Справа № 22 - 55 \11 Головуючий у 1 інстанції Мироненко І. П.
Категорія 51 Доповідач Кучерява В. Ф.
Ухвала
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
Головуючого Песоцької Л. І
Суддів Кучерявої В. Ф. Ткаченко Т. Б.
При секретарі Тишкевич О. С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства „Діавест +” про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, судових витрат, третя особа ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 01 жовтня 2010 року
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з таким позовом . Посилався на те, що з 1 листопада 2007 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював директором магазину № 23 у м. Маріуполі на підставі безстрокового трудового договору. Ним було підписано договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна та інших цінностей.
27 червня 2008 року за результатами інвентаризації, проведеної працівниками відповідача, було складено акт і позивачу було повідомлено про недостачу товару на суму 13 548 грн. Проте названий товар до магазину не надходив і він за нього не розписувався. Під психічним тиском він підписав акт, пояснення та розписку про визнання суми недостачі і зобов’язався її погасити.
На іншому підприємстві йому запропонували роботу з вищою заробітною платою, тому він подав відповідачу заяву про надання відпустки з 13 по 27 серпня 2008 року та звільнення за власним бажанням з 28 серпня 2008 року. Тому для нього було несподіванкою, що через два місяці після виявленої недостачі його було звільнено не за власним бажанням, а у зв’язку із втратою довір’я. Оскільки заява про звільнення за власним бажанням не була відкликана, це є безумовною підставою та обов’язком роботодавця видати відповідний наказ про звільнення з цих підстав.
Просив змінити формулювання причин звільнення з п. 2 ст. 41 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України та змінити дату звільнення з 27 серпня 2008 року на 28 серпня 2008 року.
Внаслідок незаконного звільнення він не міг працевлаштуватись, просив стягнути заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
У серпні 2010 року позивач уточнив свої позивні вимоги і просив визнати формулювання звільнення ОСОБА_1 з 27.08.2008 року на підставі п. 2 ст . 41 КЗпП України незаконним та зобов’язати виконавчий орган відповідача змінити формулювання підстави та дати розірвання трудового договору на звільнення з 28.08.2008 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та внести відповідні виправлення до трудової книжки.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 01 жовтня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ „Даівест +” про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, судових витрат відмовлено.
З рішенням суду не згодний ОСОБА_1, який просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, посилання судом на докази, які не є належними та допустимими.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника апелянта, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником винних дій, які дають підстави для втрати до нього довіри з боку власника або уповноваженого ним органу. З цієї підстави можуть бути звільнені з роботи тільки особи, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, тобто такі, з якими може бути укладений договір про повну індивідуальну або колективну матеріальну відповідальність, або які, незалежно від можливості укладення такого договору, зайняті прийомом, зберіганням, транспортуванням, відпуском, тощо.
В п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” № 9 від 6 листопада 1992 року із наступними змінами, приводом звільнення може бути вчинення таким працівником винних дій або необережних дій, які дають власнику або уповноваженому органу підстави для втрати довіри. Зокрема, це може бути порушення працівником правил проведення операцій з матеріальними цінностями, а не сам факт недостачі останніх.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 406 від 1 листопада 2007 року позивач був прийнятий на роботу на посаду директора магазину № 23 ЗАТ „Даівест+” з 1 листопада 2007 року і в цей же день з ним було укладено договір, за умовами якого директор магазину виконує роботу, безпосередньо пов’язану із збереженням та продажем матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому цінностей та зобов’язується дбайливо ставитися до переданих йому для збереження або інших цілей матеріальних цінностей і вживати заходів до запобігання збитків; вчасно повідомляти керівництво підприємства про усі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених матеріальних цінностей, вести облік, складати та подавати звіти про рух і залишок довірених йому матеріальних цінностей, брати участь у інвентаризації довірених матеріальних цінностей.
27 червня 2008 року, відповідно до наказу від 24 червня 2008 року, було складено акт інвентаризації товаро – матеріальних цінностей в магазині № 23 і виявлено недостачу у розмірі 13 548,55 грн, акт підписано всіма членами комісії, позивач з ним ознайомлений, написав розписку, в якій погодився з розміром недостачі і взяв на себе зобов’язання про погашення недостачі. В своєму поясненні від 28 червня 2008 року позивач виклав обставини виникнення недостачі, на його думку велику частину відсутніх позицій розкрав інший працівник магазину ( т. 1 а.с. 21, 36,37-42)
Наказом № 412 від 27 серпня 2008 року по особовому складу ЗАТ „Даівест+”) ОСОБА_1 звільнено з посади директора магазину № 23 в м. Маріуполі з 27 серпня 2008 року з підстави втрати довір’я , п. 2 ст. 41 КЗпП України. Підстави: наказ від 24 червня 2008 року про проведення інвентаризації, акт інвентаризації від 27 червня 2008 року, пояснювальна записка від 28 червня 2008 року ОСОБА_1 Г, розписка від 28 червня 2008 року ОСОБА_1, доповідна записка від 29 червня 2008 року регіонального директора ОСОБА_3 ( .1 а.с. 19)
Як вбачається з доповідної записки ОСОБА_3 від 29 червня 2008 року, в січні 2008 року було встановлено, що ОСОБА_1 незаконно виносив з магазину товар, гроші за який вчасно внесені не були, про свої дії він керівництво ЗАТ „Даівест+” не повідомляв. ( т. 1 а.с. 22)
Із пояснення ОСОБА_1 від 22.01.2008 року вбачається, що він в канун новорічних свят взяв із магазину № 23 компьютер для особистого постійного користування, загальна вартість якого склала 11 743 грн. Це було зроблено за особистою ініціативою без дозволу, тому що вважав, що має на це право. ( т. 1 а.с. 20)
З пп. „Б” п. 1 договору про повну матеріальну відповідальність вбачається, що позивач зобов’язаний був сповіщати своєчасно керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню доручених йому матеріальних цінностей.
З розділу 1 Переліку посад і робіт з працівниками яких може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, штатного розкладу, вбачається, що з ОСОБА_1 на законних підставах укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Приводом для звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України може бути вчинення дій, що дають роботодавцю підстави для втрати довіри до нього, а не сам факт недостачі.
Колегія суддів вважає, що дії позивача щодо незаконного виносу із магазину компьютера у грудні 2007 року , неповідомлення адміністрації про факти пропажі товаро- матеріальних цінностей у магазині, про що було йому відомо, недостача товарів у магазині , давали підстави відповідачу для втрати до нього довіри.
При цьому колегія суддів враховує , що звільнення за п.2,3 ст. 41 КЗпП України не є дисциплінарним стягненням, а тому на такі випадки не поширюється дія норм , що регулюють порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема ст. 148,149 КЗпП України, що позивач не оскаржував наказ № 412 від 27 серпня 2008 року про звільнення позивача з посади директора магазину та не просив його визнати незаконним та скасувати.
Всі доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, нових обставин або доказів суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції Справу судом першої інстанції розглянуто всебічно, повно та об’єктивно. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 01 жовтня 2010 року залишити без зміни
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: