Справа № 716/2310/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025 м.Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

представника потерпілої ОСОБА_6

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Заставна матеріали кримінального провадження № 12024263090000121, відомості про яке внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань щодо:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с.Кадубівці Заставнівського району Чернівецької області, яка зареєстрована та фактично проживає в АДРЕСА_1 , з вищою освітою, заміжньої, непрацюючої, раніше не судимої, на утриманні є неповнолітня дитина, обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 23.10.2024 року близько 13-20 год. перебуваючи в приміщенні продуктового магазину ПП «ОСОБА_8», що розташований по АДРЕСА_2 на грунті неприязних відносин з гр. ОСОБА_5 , діючи умисно, розуміючи протиправність свого діяння, нанесла перший удар кулаком лівої руки в область правого плеча потерпілої, після чого потерпіла здійснила півоберту в бік каси магазину, в цей момент ОСОБА_4 здійснила другий удар кулаком лівої руки в область лівого плеча, тим самим спричинивши тілесні ушкодження. Продовжуючи свої умисні дії нанесла два удари долонею лівої руки в область обличчя потерпілої, в результаті яких, тілесних ушкоджень на обличчі судово-медичним експертом не виявлено. Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_4 , потерпілій ОСОБА_5 завдано згідно висновку експерта №173-Е від 24.10.2024 року ушкодження у вигляді синців: в ділянці правого плечового суглобу, в ділянці лівого плеча, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, правова кваліфікація якого передбачена ч. 1 ст. 125 КК України, а саме в умисному завданні легких тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 після роз`яснення їй суті обвинувачення, свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 125 ч.1 КК України - визнала повністю. Пояснила, що всі обставини, викладені у обвинувальному акті мали місце. Вона перебувала в стресовому стані, діяла на емоціях, не пам`ятає, як все сталося, тільки з відео змогла відтворити в пам`яті конфлікт. Крім того, зазначила, що вважає потерпілу винуватою в смерті сина внаслідок її «прокльонів та вроків». Між її родиною та родиною потерпілої існує давній конфлікт на побутовому грунті через спадщину, яку залишили родичі її чоловіку. Вона шкодує, що не стрималася і нанесла удари потерпілій. Кається в скоєному, однак зазначила, що пробачення у потерпілої не проситиме, оскільки потерпіла постійно провокує її на конфлікти. Також пояснила суду, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 визнає частково в частині відшкодування матеріальної шкоди в решті не визнає.

Прокурор у судовому засіданні, у зв`язку із повним визнанням обвинуваченої своєї вини, запропонував порядок дослідження, передбачений ч.3 ст. 349 КПК України та просив суд призначити покарання обвинуваченій ОСОБА_4 у виді 120 годин громадських робіт.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні показала що вона є далекою родичкою ОСОБА_4 по лінії чоловіка. Дійсно між ними склалися неприязні відносини і вона ( ОСОБА_5 ) уникала зустрічей з обвинуваченою, оскільки та показувала непристойний жест, неодноразово демонструвала агресивну поведінку, звинувачуючи її в смерті свого сина. 23 жовтня 2024 року вона зайшла в магазин ПП «ОСОБА_8», що в с. Кадубівці, боковим зором побачила, що вслід за нею зайшла ОСОБА_4 .. Вона навіть не дивилася в її бік, і не очікувала, що ОСОБА_4 буде наносити ій удари. ОСОБА_4 підійшовши, раптово нанесла ій декілька ударів в праве та ліве плече, била по руках та по голові, при цьому вона не оборонялася, тільки просила касира про захист. Підтримала цивільний позов, пославшись на те, що ОСОБА_4 нанесла їй моральну шкоду принизивши її гідність в публічному місці. Вона 29 років працює педагогом, в неї є певний авторитет, який вона напрацювала. На даний час вона втратила спокій, боїться ходити по селу в темну пору доби, вважаючи, що обвинувачена може повторити свої дії. Просила призначити обвинуваченій максимальну міру покарання.

Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні вважала, що покарання у вигляді громадських робіт є достатнім для обвинуваченої. Щодо цивільного позову просила суд задовольнити його в повному обсязі.

Оскільки обвинуваченою, іншими учасниками судового розгляду не оспорювалися фактичні обставини справи, обвинувачена ОСОБА_4 правильно зрозуміла зміст пред`явленого їй обвинувачення, в учасників процесу відсутні сумніви у добровільності та істинності її позицій, суд, керуючись ч.3 ст. 349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та обмежився вивченням фактичних обставин справи, допитом обвинуваченої та потерпілої, а також дослідженням матеріалів справи.

При цьому, судом з`ясовано чи правильно учасники кримінального провадження розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Покази обвинуваченої, надані нею в судовому засіданні, послідовні та логічні, а тому не викликають сумнівів суду в правильності розуміння нею змісту обставин, добровільності та істинності її позиції.

Таким чином, оцінивши показання обвинуваченої ОСОБА_4 , які вона надала суду вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленою із положеннями ст.ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ст. 125 ч.1 КК України, за обставин наведених у обвинувальному акті.

Діяння вчинене ОСОБА_4 підлягає кваліфікації за ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке слід призначити обвинуваченій, суд виходить із наступного.

Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до кримінальних проступків, ступінь суспільної небезпеки вчиненого дані про особу винної, яка раніше не судима, не перебуває на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченої, згідно зі ст.66 КК України є активне сприяння розкриттю злочину.

При цьому судом не встановлюється, як обставина, яка пом`якшує покарання щире каяття, про що зазначено в обвинувальному акті з огляду на таке.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (ВС/ККС № 166/1065/18 від 18.09.2019). У судовому засіданні ОСОБА_4 хоча і висловлювала, що розкаюється, однак відмовилася просити пробачення у потерпілої.

Обставин, згідно ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 судом не встановлено.

Таким чином, виходячи з засад співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При цьому, суд виходить як із суспільної небезпеки вчиненого, так і враховуючи думку потерпілої щодо міри покарання обвинуваченій, яка просила суд призначити максимальне покарання обвинуваченій, та приходить до висновку, що для досягнення передбачених ст. 50 КК України цілей покарання ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді громадських робіт.

Суд також вважає, що неможливо призначити обвинуваченій ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, оскільки обвинувачена в судовому засіданні пояснила, що є не працевлаштованою.

Саме такий вид покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої, призначеним відповідно до загальних засад, передбачених ст. 65 КК України і саме таке покарання буде мати достатню превентивну роль для обвинуваченої, відповідатиме тяжкості правопорушень, принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, не буде «особистим надмірним тягарем для особи».

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язанні з призначенням покарання.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

При цьому, суд враховує і позицію прокурора, який просив призначити покарання обвинуваченій у вигляді 120 годин громадських робіт і позицію потерпілої сторони, яка просила в дебатах призначити максимальне покарання.

За таких обставин покарання у виді громадських робіт, яке передбачене санкцією ч.1 ст.125 КК України буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів.

На переконання суду, саме таке покарання передбачене санкцією ст. 125 КК України перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого ОСОБА_4 кримінального поступку і даним про її особу, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для останньої.

Цей захід примусу внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченої, нейтралізує негативні наслідки та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.

З приводу заявленого потерпілою ОСОБА_5 цивільного позову про відшкодування 2906,60 грн. матеріальної шкоди, 25000 грн. моральної шкоди та 15000 грн. витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно до ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Потерпілою надано докази понесення нею матеріальної шкоди у розмірі 2906,60 грн., які не спростовані цивільним відповідачем. Таким чином, потерпіла підтвердила доказами факт понесення нею матеріальної шкоди на суму 2906,60 грн., а тому в порядку ст. 1167 ЦК України, понесена ОСОБА_5 сума матеріальної шкоди підлягає стягненню з обвинуваченої у повному обсязі, оскільки розмір цих витрат підтверджено належними доказами, які наявні в матеріалах провадження, а саме даними консультаційного висновку спеціаліста із призначеним лікуванням та придбаними медикаментами, згідно наданим копіям квитанцій, які долучені до матеріалів позовної заяви. Окрім того, сама обвинувачена у судовому засіданні визнала позов в частині матеріальної шкоди.

Вирішуючи по суті поданий ОСОБА_5 цивільний позов до обвинуваченої в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до змісту Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а і моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним й таким, що не підлягає доказуванню, те, що будь-якій людині в силу її природи властиво переживати душевні страждання через порушення особистої недоторканості, відчуття фізичного болю, усвідомлення наявності тілесних ушкоджень та їх наслідків. Не є виключенням з цього правила й потерпіла, яка вочевидь зазнала душевних страждань у зв`язку із заподіянням їй тілесного ушкодження.

Суд бере до уваги, обставини, при яких відбулося вчинення відносно потерпілої проступку що має наслідком страх та тривогу у потерпілої у зв`язку із можливим повторенням злочинних дій, а тому самий факт завдання потерпілій моральної шкоди суд вважає доведеним.

Потерпіла оцінила завдану моральну шкоду в суму 25000,00 грн. Разом із тим, суд приходить до висновку, що сума компенсації моральної шкоди у таких розмірах потерпілою обґрунтована не повною мірою.

Глибина фізичних та моральних страждань потерпілої, на думку суду, є відчутною, але не критичною, оскільки завдання їй легкого тілесного ушкодження хоч і вплинуло на її стан здоров`я та самопочуття, проте не спричинило тривалого розладу здоров`я, та не призвело до тяжких наслідків.

Суд зауважує, що вимога про компенсацію моральної шкоди не може використовуватись як спосіб покриття матеріальних витрат у майбутньому чи відшкодування вже понесених витрат, розмір яких потерпілий не може довести належними та допустимими доказами.

Визначаючи ступінь вини заподіювача, суд визначив, що порушення є умисним, оскільки обвинувачена усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння.

Розглядаючи питання про суму моральної шкоди, заявлену потерпілою, суд приймає до уваги, що злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України відноситься до проступків, згідно до ст.12 КК України. При цьому суд оцінює і матеріальне положення обвинуваченої ОСОБА_4 , яка не має постійного джерела доходів, оскільки вона не працевлаштована, має на утриманні неповнолітню дитину, розумність заявленої потерпілою суми з урахуванням реальної можливості її виплати обвинуваченою.

Таким чином, виходячи із вищезазначеного, беручи до уваги характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала потерпіла, характер та локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, враховуючи, що відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій достаній на рівні 5000,00 грн. Саме такий розмір відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушуватиме баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами потерпілої, - з іншого.

З огляду на вказане цивільний позов ОСОБА_5 суд задовольняє частково.

Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат, в тому числі, належать витрати на правничу допомогу.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат належать до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

За змістом ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Таким чином, витрати на правову допомогу потерпілій, яка водночас є цивільним позивачем, відповідно до вищезазначених вимог КПК України, підлягають стягненню із обвинуваченого.

Вирішуючи питання про розмір судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічні висновки містяться у інших постановах Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами від ОСОБА_4 до суду не подавалося.

З огляду на вказані норми законодавства та надані цивільним позивачем докази, за відсутності клопотання цивільного відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд вважає обґрунтованою вимогу потерпілої покласти на обвинувачену витрати, понесені на оплату правової допомоги її представника - адвоката ОСОБА_6 , оскільки ці вимоги узгоджуються із змістом ч. 1 ст. 124 КПК України, а витрати підтверджуються наданими потерпілим документами, актом виконаних робіт, квитанцією про сплату ОСОБА_5 на користь адвоката ОСОБА_6 15000 грн. за надання професійної правничої допомоги.

Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому з обвинуваченої підлягає стягненню 15000 грн. у відшкодування витрат цивільного позивача на правничу допомогу.

Запобіжний захід на час ухвалення вироку не застосований, клопотання про його застосування не заявлялося і підстав для його застосування немає.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_4 не обирався.

Відповідно до п.15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.368, 369-371, 374, 376, п.15 ст. 615, 392-395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винною у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ст. 125 ч.1 КК України та призначити їй покарання у виді 60 (шестидесяти) годин громадських робіт.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована в с.Кадубівці Чернівецького району Чернівецької області на користь потерпілої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , завдану кримінальним правопорушенням майнову шкоду в сумі 2906,60 грн. (дві тисячі дев`ятсот шість грн. шістдесят коп.); моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.; витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять) тисяч грн.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений учасниками судового провадження шляхом подачі апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, засудженим - з моменту вручення копії вироку.

Копія вироку вручається прокурору, обвинуваченому негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1