Справа № 22 - 298  11                               Головуючий у 1 інстанції  Папаценко П. І.

Категорія 27                     Доповідач Кучерява В. Ф.

                        Ухвала

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

9 березня    2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

    Головуючого  Баркової Л. Л.

      Суддів  Кучерявої В. Ф. Ткаченко Т. Б.

    При секретарі Грішко С. В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 грудня 2010 року

                ВСТАНОВИЛА:

    Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від  29 грудня 2010 року поновлено ОСОБА_1  пропущений строк звернення до суду.

    Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

    Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 14.12.2005 року у розмірі 23940 грн, витрати по оплаті судового збору 239,40 грн, витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250 грн, а всього 24 429,4 грн.

    В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

    З рішенням суду не згодна  ОСОБА_2, яка просить рішення суду скасувати, відмовити позивачці у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та невідповідність висновків суду обставинам справи. Посилаючись на незаконність ухвали суду від 29 грудня 2010 року про роз’єднання позовів, просили скасувати  також ухвалу.

    Заслухавши суддю –доповідача, пояснення апелянта та її представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення  позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

    Судом першої інстанції встановлено, що між позивачкою та відповідачкою 14.12.2005 року було укладено у письмовій формі договір  позики грошей на суму 15150 грн, що еквівалентні 3000 доларів США, виходячи з встановленого  НБУ розрахунку офіційного валютного обмінного курсу 1 долар США дорівнює 5,05  грн. Зазначений договір посвідчено нотаріально та факт отримання грошей підтверджено розпискою.

    Відповідно до вимог ст. ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, які останній зобов’язується повернути позикодавцеві.

    Згідно  ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

    Відповідно до п. 4  договору позики від 14.12. 2005 року зазначену вище суму грошей, яка має відповідати еквівалентові суми 3000  доларів США за середнім курсом продаж комерційних банків м. Маріуполя ( за вибором позикодавця), позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до першого березня 2006 року. Після повернення позики у повній сумі позикодавець повинна повернути позичальнику розписку.

Згідно п.7 зазначеного договору якщо ОСОБА_2  не поверне позичені гроші до 1 березня 2006 року, ОСОБА_1  вправі  пред’явити   цей договір до стягнення всієї суми, еквівалентної 3000  доларів США в безспірному порядку ( а.с. 6)

Таким чином колегія суддів вважає,  що доводи апеляції про те, що відповідачка  повернула гроші позивачці  неспроможні, оскільки розписка знаходиться у  позивачки

    Виходячи із  п. 4. 7 договору позики, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції  прийшов до правильного висновку, що стягненню підлягає сума , еквівалентна  3000 доларів США, оскільки у договорі  вказано, що повинна бути повернута сума, еквівалентна 3000 доларів США.

    Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

    Відповідно до вимог  ч. 5 ст. 267 ЦК України  якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

    З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду позивачка пропустила строк позовної давності на 2 місяці  і 20 днів, оскільки відповідачка згідно договору  позики зобов’язалась повернути  кошти до 1 березня 2006 року, а звернулась до суду  позивачка 20 травня 2009 року.

    Посилаючись на поважність пропуску строку позовної давності , позивачка зазначала, що відповідачка весь час визнавала борг і не відмовлялась його повернути, про що свідчить те, що пізніше вона також позичала у позивачки  грошові кошти  у більшій сумі. Тому підстав для звернення до суду у неї не було.  У лютому – березні 2009 року позивачка хворіла, хворіла її мати  та бабуся, що підтверджується записами в амбулаторних картках.

    Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про поновлення строку позовної давності , виходячи із поважності причин пропуску строку, незначного  строку  пропущення, засад розумності, виваженості і справедливості.

    Відповідно до вимог ч. 2 ст. 293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

    Посилаючись на незаконність ухвали суду від   29 грудня 2010 року  про роз’єднання позовів, апелянт не надав   доказів її  незаконності .

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦК України залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

    Позовна заява, виділена у самостійне провадження стосується  договору позики від 5.12.2008 року, що є самостійним договором позики, не пов’язаним з  договором  від 14.12.2005 року  ( а.с. 61-62)

    В даний час  справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 14.12.2005 року розглянута , по справі винесено рішення  .Підстав вважати ухвалу суду від  29 грудня 2010 року незаконною не вбачається.

Згідно  Постанови КМУ  від 14 квітня 2009  № 361  „ Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно- технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ”, яка почала діяти з 27.04.2009 року, по справам з розгляду майнового спору встановлено сплату витрат на ІТЗ в розмірі 250 грн     Дана Постанова скасована  Постановою КМУ від 08.07.2009 року № 693.

    Позивачка звернулась до суду  20.05.2009 року, тобто на час звернення до суду вона повинна була сплатити  витрати на ІТЗ у розмірі 250 грн.

    Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

    Керуючись ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів

                    УХВАЛИЛА:

    Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 відхилити.

    Рішення  Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 грудня 2010 року залишити без зміни.

    Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

    Судді: