне значення, що призвело до спотворення їх волевиявлення відносно порядку вирішення спорів. Тому третейське застереження вважають таким, що не відповідає вимогам ст.203 ЦК України і є недійсним на підставі ст.228 ЦК.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про третейські суди» в редакції чинній на момент укладення спірних договорів, третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейського застереження в договорі (контракті) Закон України "Про третейські суди" не передбачає.
З матеріалів справи вбачається, що третейська угода між сторонами укладена відповідно до вимог зазначеної норми права у письмовій формі із зазначенням в кредитному договорі і договорі поруки способу вирішення спору, що може виникнути з цих договорів. Тому суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання третейської угоди недійсною.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в третейському застережені не зазначено про те, що Регламент третейського суду є невід’ємною частиною третейської угоди, не може бути підставою для визнання недійсними п.п.10.3 кредитного договору та п.5.1 договору поруки, оскільки своїми підписами у вказаних договорах позивачі підтвердили, що їм була надана вся необхідна інформація при укладені договорів, за змістом ст.12 Закону України «Про третейські суди» не може бути підставою для визнання третейського застереження недійсним відсутність Регламенту третейського суду, так як за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту, а третейська угода може містити вказівку як про конкретно визначений третейський суд так і просте посилання на вирішення спорів між сторонами третейським судом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно не застосував вимоги ст.30 Закону України «Про третейські суди» щодо обов’язкового зазначення в третейській угоді місця знаходження третейського суду, є неспроможними, так як при вирішенні справи суд перевіряє дотримання сторонами вимог законодавства, чинного на час укладання угод, а вимоги щодо зазначення місця знаходження третейського суду внесені в статтю 30 Законом України від 05.03.2009 року №1076-VІ.
Також безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на порушення вимог ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо права споживача на інформацію стосовно продукції. З матеріалів справи вбачається, що згідно умов кредитного договору та договору поруки при укладанні договорів позивачам була надана вся необхідна і повна інформація, що вони ствердили своїми підписами. При цьому ніяких заперечень щодо умов договорів, у тому числі стосовно третейського застереження, не висловили та більше двох років погоджувались з усіма умовами договорів. Визначення порядку вирішення спору, що виникає з кредитного договору і договору поруки, шляхом звернення за судовим захистом до третейського суду не є продукцією, а є способом судового захисту своїх прав.
Будь-яких належних, допустимих доказів про те, що при укладені спірних договорів відповідач вніс в договори несправедливі умови, проявивши нечесність підприємницької діяльності, навмисно ввів позивачів в оману відносно обставин, які мають істотне значення, не надав можливості ознайомитися з умовами договорів і юридичними наслідками таких умов, що призвело до спотворення їх волевиявлення відносно порядку вирішення спорів, позивачі та представник ОСОБА_2 – ОСОБА_6 суду не надали, а зі змісту кредитного договору і договору поруки таких обставин не вбачається. Тому, розглядаючи справу відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.11, ч.1 ст.60 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, що приймають участь у справі, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість позову.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, їм та наданим доказам дав правильно правову оцінку та обгрунтовано дійшов до висновку про необґрунтованість позову. Свої висновки рішенні суд першої інстанції достатньо повно обгрунтовано мотивував. Тому доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України колегія суддів вважає неспроможними.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з матеріалів справи, ніякими належними та допустимими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на законі і не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Таким чином, переглядаючи справу в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та доводів апеляційного оскарження, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-632\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Мироненко І.П.
Категорія 27 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Попової С.А.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним третейського застереження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2010 року,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :