Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 року                                                             Справа№200/8234/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                        ВСТАНОВИВ:

26 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії починаючи з 01.01.2024;

- зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.01.2024.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в  Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як отримувач пенсії. Проте з 01.01.2024 йому було припинено виплату пенсії, з невідомих йому причин.

З метою надання інформації з приводу того, на якій правовій підставі було припинено нарахування та виплату пенсії, представником позивача 04.10.2024 було надіслано до відповідача адвокатський запит.

Листом відповідача від 15.10.2024 представника позивача повідомлено, що у зв`язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеною особою, ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційне право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн., або подання до суду клопотання про застосування пільг із сплати судового збору (відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати) разом із довідкою з органу Пенсійного фонду України про отримані суми пенсії за 2023 рік, яка дасть підстави повно та об`єктивно оцінити майновий стан заявника в цілях розгляду процесуального питання.

06.12.2024 на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2024 клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов`язано відповідача подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача; довідку про розмір нарахованої та виплаченої позивачу пенсії з січня 2024 року по теперішній час; відомості, з якого періоду позивачу припинено виплату пенсії із зазначенням підстав її припинення.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

30.01.2025 на адресу суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у яких відповідач зазначив, що після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не було підтверджено дію довідки внутрішньо переміщеною особою, ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як одержувач пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем у справі.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 04.12.2017 № 0000425750.

У зв`язку із тим, що позивач не отримав пенсію у січні 2024 року, його представник звернувся до відповідача із адвокатським запитом в якому просив надати інформації з приводу того, на якій правовій підставі було припинено нарахування та виплату пенсії, а також надати рішення чи розпорядження про припинення виплати пенсії.

Листом відповідача від 15.10.2024 представника позивача повідомлено, що у зв`язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеною особою, ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу у зв`язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Статтею 7 Закону № 1058-IV визначено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як "скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеною особою".

Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (Заява N 10441/06), п. п. 48, 49).

Суд вважає посилання відповідача на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як підставу для припинення виплати пенсії позивачу протиправним та таким, що не відповідає фундаментальним основам існування та розвитку Українського народу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Пунктом 1 Закону України від 24.12.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону

Частина 1 статті 12 Закону № 1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним

Постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема ст. 53, встановлено, що "підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат".

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 263/7763/17, від 06.01.2021 у справі № 120/2914/19-а.

Також вказана справа є типовою відносно зразкової справи про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18 (постанова Верховного Суду від 03.05.2018, яка була залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018), і правові висновки здійснені в цій справі Касаційним адміністративним судом в складі Верховного Суду можуть бути застосованими до вказаних правовідносин.

Враховуючи, що пенсія за віком - є виплатою довічною та постійною, а також встановлені судом протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, неповідомлення позивача про факт призупинення його пенсії, то такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача.

Окрім того, статтею 7 Закону України № 1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи, а саме: "держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини" (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1706-VІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте положення Закону № 1706-VII нe визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (ч. 3 ст. 16 Закону № 324-IX).

Таким чином, наведена норма статті 16 Закону № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058-IV.

Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058-IV у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.01.2024 у зв`язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеною особою.

Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстав для припинення її виплати немає.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.

Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки припинення відповідачем виплати пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Також слід зазначити, що, у ст. 49 Закону № 1058-IV визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Зокрема, у частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Тобто, можливість припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення діючим законодавством України не передбачена.

В матеріалах справи рішення щодо припинення виплати пенсії з 01.01.2024 відсутнє.

За вказаними обставинами суд дійшов висновку, що відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-IV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи наведене, відповідачем порушено вимоги ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 243/6391/17, від 07.02.2019 у справі № 408/2686/17, від 30.05.2019 у справі № 425/1485/17, від 17.08.2021 у справі № 235/1083/17, від 21.10.2021 у справі № 759/2038/17, від 22.12.2021 у справі № 752/15827/17.

За встановлених обставин справи суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправними та такими, що порушують право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 та зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.01.2024.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість по пенсії, яка виникла за період з 01.01.2024, то така не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, ця вимога охоплюється вимогою про зобов`язання відновити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024, по-друге, згідно інформації наданої відповідачем у відзиві виплата пенсії припинена з 01.01.2024.

Отже, з 01.01.2024 нарахування пенсії позивачу не здійснювалося, а тому відсутня заборгованість.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

                                                    ВИРІШИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , з 01.01.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.     

Суддя                                                                                   О.С. Духневич