А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д Д О Н Е Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2011 року. Суддя Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області Меленчук В.С. за участю правопорушника ОСОБА_1, розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо нього та за його апеляційною скаргою на постанову судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 березня 2011 року
В С Т А Н О В И В :
Постановою судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 21 березня 2011 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року
народження, уродженець міста Москва Московської області, грома-
дянин України, не працюючий, проживаючий в АДРЕСА_1
підданий адміністративному стягненню за частиною 1 статті 130 КУпАП у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на 1 рік.
Згідно постанови судді суду першої інстанції правопорушник ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 31 лютого 2011 року о 9 годині 20 хвилин на перехресті вулиць Набережній та Конноармійській в місті Маріуполі керував автомобілем марки «Шевролет Лачетті» державний номерний знак НОМЕР_1 з наявними ознаками алкогольного сп’яніння. Від продувки трубки алкотестера та проходження огляду у медичному закладі на стан сп’яніння у присутності двох свідків, чим порушив пункт 2.6 Правил Дорожнього руху України.
Правопорушник ОСОБА_1, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування постанови судді суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, правопорушник ОСОБА_1 посилається на те, що його до адміністративної відповідальності притягнуто необґрунтовано, оскільки, пиво він вжив увечері, а працівники міліції його зупинили наступного дня. Про те, що йому можна було пройти огляд у закладі охорони здоров’я, працівники міліції не роз’яснили, а оформили протокол про відмову у проходженні огляду на стан сп’яніння.
Крім того, справа про адміністративне правопорушення щодо нього розглянута в його відсутність, копію постанови своєчасно не видали.
Призначаючи міру адміністративного стягнення, суддя не врахував положення статей 33,34 КУпАП, а саме, що працює по найму у приватних осіб, використовуючи транспорт, адміністративне правопорушення вчинив уперше. Ці обставини, на його думку, могли сприяти призначенню адміністративного стягнення, не пов’язане з позбавленням права керування транспортом.
Справа №33-140м/2011 Суддя суду 1 інстанції Курбанова Н.М.
Категорія 130 ч 1 КУпАП Суддя суду 2 інстанції Меленчук В.С.
2.
В ході апеляційного розгляду справи правопорушник ОСОБА_1 уточнив свої апеляційні вимоги і просить змінити призначене йому адміністративне стягнення суддею суду першої інстанції на штраф.
Подаючи апеляційну скаргу, правопорушник ОСОБА_1 також просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови судді суду першої інстанції, оскільки, копію цієї постанови він отримав і ознайомився з її змістом лише 27 травня 2011 року.
Заслухавши пояснення правопорушника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статей 245 та 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи зобов’язані з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, приймаючи рішення по справі, орган чи посадова особа повинні суворо дотримуватися положень статей 251,252 КУпАП.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи суддя суду першої інстанції вимог зазначених норм адміністративного закону не дотримав.
Насамперед, суддя суду першої інстанції при розгляді справи по суті не звернув уваги на відповідність протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником ДАІ положенням статті 256 КУпАП.
Зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного щодо правопорушника ОСОБА_1 не зазначене фактичне місце вчинення адміністративного правопорушення, без зазначення району, при тому, що в місті Маріуполі існує дві вулиці під назвою «Набережна».
Відповідно до диспозиції частини 1 статті 130 КУпАП адміністративна відповідальність, між інших підстав, настає і за відмову особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або вживання лікарських препаратів, що знижують увагу або швидкість руху.
Між тим, викладаючи у протоколі про адміністративне правопорушення обставини правопорушення, тобто його об’єктивну сторону, працівник ДАІ зазначив, що правопорушник ОСОБА_1 керував транспортним засобом з наявними ознаками алкогольного сп’яніння, висловлене у наявності у нього запаху алкоголю з порожнини рота та тремтіння рук. Отже, об’єктивна сторона, викладена працівником ДАІ у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає об’єктивні стороні, передбаченої частиною 1 статті 130 КУпАП.
Такі твердження є припущеннями і відповідно до положень статті 62 Конституції України не можуть враховуватися як доказ, а сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Більш того, відповідно до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції запах алкоголю з порожнини рота
3.
та тремтіння пальців рук, а не тремтіння рук є ознаками алкогольного сп’яніння, викладені в точній і категоричній формі, без зазначення, що вони можуть буті наявними.
Крім того, працівник ДАІ у протоколі про адміністративне правопорушення зазначив, що правопорушник ОСОБА_1 від продувки трубки та медичного огляду на стан сп’яніння відмовився.
Таке викладання об’єктивної сторони правопорушення та складання матеріалу не дає підстав для висновку про дотримання працівником ДАІ вимог статті 266 КУпАП, яка регулює порядок проведення огляду водіїв на стан сп’яніння, зокрема, проведення огляду у закладі охорони здоров’я тільки у випадку відмови продувати трубку або незгоди з результатами огляду з застосуванням трубки, а частина 5 цієї ж статті визначає, що порушення цього порядку дає підстави для визнання огляду водія недійсним.
В протоколі про адміністративне правопорушення щодо правопорушника ОСОБА_1 також зазначено, що він від керування транспортним засобом був усунутий. Разом з цим, в матеріалах справи не зазначено, де подівся автомобіль, яким керував правопорушник, за твердженнями якого він після складання протоколу про адміністративне правопорушення поїхав на автомобілі сам за кермом.
Ці обставини дають підстави для сумніву тверджень працівника ДАІ про перебування правопорушника ОСОБА_1 у процесі керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння.
На всі ці обставини, суддя суду першої інстанції не звернув уваги і не повернув матеріали органу, який їх надіслав для оформлення відповідно до вимог адміністративного закону, а більш того, сам припустився порушень процесуального закону при розгляді справи по суті.
Насамперед, слід зазначити, що час вчинення адміністративного правопорушення у постанові судді суду першої інстанції зазначений днем, який не існує у календарі, а лютий місяць має 28 або 29 днів, але не 31 день.
У постанові судді суду першої інстанції також зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 керував транспортним засобом з наявними ознаками алкогольного сп’яніння, що є неправильним з причин, вказаних вище.
Більш того, суддею суду першої інстанції не враховані положення вищезазначеної Інструкції, де у пунктах 2.1-2.7, які передбачають порядок проведення огляду водія на стан сп’яніння та осіб, які мають право здійснювати такий огляд.
З урахуванням цих обставин, об’єктивна сторона адміністративного правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується правопорушник ОСОБА_1, не знайшла свого підтвердження матеріалами справи при її розгляді суддею, на що суддя суду першої інстанції не звернув уваги.
Між тим, за загальними положеннями адміністративного правопорушення, воно має чотири ознаки: об’єктивна і суб’єктивна сторони, об’єкт і суб’єкт, а відсутність хоча б однієї з них виключає адміністративну відповідальність.
Суддя суду першої інстанції, роблячи висновок про наявність в діях правопорушника ОСОБА_1 вини, обмежився лише викладанням доказів, не піддавши їх оцінці і аналізу, не мотивуючи свій висновок про достатність і допустимість, наданих доказів, при тому, що відповідно до положень статті 252 КУпАП орган чи посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
4.
Призначаючи за результатами розгляду справи правопорушнику ОСОБА_1 міру адміністративного стягнення, суддя суду першої інстанції не врахував належним чином положення статей 33-35 КУпАП і, не мотивувавши свій висновок про вид адміністративного
стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, призначив йому саму сувору міру адміністративного стягнення, передбачену санкцією частини 1 статті 130 КУпАП при їх альтернативності.
По за увагою судді суду першої інстанції залишилися і положення статей 261, 262,267 КУпАП, які передбачають можливість органам внутрішніх справ здійснювати адміністративне затримання за порушення правил дорожнього руху.
Проте, в матеріалах справи будь-які дані про затримання правопорушника ОСОБА_1 відсутні, причина його зупинки невідома, що дає працівникам ДАІ право зупинити будь-якого водія і скласти відносно нього адміністративний протокол за відмову у проходженні огляду на стан сп’яніння, а не складання документів з приводу затримання, позбавляє можливості водіїв оскаржити дії працівника ДАІ до вищестоящого керівництва або до суду з приводу застосування до нього такого заходу.
Має місце і порушення вимог статті 268 КУпАП, допущене суддею суду першої інстанції при розгляді справи по суті.
У постанові судді суду першої інстанції зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Між тим, такі твердження судді суду першої інстанції не ґрунтуються матеріалами справи, оскільки, дані про це відсутні. В матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, однак, підпис в його отриманні стоїть не правопорушника ОСОБА_1, що не можна вважати належним повідомленням.
Порушення суддею суду першої інстанції вимог зазначеної норми адміністративного закону не сприяло повному, об’єктивному і всебічному розгляду справи та прийняттю рішенню, яке відповідало б закону, а також потягло порушення прав правопорушника ОСОБА_1 на надання пояснень, доказів, заявлення клопотань, користування юридичною допомогою тощо.
Всі ці обставини, свідчать про формальний підхід до розгляду справи, що суперечить не тільки вимогам адміністративного закону, але і роз’ясненням викладеним у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де звернута увага судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх представників та захисників, неухильно виконувати вимоги статей 268,247,280,283,284 КУпАП.
Виходячи з наведеного та положень частини 7 статті 294 КУпАП суддя апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі апеляційної скарги з ухваленням по справі нової постанови.
Приймаючи нове рішення суддя апеляційної інстанції вважає, що постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по справі має бути закритим, оскільки, при тих доказах по справі, які надані і, які не можна вважати достатніми і допустимими, відсутності сукупності доказів, оформленні матеріалів справи, з урахуванням положень статті 62 Конституції України та статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод не можна зробити законний і обґрунтований висновок про доведе-
5.
ність вини правопорушника ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпП, за якою він притягнутий до адміністративної відповідальності.
Одночасно, суддя апеляційної інстанції вважає за можливе поновити правопорушнику ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді суду першої інстанції, оскільки, справи була розглянута у його відсутність, про час і місце якого він належним
чином не був повідомлений, копія постанови, відповідно до положень статті 285 КУпАП йому не була взагалі надіслана, з розписки на звороті аркуша 8 справи вбачається, що копія постанови ним отримана 27 травня 2011 року.
Керуючись статтями 247,289,293,294 КУпАП, суддя апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В :
Поновити правопорушнику ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу правопорушника ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Постановити нову постанову, якою справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Вилучене посвідчення водія на ім’я ОСОБА_1 повернути йому ж.
Постанова судді апеляційної інстанції є остаточною, оскарженню не підлягає, на неї не може бути подане подання прокурора.
Суддя