Справа № 22ц-48\2011 головуючий у 1-ій інстанції Безрук Т.В.
Категорія 37 суддя-доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виноградненської сільської ради Новоазовського району Донецької області, третя особа – Новоазовська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності будинку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору дарування жилого будинку, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування за законом,
та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виноградненської сільської ради Новоазовського району Донецької області, третя особа Новоазовська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності будинку, встановлення факту проживання в жилому будинку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання недійсним договору дарування жилого будинку, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування за законом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Встановлено, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є батьком ОСОБА_3, що ОСОБА_4 є рідним братом ОСОБА_3, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьком ОСОБА_6
В задоволені позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_6 в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволені позову, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду змінити, їх позови про встановлення фактів родинних відносин, належності жилого будинку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання недійсним договору дарування будинку, визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4, представники Виноградненської сільської ради Новоазовського району Донецької області, Новоазвоської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явилися, про час та місце судового засідання були повідомленні. ОСОБА_4 та Виноградненська сільська рада Новоазовського району подали письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_9, позивачки ОСОБА_6, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили скаргу задовольнити, рішення суду в частині відмови в задоволені позову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, заперечення відповідачки ОСОБА_5 та її представника – ОСОБА_10, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачів підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 рішення суду в частині задоволення позову не оскаржують. А оскаржують рішення суду в частині відмови в задоволені позову, тобто в частині відмови в позові про встановлення фактів, що жилий АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном у вигляді вказаного жилого будинку після смерті свого батька ОСОБА_7, що ОСОБА_6 фактично постійно проживала разом з батьком ОСОБА_8 у вказаному будинку, а також про визнання недійсними свідоцтва про право власності на вказаний жилий будинок від 20 лютого 1990 року №284, визнання недійсними договору дарування даного будинку від 08 грудня 2006 року, визнання за ними в порядку спадкування за законом права власності на 1/3 частину вказаного будинку за кожним. Тому відповідно до вимог ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в межах апеляційного оскарження в частині відмови в задоволені позову.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та рідним братом ОСОБА_4, позивачка ОСОБА_6 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8
З копії акту від 03 листопада 1969 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 розділили АДРЕСА_1 між собою на три частини. Акт посвідчений депутатами Виноградненської сільської ради і скріплений підписом ОСОБА_7, підписи ОСОБА_8 та ОСОБА_4 на даному акті відсутні.
Згідно копії свідоцтв про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно копії спадкової справи після смерті батька ОСОБА_7 до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_4 та йому 11 липня 1980 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошовий внесок, належний померлому.
Згідно довідки Виноградненської сільської ради від 20 лютого 1981 року ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 та має у складі сім’ї дружину ОСОБА_11
Згідно витягу з рішення виконкому Виноградненської сільської ради від 06 серпня 1980 року на ім’я ОСОБА_4 як члена колгоспного двору, відкрито особистий рахунок.
Згідно витягу з рішення виконкому Виноградненської сільської ради від 04 лютого 1981 року та витягу з рішення від 04 лютого 1981 року ОСОБА_4 дозволено узаконити домоволодіння, побудоване АДРЕСА_1 в 1965 році. Вказане домоволодіння було обстежено згідно акту від 15 травня 1984 року, а 08 грудня 1989 року ОСОБА_4 як володільцю було видано технічний паспорт на це домоволодіння.
Згідно погосподарської книги Виноградненської сільської ради за 1980-1982 роки ОСОБА_12 разом з родиною у зазначений період часу проживав в АДРЕСА_1
Згідно погосподарської книги Виноградненської сільської ради №4 за 1977-1979 роки будинок АДРЕСА_1 мав статус колгоспного двору та головою двору був ОСОБА_7
Рішенням виконкому Новоазовської районної ради від 13 травня 1987 року №96 на підставі рішення облвиконкому від 29 березня 1985 року №150 були затверджені списки власників домоволодінь на території Новоазвоського району і Волноваському БТІ запропоновано видати правовстановлюючі документи на домоволодіння.
Згідно рішення виконкому Новоазовської районної ради від 05 липня 1989 року №146 внесені зміни до рішення №96 від 13 травня 1987 року, а саме, видати правовстановлюючі документи власникам домоволодінь на території Виноградненської сільської ради запропоновано Маріупольському БТІ.
20 лютого 1990 року ОСОБА_4 виконкомом Новоазовської районної ради народних депутатів було видано свідоцтво №284 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 Новоазовського району. Оригінал свідоцтва виготовлений на бланку Новоазовської районної ради, на ньому наявна мокра печатка та підпис голови районної ради, яке зареєстровано в Жданівському БТІ (нині Маріупольске БТІ), про що свідчить печатка БТІ та підпис начальника БТІ.
08 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав із ОСОБА_5 договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 Новоазовського району, який посвідчено державний нотаріусом Новоазовської державної нотаріальної контори.
Згідно акту від 09 липня 2010 року, складеного депутатами Виноградненської сільської ради, ОСОБА_4 з 28.06.2010 року проживає в будинку АДРЕСА_1 Новоазовського району разом із ОСОБА_5
Згідно довідки Виноградненської сільської ради від 29 березня 2010 року ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою, ОСОБА_5 в будинку не зареєстрована.
Відповідно п.а абз.2 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» (зі змінами внесеними постановою №15 від 25 травня 1998 року) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у ведені спільного господарства двору (у цей строк не включається час перебування на дійсній строковій службі, навчання в учбовому закладі, хвороби).
Згідно підпункту «г» п.6 вказаної постанови згідно зі ст.4 Постанови Верховної ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору належна особі, яка вибула із членів колгоспного двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору не входить до спадкового майна.
На підставі наведеного з урахуванням наданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов до висновку, що, починаючи з 1980 року в спірному жилому будинку проживав лише ОСОБА_4 зі своєю дружиною ОСОБА_11, а факт проживання ОСОБА_8 разом зі своєю родиною до 1991 року в спірному будинку визнав недоведеним.
При цьому пояснення свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до уваги не прийняв, посилаючись на те, що їх показання не узгоджуються з письмовими доказами по справі та показаннями інших свідків, які узгоджуються з письмовими доказами.
Ні на час смерті батька в 1979 році, ні після його смерті ОСОБА_3 не проживав у спірному будинку, що не оспорювалось сторонами.
За таких обставин, з урахуванням наданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволені вимог позивачів про встановлення факту належності будинку ОСОБА_7, проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_17 і вказаному будинку до 1991 року, факту прийняття ОСОБА_3 та ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_7, визнання за ними права власності на спірний будинок в порядку спадкування та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний жилий будинок на ім’я ОСОБА_4, виходячи з того, що спірний будинок мав статус колгоспного двору, в 1980 році спадщина відкрилась лише на грошовий вклад, належний померлому ОСОБА_18, а позивачі, окрім пояснень, не довели протилежного ніякими доказами.
При цьому, доводи позивачів про недійсність свідоцтва про право власності у зв’язку з невідповідністю його вимогам закону за своїм оформленням, суд першої інстанції визнав необгрунтованими, оскільки оригінал даного свідоцтва належно оформлений і не містить недоліків, на які вони посилаються як на підставу недійсності.
Не встановив суд першої інстанції і підстав для визнання недійсним договору дарування спірного жилого будинку, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 При цьому доводи позивачів про те, що договір дарування, укладений ОСОБА_4 не відображав його внутрішньої волі, вчинений на вкрай невигідних для нього умовах, в час коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції визнав необґрунтованими, посилаючись на те, що на підтвердження своїх доводів вони ніяких доказів не надали, а від проведення судово-психіатричної експертизи стосовно ОСОБА_4 відмовились.
Посилання ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_19 на те, що договір дарування є недійсним тому, що фактично не було передання технічної паспорту на будинок між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що останній взагалі не мав технічного паспорту на будинок, суд визнав безпідставними, виходячи з того, що суду було надано технічний паспорт на будинок за 1989 рік, виданий на ім’я ОСОБА_4 А посилання позивачів на те, що технічний паспорт на домоволодіння, виданий на ім’я ОСОБА_5, був виготовлений до укладення договору дарування, суд першої інстанції визнав неспроможними, оскільки відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, встановлених законом.
З такими висновками та рішенням суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами у земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по господарських книгах сільських рад.
Згідно ст.36 цього Кодексу право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках : 4) припинення трудових відносин, у зв’язку з якими було надано службовий наділ; 5) смерті всіх членів двору або сім’ї.
Відповідно до ст.58 цього ж Кодексу присадибні земельні ділянки використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім’ям робітників і службовців та іншим громадянам, які проживають на території колгоспу.
Згідно ст.63 даного Кодексу кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу.
