УХВАЛА

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 463/9993/23

провадження № 61-1169ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Личаківського районного суду від 17 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

20 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року (провадження № 61-12146ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який він посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

На виконання вимог указаної ухвали, ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків разом з уточненою касаційною скаргою.

Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2024 року повернув заявнику касаційну скаргу, у зв`язку з невиконанням вимоги ухвали від 09 вересня 2024 року.

У листопаді 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Крім того, зазначає, що незгодний з висновком Верховного Суду, висловленим в ухвалі від 25 вересня 2024 року у цій справі (провадження № 61-12146ск24).

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у вказаній справі визнано неподаною та повернуто заявнику (провадження № 61-14764ск24).

Верховний Суд повернув касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

28 листопада 2024 року ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду

з аналогічною касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, про відшкодування моральної шкоди повернуто особі, яка її подала (провадження № 61-16058ск24).

Касаційна скарга повернута заявнику у зв`язку з тим, що заявник не виконав вимог процесуального закону при зверненні до суду касаційної інстанції, втретє подає касаційну скаргу, в якій не обґрунтовує належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень.

15 грудня 2024 року ОСОБА_1 надіслав через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду заяву про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду

від 25 вересня 2024 року. Заявник вважав, що його касаційна скарга направлена на підставі статті 8 Конституції України, а тому звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Зазначав, що в статті 389 та 392 ЦПК України відсутні норми, згідно яких слід обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1

у задоволенні заяви про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду

від 25 вересня 2024 року у справі за ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Львові про відшкодування моральної шкоди (провадження № 61-12146ск24).

У грудні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з заявою, в якій просить виправити описку ухвалі суду касаційної інстанції від 13 листопада 2024 року, зокрема зазначити правильне:

1.«касаційна скарга подана на підставі статті 8 Конституції України згідно якої «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується»

2. в ст.389,392 ЦПК України відсутні норми згідно яких : «..заявник обов`язково має зазначити: 1) норму матеріального права , яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформовано Верховним Судом 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися …» «…… обґрунтував належним чином необхідність формування правового висновку Верховним Судом щодо застосування статей … ».

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описок та арифметичних помилок в ухвалі Верховного Суду від 13 листопада 2024 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у вищевказаній справі (провадження № 61-14764ск24).

31 грудня 2024 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня

2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, про відшкодування моральної шкоди повернуто особі, яка її подала (провадження № 61-17509ск24).

У січні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Крім того, зазначає, про незгоду з висновками Верховного Суду, висловленими в ухвалах про повернення попередніх касаційних скарг у цій справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу для відкриття касаційного провадження.

На переконання заявника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник обовязково має зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262 встановлено, що предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади.

При вирішенні цього спору не було застосовано статті 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування цих статей у спірних правовідносинах є безпідставними, адже суди попередніх інстанцій не застосовували вказані норми і не покладали їх в основу своїх рішень.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024року у справі № 454/2859/22, якою розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в якій заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду, у тому числі, щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 60, 129, 129-1 Конституції України у подібних правовідносинах.

Обставини, які стали підставою для повернення касаційної скарги ОСОБА_1 ухвалами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року, 13 листопада 2024 року,

05 грудня 2024 року та 07 січня 2025 року існувати не перестали, оскільки ОСОБА_1 , не врахувавши викладені у вказаних ухвалах роз`яснення, в черговий раз подав касаційну скаргу, оформлену в аналогічний спосіб, зокрема без зазначення належних обґрунтувань касаційного оскарження судових рішень.

Такі дії можуть свідчить про те, що заявник намагається отримати протилежну оцінку обставин, які Верховний Суд у цій справі вже визнав підставою для повернення попередньо поданої скарги.

З урахуванням зазначеного, заявник не обгрунтував належним чином необхідність формування правового висновку Верховним Судом щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у правовідносинах, що виникли в цій справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков