^УХВАЛА

Іменем України

12 вересня 2006 року                                                                           м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                             судді ГОШОВСЬКОГО Г.М.

суддів                                        КОНДОРА Р.Ю., СТАНА І.В.

за участю прокурора                   КУРАХА Ю.М.

захисника                                   адвоката ОСОБА_1.

засуджених                                ОСОБА_2., ОСОБА_3.

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями: поте­рпілих ОСОБА_4.,ОСОБА_5., законного представника ОСОБА_6. в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7., засудженого ОСОБА_3. та його захисника адвоката ОСОБА_1., помічника Хустського міжрайонного прокурора Токача П.П. на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2006 р.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 р-н., уродженця селища Тихоокеанське Шкотовського р-ну Приморського краю Російської Федерації, мешканця смт. Вишково, вул. АДРЕСА_1, Хустського р-ну Закарпатської обл., росіянина, гр-на України, одруженого, що має на утриманні 2-х неповно­літніх дітей, не працюючого, не судимого,

засуджено за ст. 142 ч. 4 КК України (1963 р-) до позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією майна, за ст. 140 ч. 2 КК України (1963 р.) до позбавлення волі строком на 4 роки без конфіскації майна, за ст. 185 ч. 3 КК України до позбавлення волі стро­ком на 5 років. На підставі ст. 42 ч. 1 КК України (1963 р.) (ст. 70 ч. 1 КК України 2001 р.) за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття засудженому призначено покарання у вигляді 6-ти років позбавлення волі з конфіскацією особисто належного йому майна.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 р-н., уродженця АДРЕСА_2, мешканця АДРЕСА_3, Хустського р-ну Закарпатської обл., українця, гр-на України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_5, не су­димого,

засуджено за ст. 142 ч. 4 КК України (1963 р.) із застосуванням ст. 44 КК України (1963 р.) до позбавлення волі строком на 4 роки без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2-х річного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з'являтися до цих органів для реєстрації. Ухвалено: строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2. рахувати з дня затримання - 03.10.2005 p.; запобіжні заходи засудженим до вступу вироку в законну силу залишити попередніми: ОСОБА_2. - взяття під варту, ОСОБА_3. - під-

Справа № 11-578/2006

Категорія 11-A                                                                                         

Головуючий у 1-й інстанції ДЖУГА С.Д.

Доповідач КОНДОР Р.Ю.

 

писку про невиїзд; цивільні позови потерпілих ОСОБА_4.,ОСОБА_5., законно­го представника ОСОБА_6. в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7. за­довольнити частково: стягнути з засуджених солідарно на користь ОСОБА_4. 9112,00 грн. у відшкодування матеріальної та 7000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, на користьОСОБА_5. та ОСОБА_6. в інтересах ОСОБА_7. - по 7000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, в решті вимог позивачів - відмовити; цивільний позов потерпілого ОСОБА_8. задовольнити та стягнути на його користь з ОСОБА_2. 13468,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди; речові докази: телевізор „Міцубісі" з пультом, пилосос ,Астра" та фритюрницю залишити власнику ОСОБА_9., золотий ланцюжок залишити власниці ОСОБА_10., в'язану шапку знищити, пульт дистанційного управління НТВ-плюс, технічний паспорт, соковижималку „LG" передати в доход держави, праску, врізний замок, мийку залишити власнику ОСОБА_8, аркуш паперу з переліком товару залишити при справі, автомобіль „Москвич 2140", д/н „НОМЕР_1", конфіскувати.

За вироком суду ОСОБА_2. та ОСОБА_3. визнано винними в тому, що вони

11.12.2000 р. близько 17³° к.ч., за попередньою змовою з ОСОБА_11 ., з метою

заволодіння чужим майном, на автомобілі „Мазда З23', д/н НОМЕР_2, під керуван­

ням ОСОБА_3., який був обізнаний із злочинними намірами ОСОБА_2. і ОСОБА_11. та брав участь у їх реалізації, приїхали з автовокзалу в центр м. Хуста, зупинилися поблизу помешкання сім'ї ОСОБА_6. по вул. АДРЕСА_4, після чого,

озброївшись кухонним ножем та одягнувши на обличчя виготовлену з жіночої панчо­

хи маску, ОСОБА_2. та ОСОБА_11., який також одягнув виготовлену з ше­

рстяної шапочки маску та мав при собі іграшковий пістолет, проникли в квартиру №АДРЕСА_4 цього будинку і, з погрозою застосування до членів сім'ї ОСОБА_6. небезпечного

для життя і здоров'я насильства, штовхнули на підлогу потерпілу ОСОБА_5., за­

вдали їй легкі тілесні ушкодження, погрожуючи їй вбивством онука ОСОБА_7., яко­

му до скроні приставили іграшковий пістолет, чим спричинили йому легкі тілесні

ушкодження, а також погрожуючи ножем ОСОБА_4., який приставили до її шиї,

примусили останню видати 2200,00 грн. та 1280,00 дол. США, що за відповідним ку­

рсом НБУ становить 6912,00 грн., а всього коштів на загальну суму 9112,00 грн., яки­

ми відкрито заволоділи, повернулися до автомобіля, в якому чекав їх ОСОБА_3., і

розділили між собою.

Вироком також встановлено, що ОСОБА_2. за попередньою змовою з ОСОБА_11., діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном:

29.05.2001 р. близько 4⁰⁰ к.ч., шляхом зламу металевої решітки та розбиття скла на

вікні проникли в приміщення належного мешканцю АДРЕСА_5,

Хустського р-ну, ОСОБА_8 магазину „2001 дрібниця", що по вул. АДРЕСА_6 

 Хустського р-ну, звідки таємно викрали пральну машину, телевізор

„Дейво", електродрилі, газову колонку марки „Юнкерс", електропилу марки „Штіль"

та інші промислові товари на загальну суму 13653,00 грн., чим спричинили потерпі­

лому значну матеріальну шкоду;

17.06.2001 р. близько 22³⁰ к.ч., вони, з корисливих мотивів, з метою відкритого заво­лодіння чужим майном, одягнувши на обличчя маски та озброївшись кухонним но­жем, який взяв ОСОБА_2., проникли в будинок № АДРЕСА_7 в смт. Вишково Хустського р-ну, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я мешканки цього будинку ОСОБА_10., погрожуючи їй кухонним но­жем, відкрито заволоділи належними їй коштами в сумі 700,00 дол. США, що за від­повідним курсом НБУ становить 3780,00 грн., та двома золотими ланцюжками, варті­стю відповідно 300,00 і 500,00 грн., чим заподіяли ОСОБА_10. матеріальну шкоду на загальну суму 4580,00 грн.;

01.07.2001 p., близько 23⁰⁰ к.ч., на автомобілі „Москвич ", д/н „НОМЕР_1", вони при­їхали до належного ОСОБА_9. будинку № АДРЕСА_8 Тячівського р-ну та шляхом зриву замка на вхідних дверях проникли всередину, звідки таємно викрали по 1-му телевізору „LG", „Mitsubishi", „Philips", музичний центр „Panasonic",

 

 

мікрохвильову піч, 20 коробок цукерок „Марс", „Снікерс", „Баунті", „Мілкі-Вей" та ін­ші промислові і продовольчі товари на загальну суму 13118,60 грн., чим спричинили потерпілому значну матеріальну шкоду;

17.07.2001 року , близько 24⁰⁰ к.ч., на автомобілі „Москвич ", д/н „НОМЕР_1", ОСОБА_2. і ОСОБА_11. приїхали до магазину „ІНФОРМАЦІЯ_3", що по вул. АДРЕСА_9 в смт. Буштино Тячівського р-ну, і шляхом пошкодження навісних замків проникли всередину, звідки таємно викрали: з належного приватному підприємцю ОСОБА_12., що проживає в смт Буштино, вул. АДРЕСА_10, Тячівського р-ну, торго­вого відділу: водяні насоси „БЦМ", „Агідель", „Кама", електродриль, соковижималку та інші промислові товари на загальну суму 28оо,оо грн., чим завдали потерпілому значну матеріальну шкоду; з належного приватному підприємцю ОСОБА_13., що про­живає в смт. Буштино, вул. АДРЕСА_11, Тячівського р-ну, торгового відділу: водяні насоси „Кама", „БЦМ", електродрилі, 2 прожектори, 25 обрізних кругів та інші проми­слові товари, а також гроші в сумі 100 грн., а всього майна та грошей на загальну суму 2496,40 грн., чим завдали потерпілому значну матеріальну шкоду.

Потерпілі ОСОБА_4., ОСОБА_5., законний представник ОСОБА_6. в ін­тересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7., не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації злочину, ставлять в апеляції питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд. Вважають, що призначене засудже­ним покарання, а також звільнення засудженого ОСОБА_3. від відбування пока­рання з випробуванням не .відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засудже­них внаслідок його м'якості.

Помічник Хустського міжрайонного прокурора Токач П.П. в апеляційному по­данні, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації злочину, порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд в частині призначення покарання ОСОБА_3. внаслідок його м'якості. Вважає, що су­дом не враховано тяжкість вчиненого злочину та особу винного.

В апеляції захисника засудженого ОСОБА_3. адвоката ОСОБА_1. порушу­ється питання про скасування вироку щодо його підзахисного, виділення криміналь­ної справи щодо нього з даної справи та об'єднання її з виділеною раніше в окреме провадження кримінальною справою щодо ОСОБА_11. На думку апелянта, справа розслідувана та вирішена з порушенням вимог ст.ст. 22, 26 КПК України, суд безпідставно і бездоказово, засудив ОСОБА_3. за злочин, який він не вчиняв. Зок­рема, ОСОБА_3., хоча і підвозив на автомобілі ОСОБА_2. та ОСОБА_11. в день вчинення злочину 11.12.2000 p., проте з їх намірами обізнаний не був, участі в злочині не брав, з місця вчинення злочину їх не відвозив, викрадених грошей не оде­ржував. Відповідні доводи обвинувачення щодо обґрунтування вини ОСОБА_3. є припущеннями та базуються на сумнівних показаннях ОСОБА_2. та ОСОБА_11., які не підтверджуються іншими доказами, а показання потерпілого ОСОБА_6. щодо відсутності неприязні між ним і ОСОБА_3., свідка ОСОБА_14. також спростовують обвинувачення. Клопотання про виділення кримінальної справи щодо ОСОБА_3. та об'єднання її з кримінальною справою щодо ОСОБА_11. відхи­лялися безпідставно, оскільки саме з урахуванням показань останнього можна зроби­ти остаточний висновок щодо причетності ОСОБА_3. до злочину.

Засуджений ОСОБА_2. в апеляції вказує на неадекватність вироку щодо нього та ОСОБА_3. Стверджує, що під час вчинення злочинів не давав звіт своїм ді­ям та не міг належно ними керувати, оскільки в нього загострювалося психічне захво­рювання. Проте, такий стан його здоров'я та відповідні дані щодо цього до уваги не бралися, скарги відхилялися, а проведена в справі амбулаторна судово-психіатрична експертиза є необ'єктивною. Просить зупинити виконання вироку та направити його на стаціонарну судово-психіатричну експертизу.

Потерпілими ОСОБА_8., ОСОБА_10., ОСОБА_9., ОСОБА_12. та ОСОБА_13. вирок не оскаржується.                                             

          

 

Заслухавши доповідь судді, промову прокурора Кураха Ю.М., який підтримав апеляційне подання помічника Хустського міжрайонного прокурора Токача П.П. і додатково вказав на необхідність скасування вироку у зв'язку з неправильним зазна­ченням у ньому кримінального закону, за яким засуджено винних, просить апеляцію задовольнити, вирок скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд, у зв'язку з цим вважає також обґрунтованою апеляцію потерпілих; промову засуджено­го ОСОБА_2., який підтримав своє прохання про судово-психіатричну експер­тизу і щодо інших апеляцій не висловився; промови засудженого ОСОБА_3. та його захисника адвоката ОСОБА_1., які підтримали свою апеляцію та просять її задово­льнити, вирок із зазначених у ній мотивів скасувати з поверненням справи на додат­кове розслідування, у зв'язку з чим апеляції прокурора та потерпілих вважають необ­грунтованими, обговоривши доводи сторін та перевіривши в їх межах матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, щодо обставин розбійного нападу на поме­шкання ОСОБА_4.,ОСОБА_5., ОСОБА_6. та ОСОБА_7. засуджений ОСОБА_2. неодноразово давав визнавальні показання під час досудового слідства (т. З а.с. 14-29,124-130,134-142), визнав свою вину у вчиненні цього злочину і в судовому засіданні, з'явився із відповідним зізнанням (т. 2 а.с. 135). З'явився із зізнанням у цьому злочині і ОСОБА_11. (т. 2 а.с. 137-138), який також під час досудового слід­ства давав відповідні визнавальні показання та підтвердив свої дії під час відтворення обстановки і обставин події (т, 2 а.с. 165-171). Показання ОСОБА_2. і ОСОБА_11. за цим епізодом в цілому узгоджуються з показаннями потерпілих, виснов­ками судово-медичних експертиз, якими у потерпілих встановлені характерні для об­ставин їх спричинення тілесні ушкодження (т. 1 а.с. 85-86, 92-93), іншими матеріала­ми справи щодо встановлених істотних її обставин.

Під час досудового слідства обвинувачений ОСОБА_2. показав, що ОСОБА_14. у присутності ОСОБА_3. запропонував пограбувати ОСОБА_6., оскільки мав для цього особисті корисливі мотиви та претензії до директора за звільнення. ОСОБА_3. згідно із домовленістю в день злочину підвіз їх з ОСОБА_11 . до будинку ОСОБА_6., в машині бачив у них маски, ніж і пістолет, чекав їх і після пограбування відвіз геть та одержав 200,00 дол. США з викрадених грошей (т. з а.с. 134-142). Свої показання ОСОБА_2. в цілому підтвердив згодом (т. з а.с. 241-247), а також на очних ставках з ОСОБА_3. та ОСОБА_14., не вказавши, однак, хто саме запропо­нував пограбування (т. 3 а.с. 200-211).

Показання ОСОБА_11. щодо участі ОСОБА_3. у злочині, дані ним в якості свідка (т. 3 а.с. 151-153), не можуть бути взяті до уваги, оскільки за обставинами справи такий допит порушував його право на захист. Проте, і під час очної ставки з ОСОБА_3. обвинувачений ОСОБА_11. дав показання щодо причетності останнього до злочину, хоча й стверджував, що йому не було відомо, чи знав ОСОБА_3., коли підвозив їх з ОСОБА_2., що вони мають намір вчинити злочин (т. 3 а.с. 175-176).

ОСОБА_2. і ОСОБА_11. вказували й на те, що ОСОБА_3. показав їм будинок ОСОБА_6. та повідомив про склад його сім'ї.

ОСОБА_3. показував, що підтримує тривалі добрі стосунки з ОСОБА_14., не заперечував знайомства між ним, ОСОБА_14. та ОСОБА_2. і ОСОБА_11 ., що неодноразово їх підвозив, в т.ч. визнав, що підвозив їх до центру Хуста мож­ливо і в грудні 2000 р. Показав і те, що з роботи водія на ІНФОРМАЦІЯ_4, де директо­ром був ОСОБА_6., звільнився через малу зарплату, а на автомобіль та запчастини гроші не виділяли і їх треба було купляти самому, факт розмови з ОСОБА_14. щодо небажання директора виплатити витрачені на запчастини кошти підтвердив. Ствер­джував також, що ОСОБА_2. і ОСОБА_11. в АДРЕСА_12 до ОСОБА_14. не возив, потім - що точно цього не пригадує, розмови про пограбування ОСОБА_6. не було, потім - можливо і привозив, і розмова була, але він не пам'ятає (т. 3 а.с. 154- 155,

 

 

160-161, 171-172, 175-176, 200-205, 220). В судовому засіданні ОСОБА_3. показував, що в день злочину ОСОБА_2. і ОСОБА_11. підвозив до центру міста, в. нього нормальні стосунки з ОСОБА_6., проте, всупереч словам останнього, пока­зав, що не знає, де той живе (т. 3 а.с. 446-447, 473).

Свідок ОСОБА_14. показував, що в нього не склалися стосунки з директором ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6., про наявність неодноразових матеріальних претензій да­вно знайомого йому ОСОБА_3. до ОСОБА_6. у зв'язку з відмовою останнього оплачувати придбані ОСОБА_3. запчастини та про запропоновану ОСОБА_2. і ОСОБА_11. в присутності ОСОБА_3., який їх своєю автомашиною „Ма-зда" привіз до нього в АДРЕСА_12, допомогу у вирішенні даної проблеми шляхом по­грабування ОСОБА_6. щоб йому „відплатити", від чого він відмовився (т. 1 а.с. 156, т. З а.с. 166-169). Це ж він в цілому підтвердив і під час очних ставок з ОСОБА_3., ОСОБА_11., ОСОБА_2. (т. 3 а.с. 171-174, 206-211), а також і в судовому засі­данні (т. 3 а.с. 451-452).

ОСОБА_3. власник автомобіля „Мазда 323", д/н НОМЕР_2, червоного кольору (т. 3 а.с. 162).

ОСОБА_6. показував, що знав ОСОБА_14. та ОСОБА_3. по роботі, з першим по роботі виникали непорозуміння з приводу виплати йому коштів, а з другим - з приводу не проведеної оплати за переобладнання ввіреного йому автомобіля „Камаз". ОСОБА_14. та ОСОБА_3. неодноразово бували в нього вдома, з ОСОБА_14. відносини були нормальні, а потім погіршилися і він запропонував тому звільнитися, з ОСОБА_3. відносини робочі (т. 3 а.с. 182-183,450-451)-

В порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_14. за ознаками злочинів, пе­редбачених ст. 14 ст. 186, ст. 396 КК України (2001 р.) та ст.ст. 186, 187 КК України (1960 р.) було відмовлено на підставі ст. 6 ч. 1 п. 2 КПК України (т. 3 а.с. 227-230, 271-274).

Ці показання і факти ніким не спростовані й у судовому засіданні, наявні роз­біжності в показаннях ОСОБА_2. щодо його та ОСОБА_11. дій на цей ви­сновок не впливають і вмотивовані процесуальним становищем засудженого та відсу­тнього співучасника. Засуджений, зокрема, показував, що ОСОБА_11. і ОСОБА_3. були знайомі раніше, зі слів ОСОБА_11. він знає про боргові стосунки між ОСОБА_6. і ОСОБА_3., саме останній казав, як треба вчинити цей злочин, че­кав їх з ОСОБА_11 . у машині до повернення з місця злочину, про те що ОСОБА_11. передав зоо,оо дол. США з викрадених ОСОБА_3. тощо. Даних, які б з урахуванням суті обвинувачення свідчили про наявність підстав у ОСОБА_2. та ОСОБА_11. для обмови ОСОБА_3. та про саму таку обмову в справі немає, а ОСОБА_2. суду прямо показав, що ОСОБА_3. не обмовляв (т. 3 а.с 4б7)- По­казання ОСОБА_3. протягом часу провадження в справі суперечливі і спростову­ються показаннями ОСОБА_2., ОСОБА_14., ОСОБА_6., іншими доказами.

Отже, доводи ОСОБА_3. та його захисту про непричетність до злочину та відсутність доказів його вини не враховують фактичні обставини справи та наявні до­кази в сукупності, суперечать їм і як такі не можуть бути взяті до уваги.

Засуджений ОСОБА_2. під час досудового і судового слідства давав пока­зання щодо обставин викрадення майна 29.05.2001 р. потерпілого ОСОБА_8. в АДРЕСА_6 з магазину „2001 дрібниця", 01.07.2001 р. потерпілого ОСОБА_9. з будинку в АДРЕСА_8, 17.07.2001 р. потерпілих ОСОБА_12. та ОСОБА_13. в смт. Буштино з ма­газину „ІНФОРМАЦІЯ_3", розбійного нападу 17.06.2001 р. в смт. Вишково на потерпілу ОСОБА_10. та заволодіння її майном. Свою вину у вчиненні цих злочинів визнав, фак­тичні обставини справи не оспорював. Ці показання узгоджуються з показаннями об­винуваченого ОСОБА_11., вищезазначених потерпілих, фактичні обставини справи та ці дії засудженого стверджуються також відповідними протоколами огляду

місця події, речових доказів, іншими матеріалами справи;

 

 

Фактичні обставини справи щодо вчинення цих злочинів ніким не оспорюють­ся.

У справі була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза з ураху­ванням попередніх даних про психічне захворювання ОСОБА_2., якою встано­влено осудність ОСОБА_2. на час вчинення злочинів та провадження в кримі­нальній справі (т.3 а.с. 221-224). Підстав для сумнівів у цьому висновку немає.

Виділення кримінальної справи щодо ОСОБА_11., який ухиляється від слідства та суду, не перешкоджає вирішенню даної справи по суті, оскільки ця обста­вина на кваліфікацію встановлених дій засуджених не впливає, а кримінальна справа відповідно до ст. 275 КПК України розглядається тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 323-324, ст. 365 ч. 1 КПК України, ст. 65 КК України, суд, забезпечивши належний розгляд кримінальної справи, постановляє законний і об­ґрунтований вирок та призначає покарання, апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції в межах апеляції. Неправильне застосування кримінального закону тягне зміну вироку (ст. 367 ч. 1 п. 4, ст. 371 п. 1, ст. 373 ч. 1 п.п. 2,4 КПК України).

З урахуванням викладеного, оцінивши докази у сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість апеляції засуджених і захисника та час­ткову обґрунтованість апеляцій прокурора й потерпілих.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи. Дії за­суджених кваліфіковані, а покарання їм призначене з урахуванням положень ст.ст. 4, 5 КК України, п.п. 12, 13, 18 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК Украї­ни (2001 p.).

Разом з тим, хоча дії ОСОБА_2. щодо розбійного нападу 11.12.2000 р. на помешкання сім'ї ОСОБА_6. та розбійного нападу 17.06.2001 р. на помешкання ОСОБА_10. кваліфіковані правильно як розбій, тобто напад з метою заволодіння індиві­дуальним майном громадян, поєднаний з проникненням у житло та з погрозою засто­сування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчиняла розбій, за попередньою змовою групою осіб, проте суд кваліфікував їх за ст. 142 ч. 4 КК України (1963 р-), в той час, як такого кри­мінального закону немає. Ці дії слід кваліфікувати за ст. 142 ч. 3 КК України (1960 p.).

Дії ОСОБА_3., вчинені в співучасті з ОСОБА_2. щодо розбійного напа­ду 11.12.2000 р. на помешкання сім'ї ОСОБА_6., також невірно кваліфіковані з по­силанням на неіснуючий кримінальний закон - ст. 142 ч. 4 КК України (1963 р.)- Тому їх слід кваліфікувати за ст. 142 ч. 3 КК України (1960 р.) як розбій, тобто напад з ме­тою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з проникненням у житло та з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я осо­би, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Дії ОСОБА_2. щодо викрадення майна 29.05.2001 р. потерпілого ОСОБА_8. в АДРЕСА_6 з магазину „2001 дрібниця" та 17.07.2001 р. потерпілих ОСОБА_12. і ОСОБА_13. в смт. Буштино з магазину „ІНФОРМАЦІЯ_3" вірно кваліфіковані як вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, таємне викрадення індивідуального майна, що завдало значної шкоди потерпілому, але з помилковим зазначенням часу прийняття кримінального закону, тому їх слід кваліфікувати за ст. 140 ч. 2 КК України (1960 p.).

Дії ОСОБА_2. щодо викрадення 01.07.2001 р. майна потерпілого ОСОБА_9. з будинку в АДРЕСА_8, що містять склад злочину, передбаченого ст. 140 ч. 3 КК України (1960 p.), вірно кваліфіковані за ст. 185 ч. З КК України (2001 р.) як

таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою

 

 

змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло, що завдало значної шкоди

потерпілому.                                                                                                                             

Винність засуджених у даних злочинах доведена і стверджується сукупністю зі­браних та перевірених у судовому засіданні доказів. Суд обґрунтовано не взяв до уваги заперечення вини засудженим ОСОБА_3. і дав правильну оцінку як його показан­ням, так і показанням інших осіб, відхиливши ті, що не відповідають фактичним об­ставинам справи. Враховано й особи винних. Підстав для повернення справи на дода­ткове розслідування немає. Апеляційний вважає, що, незважаючи на необхідність ви­правлення помилки щодо кваліфікації дій засуджених та відповідного призначення покарання, підстав для зміни призначеного їм судом першої інстанції покарання не­має.

За таких обставин, апеляцію засуджених та захисника ОСОБА_1. слід зали­шити без задоволення, апеляційне подання прокурора та апеляції потерпілих слід за­довольнити частково, а вирок суду першої інстанції - змінити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, ст. 367 ч. 1 п. 4, ст. 371 п. 1, ст. 373 ч. 1 п.п. 2, 4 КПК України, -

ухвалив:

Апеляцію засудженого ОСОБА_2., засудженого ОСОБА_3. та його за­хисника адвоката ОСОБА_1. залишити без задоволення.

Апеляції потерпілих ОСОБА_4.,ОСОБА_5., законного представника ОСОБА_6. в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7. та апеляційне по­дання помічника Хустського міжрайонного прокурора Токача П.П. задовольни­ти частково.

Вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2006 р. змінити.

Виключити з вироку посилання на КК України (1963 р.)-

ОСОБА_2  визнати винним у вчиненні злочину, пе­редбаченого ст. 142 ч. 3 КК України (1960 р.) і призначити йому покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 42 КК України (1960 р.) за сукупністю вчинених злочинів, що передбачені ст. 142 ч. 3 КК України (1960 p.), а також ст. 140 ч. 2 КК України (1960 p.), за який вироком Хустського район­ного суду Закарпатської обл. від 17.04.2006 р. призначене покарання у вигляді 4 (чо­тирьох) років позбавлення волі, та ст. 185 ч. 3 КК України (2001 p.), за який цим виро­ком призначене покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі, шляхом погли­нення менш суворого основного покарання більш суворим остаточно призначити до відбуття ОСОБА_2. покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією особисто належного йому майна.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаче­ного ст. 142 ч. 3 КК України (1960 р.) і призначити йому покарання із застосуванням ст. 44 КК України (1960 р.) у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіс­кації майна. На підставі ст. 75 КК України (2001 р.) звільнити ОСОБА_3. від відбу­вання призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового стро­ку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки та застосувати іспитовий строк тривалістю в 2 (два) роки. Покласти на ОСОБА_3. обов'язок повід­омляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, пері­одично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

В решті залишити апеляції без задоволення, а вирок - без зміни.