Присадибна земельна ділянка надається для будівництва жилого будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної земельної ділянки входить вся площа, у тому числі і зайнята під будівлями.
Право колгоспного двору на присадибну земельну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі.
Відповідно до ст.64 цього ж Кодексу присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу.
Новостворені колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) радах мають право на одержання присадибних ділянок в порядку та розмірах, визначених статутом колгоспу.
Згідно ст.65 цього ж Кодексу право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворам, в яких єдиний працездатний член колгоспного двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також, коли в складі колгоспного двору залишились лише неповнолітні.
Право користування присадибною земельною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності.
Згідно вимог ст.120 ЦК УРСР 1963 року в редакції чинній на період виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці, що знаходиться у його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю і дрібний сільськогосподарський інвентар у відповідності зі Статутом колгоспу.
Крім того, колгоспному двору належить передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в суспільному господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого споживання, придбане за спільні кошти.
Згідно ч.1 ст.121 цього ж Кодексу володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору.
Відповідно до ст.123 даного Кодексу частка члена колгоспного двору визначається : 1) при виході його із складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні із одного двору двох чи більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення за особистими зобов’язаннями члена двору.
Розмір частки члена колгоспного двору встановлюється, виходячи із рівності часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Частка працездатного члена двору в майні двору може бути зменшена або в її виділі може бути зовсім відмовлено у зв’язку з нетривалістю його перебування в складі двору або незначної участі своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Відповідно до ст.124 цього Кодексу при виході одного або декількох членів колгоспного двору із його складу виділ частки в натурі проводиться з таким розрахунком, щоб не позбавляти двір необхідних для ведення його підсобного господарства побудов, худоби і сільськогосподарського інвентаря. При неможливості виділу частки, що приходиться члену двору, майна в натурі його вартість виплачується йому грошима.
Згідно ст.125 вказаного Кодексу при поділі колгоспного двору його майно ділиться між новоствореними дворами у відповідності з частками їх членів і з урахуванням господарських потреб кожного із дворів.
Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, які перебувають членами колгоспу.
Розділ майна, належного колгоспному двору і яке збереглося після припинення колгоспного двору, проводиться за правилами статей 123, 126 цього Кодексу.
Згідно ст.126 цього ж Кодексу працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку у майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не приймав участі своєю працею і коштами у ведені спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член колгоспного двору не приймав участі у ведені господарства у зв’язку з призивом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 постійно проживав з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_7, який був головою колгоспного двору, вів з ним спільне господарство по день його смерті та після його смерті залишився постійно проживати зі своєю сім’єю в спірному будинку АДРЕСА_1, вступив у володіння та управління колгоспним двором, що не оспорювалось сторонами. Окрім цього, ОСОБА_4 після смерті батька подав заяву у нотаріальну контору про прийняття спадщини і йому 11.07.1980 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошовий внесок померлого ОСОБА_7
ОСОБА_3 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_7 в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини не подавали, що підтверджується копією спадкової справи та не оспорювалось позивачами.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням правління колгоспу «Родина» Новоазовського району Донецької області від 22.06.1978 року (протокол №12) ОСОБА_20 було виділено присадибну ділянку під будівництво біля колишнього Виноградненського клубу у розмірі 0,15га. Виділ земельної ділянки проведено в натурі та в січні 1979 року надано дозвіл на проведення будівельних робіт. Згідно погосподарської книги за 1080-1082 роки ОСОБА_8 є головою колгоспного двору по АДРЕСА_2 де проживає разом з дружиною ОСОБА_20, донькою ОСОБА_21, сином ОСОБА_22 Згідно довідок виконкому Виноградненської сільської ради №247 від 28.06.2010 року та №854 від 27.10.2010 року ОСОБА_6 проживала з померлим ОСОБА_8 постійно по АДРЕСА_2 по день його смерті з 1980 року.
ОСОБА_3 суду пояснив, що з 1959 року він вибув на строкову військову службу, а потім на навчання, після закінчення якого за розподіленням приступив до роботи в іншій місцевості, де постійно проживає, а батька періодично провідував.
Позивачами не надано будь-яких належних та допустимих доказів про прийняття ОСОБА_8 та ОСОБА_3 участі своєю працею чи коштами протягом трьох років у спільному господарстві колгоспного двору померлого батька після виділення присадибної ділянки його дружині ОСОБА_20 та утворення окремого господарства (колгоспного двору) та після вибуття ОСОБА_3 на постійне проживання в іншу місцевість, а також на таку їх участь у веденні господарства колгоспного двору після смерті ОСОБА_3
За таких обставин з урахуванням наведених норм права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 втратили право на майно колгоспного двору.
З матеріалів справи також вбачається і це визнано сторонами, що жилий будинок АДРЕСА_1 в експлуатацію не був зданий, право власності на вказаний будинок ОСОБА_7 у встановленому законом порядку не оформив, свідоцтво про право власності на будинок не отримав, своє право власності в БТІ не зареєстрував.
Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про встановлення факту належності жилого будинку АДРЕСА_1 Новоазовського району на праві власності ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, факту, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном у вигляді вказаного жилого будинку після смерті свого батька ОСОБА_7, факту, що ОСОБА_6 фактично постійно проживала разом з батьком ОСОБА_8 у вказаному спірному будинку, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на зазначений жилий будинок, виданого Новоазовською районною радою 20 лютого 1990 року за №284 на ім’я ОСОБА_4, визнання недійсним договору дарування даного жилого будинку, укладеного 08 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнання за позивачами в порядку спадкування за законом права власності на 1/3 частину вказаного будинку за кожним.
Доводи апеляційної скарги позивачів про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені та не спростовують правильність рішення суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши, що спірне домоволодіння мало статус колгоспного двору,неправильно не прийняв до уваги акт від 03.11.1969 року про розділ будинку на три частини, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи даний акт не підписаний ОСОБА_8 та ОСОБА_4, що свідчить про відсутність згоди всіх членів колгоспного двору на його поділ і те, що вказаний акт не має юридичної сили. Окрім цього, рішення загальних зборів колгоспу або уповноваженого органу про поділ колгоспного двору суду не надано, новостворені колгоспні двори не були у встановленому порядку зареєстровані, що спростовує доводи позивачів про поділ колгоспного двору в 1969 році. Окрім цього, ОСОБА_6 суду пояснила, що її батько ОСОБА_8 в колгоспі не працював.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив без уваги вимоги ч.2 ст.563 ЦК України в редакції 1963 року про те, що якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишилось, до майна двору застосовуються загальні правила спадкування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не випливають з матеріалів справи та не впливають на правильність висновків і рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 право власності на жилий будинок у встановленому на той час порядку не оформив, будинок в експлуатацію не здав, що визнали сторони. Оскільки ОСОБА_7 не набув у встановленому законом порядку права власності на спірний жилий будинок, а витяг з погосподарської та земельно-шнурової книг не є правовстановлюючим документом на жилий будинок, тому після смерті ОСОБА_7 жилий будинок не міг перейти у власність в порядку спадкування.
Окрім цього, позивачі не оспорювали, що ОСОБА_4 постійно проживав з батьком ОСОБА_7, вів з ним спільне господарство на момент смерті та залишився постійно проживати в будинку після смерті батька.
Посилання позивачів в апеляційній скарзі на п.18 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року не спростовує правильність рішення суду, оскільки в даному пункті наведено перелік документів, при надані яких виконком місцевої ради може видати заявнику свідоцтво про право власності на жилий будинок, а не встановлює, що вказані в цьому пункті документи є правовстановлюючими документами. Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано рішення загальних зборів колгоспників або довідку колгоспу про надання ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва, дозволу виконкому на будівництво та акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію будинку, оформлених за життя та на ім’я ОСОБА_7, відсутня і заява останнього у виконком місцевої ради про видачу йому свідоцтва про право власності на жилий будинок. Не надані такі документи і щодо наявності права власності ОСОБА_8 на спірний жилий будинок.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив без уваги те, що свідоцтво про право власності на жилий будинок на ім’я ОСОБА_4 оформлено з порушенням закону є неспроможними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що судом першої інстанції дана відповідна оцінка цим доводам позивачів, а також аналіз змісту свідоцтва про право власності та достатньо мотивовано обгрунтовано зроблено висновок про відсутність підстав для визнання свідоцтва про право власності на ім’я ОСОБА_4 недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з матеріалів справи, ніякими належними, допустимими доказами не підтверджені та не спростовують правильність рішення суду.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумною підставою для скасування рішення суду, у справі не вбачається.
Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів апеляційного оскарження та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, тому підстав для його скасування і задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :