Справа № 295/10346/22

2/296/403/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2024 р.         м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Анциборенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Кусік В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України", Міністерства охорони здоров`я України про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

                                        ВСТАНОВИВ:        

       17.10.2022 року ОСОБА_1  звернувся до Богунського районного суду м.Житомира з позовом до Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», Міністерства охорони здоров`я України про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди і просить розірвати укладений наказом № 31-0 від 26.06.2020 року з  ОСОБА_1  трудовий договір про призначена його виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»); зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України видати наказ про звільнення  ОСОБА_1  з займаної посади в зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 ст.41 КЗпП України; зобов`язати Державну Установу «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») внести запис в трудову книжку про звільнення ОСОБА_1  в зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 ст.41 КЗпП України; стягнути з Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») на користь  ОСОБА_1  вихідну допомогу в розмірі не менше як шестимісячний середній заробіток згідно ст.44 КЗпП України у розмірі  21 352 грн 55 коп; стягнути з Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») на користь  ОСОБА_1  середню заробітну плату за період вимушеного прогулу, починаючи з 04.09.2020 року по день винесення рішення суду, з урахуванням індексу інфляції за цей період у розмірі 534 542 грн 84 коп; стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь  ОСОБА_1  спричинену моральну шкоду у розмірі 100 000 грн 00 коп; стягнути з Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

       В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.06.2020 року згідно наказу МОЗ України № 31-0 був призначений виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України».

       На підставі вищезгаданого наказу 07.07.2020 року приступив до виконання обов`язків директора установи та в трудову книжку було внесено відповідний запис за пунктом 33 про прийом на роботу, тобто був укладений трудовий договір.

       Таким чином позивач фактично був допущений до роботи, належним чином виконував посадові обов`язки, отримував за виконану роботу заробітну плату.

       07.09.2020 року до установи прибув ОСОБА_2 та повідомив, що він повернувся до управління закладом на підставі наказу Міністерства юстиції України, однак, позивача на той час з цим наказом ніхто не ознайомив та навіть не повідомили про його існування і позивач не знає про що він взагалі.

       08.09.2020 року під час перебування на робочому місці в Державній Установі «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» до позивача в кабінет зайшов ОСОБА_2 з вимогою до кінця дня покинути робоче місце та не з`являтись в подальшому на території і в приміщенні установи. Ця подія відбувалася на підвищених тонах та з агресією з боку ОСОБА_3 ..

       Розуміючи, що можливо у подальшому позивача не допустять до робочого місця та в заклад взагалі, тому позивач вирішив забрати оригінал трудової книжки, про що було зроблено відповідні записи в документації відділу кадрів, а трудову книжку позивач отримав під розпис.

       Реагуючи на такі дії позивач викликав поліцію та подав заяву 08.09.2020 року до правоохоронних органів про перешкоджання у виконанні посадових обов`язків шляхом недопущення до робочого місця.

       Також одночасно про дії ОСОБА_3 09.09.2020 року листом (доповідною запискою) було проінформовано Міністерство охорони здоров`я України.

       У подальшому позивача не допускали до Установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» й до робочого місця. Тим часом позивач очікував на належне реагування з боку МОЗ України та правоохоронних органів.

       Згодом було отримано від МОЗ України відповідь, датовану 22.09.2020 року, про те, що з ОСОБА_4 не укладався трудовий договір, а також про існування наказу про призначення від 26.06.2020 року за №31-0 та проінформували, що вживають всі можливі заходи для вирішення проблемних питань діяльності відповідача.

       19.10.2020 року МОЗ України видає наказ №2361 про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління МОЗ України, і таким чином призначають позивача виконуючим обов`язки генерального директора Державної Установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України».

       Однак проведення відповідних реєстраційних дій було неможливе через перешкоджання ОСОБА_4 виконання реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, тому позивача так і не було допущено до виконання обов`язків генерального директора.

       Крім того, в той же час позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 в липні місяці 2020 року звернувся до суду з позовною заявою про визнання наказів МОЗ України за № 29-0 від 15.06.2020 року та № 31-0 від 26.06.2020 року про призначення позивача виконуючим обов`язки директора незаконним та про їх скасування, тому позивач змушений був відвідувати численні судові засідання, звертатися до різних інстанцій щодо відстоювання своїх прав.

       Проте Міністерство охорони здоров`я України весь час визнавало його повноваження виконуючого обов`язки керівника установи - відповідача, про що повідомляло ОСОБА_2 відповідними листами та відповідями на робочу кореспонденцію з лабораторного центру, однак, ОСОБА_2 не зважав на позицію МОЗ України та продовжував управляти установою при чому не допускаючи позивача до виконання трудових обов`язків й до робочого місця взагалі.

       У листопаді 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду про визнання наказів МОЗ України за № 2361 від 19.10.2020 року, № 2419 від 23.10.2020 року та №2750 від 27.11.2020 року про призначення позивача виконуючим обов`язки генерального директора незаконним та про їх скасування, тому позивач знову таки змушений був відвідувати численні судові засідання.

       У січні 2021 року головний державний санітарний лікар України своїм розпорядженням від 04.01.2021 року уповноважив позивача здійснювати повноваження головного державного санітарного лікаря Житомирської області.

       08.02.2021 року у відповідь на лист ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» щодо погодження кошторису та штатного розкладу міністерство відмовляє у погодженні кошторису та штатного розкладу установі, оскільки вони підписані ОСОБА_4 у той час як керівником установи визнає ОСОБА_1 та в подальшому пропонує надсилати належним чином оформлені документи.

       Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 року визнано незаконним наказ МОЗ від 26.06.2020 року №31-0.

       Постановою Житомирського апеляційного суду від 17.06.2021 року визнано незаконними та скасовано накази МОЗ України від 19.10.2020 року №2361 та №2419 від 23.10.2020 року й №2750 від 27.11.2020 року в частині призначення позивача виконуючим обов`язки генерального директора.

       Згодом на мобільний телефон в програмі WhatsApp від невідомої особи направлено фотокопію наказу №1129 від 07.06.2021 року про звільнення позивача від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України».

       У даному наказі МОЗ вирішило звільнити позивача від виконання обов`язків генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» 10.06.2021 року; контроль за виконанням цього наказу залишає за собою міністр Віктор Ляшко. Підставою для цього стала службова записка Управління по роботі з персоналом від 07.06.2021 року.

       З вищевказаним наказом позивача не ознайомлювали під підпис, не вручали його та не вносили відповідного запису до трудової книжки.

       Крім того, останній запис у трудовій книжці позивача стосується призначення позивача виконуючим обов`язки директора, а фотокопія наказу №1129 від 07.06.2021 стосується звільнення від виконання обов`язків генерального директора.

       Деякий час позивач очікував, що його запросять до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» для ознайомлення з наказом та для внесення необхідних записів в трудову книжку. Проте нічого із зазначеного не відбулося.

       У листопаді 2021 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України з проханням перевірки правильності внесення в реєстр застрахованих осіб відомостей по ОСОБА_1 , котрі внесено державною установою «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», додавши до звернення фотокопію наказу МОЗ України від 07.06.2021 року №1129.

       Перевіркою, яка оформлена Актом №521 від 27.10.2021 року, було встановлено, що дата та підстава припинення трудових відносин застрахованої особи ОСОБА_1 не підтверджені документами страхувальника й наказ МОЗ України від 07.06.2021 року №1129 в ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» відсутній.

Також, на підставі Акту № 521 складено припис №342 від 27.10.2021 року про усунення порушень вимог законодавства в сфері пенсійного страхування, який був направлений до ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». Подальша доля припису позивачу невідома.

Водночас ГУ ПФУ в Житомирській області запропонувало позивачу звернутися до Управління Держпраці в Житомирській області з метою захисту трудових прав.

01.12.2021 року, маючи результати перевірки Пенсійного фонду, позивач листом звернувся до керівника ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» з проханням видати позивачу наказ про його звільнення чи/або припинення повноважень та внести відповідний запис до трудової книжки, яка зберігається у позивача, на що 06.01.2022 року отримав відмову.

У червні 2022 року ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» став називатись ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

09.08.2022 року позивач звернувся листом до Міністра охорони здоров`я України з проханням зобов`язати керівника ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» видати наказ та внести запис у його трудову книжку про звільнення від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України».

29.08.2022 року позивач отримав відповідь від В.О. генерального директора ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_6 (правонаступника ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»), де він зазначає, що звернення позивача до МОЗ України розглянуто та відмовляє у задоволенні прохання позивача.

Відповідно до витягу з реєстру застрахованих осіб від 14.09.2022 року на сторінці 3 в стрічці № 40 таблиці «Відомості про період трудових відносин» вказано, що за відомостями роботодавця позивач звільнений 04.09.2020 року на підставі ст.41 п.5 КЗпПУ.

Однак відповідного наказу у ДУ немає, позивачу на руки такий наказ не видавався, а про таку причину звільнення позивач дізнався, отримавши виписку з реєстру застрахованих осіб через особистий електронний кабінет ПФУ й більш того жодних виплат, які передбачені за звільнення по такій статті, позивач не отримував.

Таким чином, коли позивач дізнався про його ніби-то звільнення на підставі ст.41 п.5 КЗпПУ, то його права є порушеними та підлягають захисту судом.

Все викладене свідчить про те, що позивач знаходився і на даний час знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем, тобто з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до чинного законодавства трудові відносини припиняються після наказу про звільнення.

Однак до сьогоднішнього дня, не зважаючи на усні та письмові звернення позивача з проханням вчинити законну дію - видати наказ про звільнення та внести запис у трудову книжку, ні Міністерство охорони здоров`я України, ні ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», ні його правонаступник ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» такого наказу не видали та відповідного запису в трудову книжку не внесли, а на день звернення до суду прохання позивача залишаються без задоволення.

Зазначає, що за час виконання обов`язків директора Державної Установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» у позивача були присутні усі правові підстави для володіння, користування та розпорядження печатками, штампами, установчими документами та документами, що стосуються здійснення фінансово - господарської діяльності Державної установи "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України".

Перебуваючи на посаді виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» позивач був посадовою особою у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим Міністерство охорони здоров`я Українимало винести відповідний наказ про звільнення позивача з вищезазначених підстав - припинення повноважень, а Державна установа "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" в свою чергу ознайомити позивача з даним наказом та внести належні записи в його трудову книжку і виплатити вихідну допомогу в порядку статті 44 КЗпП України.

Оскільки позивачу взагалі не було вручено під підпис наказ про звільнення, крім цього трудова книжка також не містить запису про звільнення позивача, а відтак є неналежно оформленою, тому вважає, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Перебуваючи до сьогоднішнього дня у трудових відносинах з ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше -ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») позивач як працівник має право на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 08.09.2020 по день винесення рішення суду.

Розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу надається на окремому аркуші як додаток до позову та складає 534 542 грн 84 коп з зазначеним періодом з 08.09.2020 року по 31.10.2022 року (включно) і в подальшому має відкоригуватися судом станом на день винесення рішення.

Тому порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом розірвання укладеного 26.06.2020 року трудового договору (наказ №31-0) та зобов`язання Міністерства охорони здоров`я України видати відповідний наказ про звільнення позивача з роботи з дати винесення судового рішення у зв`язку з припиненням повноважень та зобов`язання ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» видати позивачу на руки належно оформлену трудову книжку із записом про звільнення в зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 ст.41 КЗпП України.

Водночас, з моменту перешкоджання ОСОБА_2 у виконанні покладених на позивача обов`язків та без винесення наказу про звільнення позивача, позивач фактично здійснює вимушений прогул. Все це тягне за собою негативні наслідки, оскільки маючи неоформлену з вини роботодавця трудову книжку, позивач має проблеми при спробах пошуку роботи, проведенні співбесід, участі у конкурсах з приводу прийняття на іншу роботу, оскільки його трудова книжка викликає у потенційного роботодавця сумніви в порядності як працівника, у його ділових та моральних якостях.

Також, в трудовій книжці за відсутності всіх необхідних записів працівники кадрових підрозділів не можуть вносити наступні записи, тощо.

Перебуваючи у вимушеному прогулі позивач не отримує заробітної плати, що підриває добробут його родини та негативно впливає на його моральний і психологічний стан та моральний стан його сім`ї.

Таким чином позивачу завдана моральна шкода неправомірними діями обох відповідачів та їх протиправною поведінкою.

Внаслідок цього позивач постійно і вже тривалий час зазнає моральних переживань через необхідність шукати додаткові джерела заробітку, проходити численні співбесіди з роботодавцями, подавати резюме на портали вакансій, пояснювати відсутність певних записів у трудовій книжці, необхідність відвідування судових засідань.

Моральні страждання позивача посилюються також періодичними загостреннями хронічної хвороби, на підставі якої позивач ще раніше був визнаний інвалідом 2 групи, а постійний стрес, нервування, хвилювання, негативні емоції в зв`язку з порушенням його трудових прав призводять до більш частого загострення цих хвороб та погіршення їх перебігу.

Крім того, відсутність коштів та неможливості оплатити призначені лікування в повному обсязі та вчасно саме з вини відповідачів також заводять позивача у пригнічений стан й змушують докладати неабияких додаткових зусиль для відшукування необхідних грошей на придбання ліків.

Позивач весь час перебував та наразі перебуває у стані постійного страху, напруженні і емоційного стресу, суттєво порушені нормальні життєві зв`язки та погіршились відносини з оточуючими людьми; моральна шкода полягає також і в тимчасовій відірваності від активного соціального життя, зниженні настрою, в порушенні сну, що супроводжується почуттям розгубленості й тривоги тощо.

Враховуючи, що зі сторони відповідачів безумовно має місце порушення трудових прав позивача, то у зв`язку з цим позивач зазнає хвилювань, невпевненості та відсутності стабільності в організації свого життя, вимушений витрачати свій час на пошуки істини.

Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, керуючись принципами виваженості та розумності, з урахуванням вищевикладеного та з посиланням на фактичні обставини, при яких позивачу були спричинені моральні страждання, ступінь вини відповідачів, істотність вимушених змін у способі життя та інше вважає суму у 200 000 грн достатньою.

Враховуючи вищевикладене позивач просить позов задовольнити.

       17.10.2022 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Чішман Л.М. для розгляду (том 1 а.с.93).

       04.11.2022 ухвалою Богунського районного суду м. Житомира позовну заяву передано за підсудністю до Корльовського районного суду м.Житомира (том 1 а.с.95-96).

       11.01.2023 постановою Житомирського апеляційного суду ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 04.11.2022 залишено без змін (том 1 а.с.125-126).

       27.01.2023 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Анциборенко Н.М. для розгляду (том 1 а.с.133).

       03.02.2023 ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного провадження з викликом сторін у судове засідання (том 1 а.с.135).

       07.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (том 1 а.с.236-239).

       Зазначає, що у відповідності до наказу МОЗ України від 26.06.2020 № 31-0 07.07.2023 приступив до виконання обов`язків керівника Центру, тобто трудові обов`язки були належним чином оформлені з юридичної точки зору та підтверджені належними письмовими документами й записом в трудову книжку.

       Укладений документально трудовий договір має бути і документально припинений з ініціативи роботодавця або працівника з підстав, які перелічені в статті 36 КЗпП України, адже незважаючи на те, що наказ про призначення позивача на посаду скасований і Міністерством охорони здоров`я України і судовими рішеннями в подальшому, то укладений трудовий договір сам по собі «розсмоктатися» не може й запис в трудовій книжці позивача також не зможе «випаруватися».

       Державна установа "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" прямо посилається на те, що повноваження позивача є припиненими шляхом скасування наказів Міністерства охорони здоров`я України, проте жодного наказу про розірвання (припинення) з позивачем трудового договору та його звільнення з конкретним посиланням на статтю, пункт КЗпПУ із внесенням відповідного запису до трудової книжки немає до цього часу і відповідно така юридична невизначеність грубо порушує права та інтереси позивача.

       Рішення судів не є та не можуть бути враховуючи норми КЗпПУ належними підставами для звільнення і не є тими документами, якими відбувається оформлення припинення (розірвання) трудового договору та звільнення з посади внаслідок припинення повноважень.

07.12.2023 від позивача надійшли пояснення по суті справи (том 1 а.с.241-243).

Зазначає, що представник Міністерства охорони здоров`я України вказувала на те, що ніби-то пропущені строки звернення до суду щодо вирішення трудового спору у справах про звільнення.

Проте позивач зазначає, що жодні строки не пропущені, оскільки статтею 233 КЗпПУ передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) - редакція нова № 2352-ІХ від 01.07.2022.

У редакції, яка діяла станом на 2020-2021 роки, стаття 233 звучить наступним чином: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Однак жодного наказу (розпорядження) про звільнення позивачу до сих пір вручено не було, всупереч обов`язку, який в імперативній формі передбачений статтею 47 КзпПУ (редакція яка діє на час розгляду справи), зокрема, роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Стаття 47 КЗпПУ в редакції, яка діяла на той момент коли ніби-то позивача звільнили фотокопією наказу № 1129 від 07.06.2021, звучала наступним чином: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Таким чином, оскільки позивачу до цього часу не було вручено (видано) копії наказу про його звільнення, не внесені належні записи до трудової книжки, не надано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, тому застосовувати ст.233 КЗпПУ в рамках розрахунків строків звернення до суду є неможливим.

Крім того, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 КЗпПУ, продовжуються на строк дії такого карантину - до такого безумовного висновку прийшов Верховний суд під час розгляду справи № 212/5018/20 й винесення рішення від 21.06.2023.

Як вбачається з наказу № 31-0 від 26.06.2020, який був вручений та зміст якого занесений в трудову книжку позивача, позивач був призначений виконуючим обов`язки тимчасово до призначення директора цієї установи.

Верховний Суд неодноразово, зокрема і в справі № 278/2487/21, в своїх постановах наголошує на тому, що виконнання обов`язків є видом строкового трудового договору й особа, яку призначають виконувати обов`язки має усвідомлювати, що він буде виконувати такі обов`язки тимчасово до вирішення питання про призначення його чи іншої особи директором ( керівником), інакше буде звільнений від виконання трудових обов`язків на підставі наказу уповноваженого органу.

Про те, що позивач дійсно виконував обов`язки та трудовий договір між позивачем та Державною установою "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України"діяв певний час, не заперечується відповідачами та підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

Статтею 36 КЗпПУ передбачено підстави про припинення трудового договору, проте жодного наказу про звільнення із зазначеними правовими підставами стосовно позивача не було видано уповноваженим органом та тим паче не було позивачу вручено у передбачений законодавством спосіб.

Навіть якщо і звертати увагу на фотокопію наказу № 1129 від 07.06.2021, то він також не містить посилання на підставу припинення трудового договору з позивачем з урахуванням вимог ст.36 КЗпПУ.

Посилання відповідачів на те, що накази про призначення на посаду директора, а потім і на посаду генерального директора є скасовані судом і тому підстав для звільнення позивача немає взагалі є нелогічним та не заслуговує уваги, адже будь-який укладений трудовий договір (строковий чи безстроковий) має бути припиненим у передбачений законодавством спосіб (ст.36 КЗппУ), шляхом винесення відповідного наказу про звільнення та вручення позивачу його із внесенням запису в трудову книжку.

12.12.2023 від Міністерства охорони здоров`я України надійшли пояснення по суті справи (том 2 а.с.2-9, 14-17).

Щодо розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , укладеного на підставі наказу МОЗ України №31-о від 26.06.2020 про призначення його виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» зазначає, що 30.11.2020 року Міністерство охорони здоров`я України винесло наказ № 57-0, яким визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26.06.2020 року № 31-0 «Про призначення ОСОБА_1 ».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 у цивільній справі №278/1725/20 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України та Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про усунення перешкод в реалізації права на працю шляхом визнання незаконними та скасування наказів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та Міністерства охорони здоров`я України на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2021 року визнано незаконним наказ МОЗ від 26.06.2020 №31-0.

19.10.2020 МОЗ було видано наказ №2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління МОЗ України». Згідно з зазначеним наказом позивача було призначено виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

       Постановою Житомирського апеляційного суду від 17.06.2021 у цивільній справі № 278/2954/20 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", третя особа - ОСОБА_1 , про усунення перешкод у виконанні трудових обов`язків, визнання незаконними та скасування наказів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2021 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства охорони здоров`я України від 19.10.2020 року № 2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України» та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 23.10.2020 року № 2419 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» Зарицького О.М.; наказ Міністерства охорони здоров`я України від 27.11.2020 року № 2750 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1 .

       Зважаючи на викладене вище трудовий договір з позивачем, укладений на підставі наказу МОЗ України №31-о від 26.06.2020 про призначення його виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», був розірваний на підставі наказу МОЗ № 57-0 від 30.11.2020, яким визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26.06.2020 року № 31-0 «Про призначення ОСОБА_1 », а в подальшому Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 у цивільній справі №278/1725/20 зазначений наказ МОЗ визнано незаконним.

       Щодо зобов`язання МОЗ видати наказ про звільнення позивача з займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень на підставі п.5 ст.41 КЗпП України зазначає, що накази МОЗ про призначення позивача на посаду виконуючого обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» визнано незаконними та скасовано за рішенням суду.

       Також 30.11.2020 року Міністерство охорони здоров`я України винесло наказ № 57-0, яким визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26.06.2020 року № 31-0 «Про призначення ОСОБА_1 ».

       Наказом МОЗ від 07.06.2021 №1129 позивача було звільнено від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України».

       Як зазначає сам позивач його було ознайомлено з наказом МОЗ від 07.06.2021 №1129 шляхом направлення фотокопії даного наказу через месенджер WhatsApp на телефонний номер позивача у відповідності до статті 29 КЗпП України: «Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею».

       Тому у Міністерство охорони здоров`я України відсутні законні підстави для видання наказу про звільнення позивач з займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень на підставі п.5 ст.41 КЗпП України.

       Вважає, що відсутні підстави щодо внесення запису до трудової книжки позивача про звільнення його з займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень на підставі п.5 ст.41 КЗпП України та виплати вихідної допомоги.

       Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 04.09.2021 зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

       Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. При цьому, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

       Верховний Суд по справі №460/2675/18 від 28.12.2022 року наголосив, що вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

       Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

       Зважаючи на те, що позивач не вимагає поновити його на посаді, не оскаржує наказ про звільнення або переведення, вважає, що відсутні правові підстави щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку з 04.09.2021 у зв`язку з відсутністю вимушеного прогулу як такого.

       Щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що позивачем у якості доказу заподіяння роботодавцем моральної шкоди надано виписки лікарські, виписку з медичної карти амбулаторного хворого, з яких неможливо встановити внаслідок чого виникло захворювання.        Також у разі встановлення лікарем захворювання має бути встановлено належним чином курс лікування; мають бути призначені у встановленому порядку відповідні ліки.

       Позивачем не надано жодного доказу, що даний запис у амбулаторній картці хворого має якесь відношення до моральних стражданнь у зв`язку з порушенням його трудових прав. Також не надано жодного підтвердження про призначення лікарем курсу лікування, не надано жодного підтвердження про витрату на купівлю ліків якщо звісно вони були призначені лікарем.

       Беручи до уваги вищенаведене вважає незрозумілим питання оцінки позивачем стягнення моральної шкоди у сумі 200 000, 00 гривень.

       29.07.2024 від Міністерства охорони здоров`я України надійшли додаткові пояснення по суті справи (том 2 а.с.61-66).

       Зазначає, що ознайомившись з письмовими поясненнями ОСОБА_1 . Міністерство охорони здоров`я України вважає за доцільне надати пояснення щодо застосування норми п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України як підстави для звільнення позивача.

       Відповідно до статуту Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», затвердженого наказом МОЗ від 02.06.2021 №1103 (далі - Статут), Державна установа «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі Центр) є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Центр є державною бюджетною неприбутковою установою. Уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України.

       Центр є правонаступником Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», що прийнята до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 437 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров`я» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.07.2016 року № 644 «Про прийняття до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ».

       Центр утворений з метою виконання завдань у сферах забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, захисту населення від інфекційних хвороб, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, біологічної безпеки та біологічного захисту, епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів, реагування на небезпеки для здоров`я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров`я, у межах, визначених цим Статутом.

       Центр є юридичною особою публічного права. Права і обов`язки юридичної особи Центр набуває з дня його державної реєстрації.

       Розділом VII Статуту передбачено, що управління Центром здійснюється відповідно до цього Статуту на підставі поєднання прав Уповноваженого органу управління щодо господарського використання державного майна і участі в управлінні трудового колективу.

       Керівництво господарською діяльністю Центром здійснює генеральний директор (далі Керівник), який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Уповноваженого органу управління на умовах контракту у порядку, встановленому законодавством. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність Керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму визначаються контрактом. Керівника Центру може бути звільнено достроково на підставах, передбачених контрактом відповідно до законодавства.

       Керівник Центру несе відповідальність за формування та виконання кошторису, дотримання трудової, фінансової дисципліни і вимог законодавства.

       Керівник Центру, його заступники та керівники структурних підрозділів є офіційними представниками Центру, діють у межах своїх повноважень та представляють інтереси Центру в органах державної влади, установах та організаціях, а також у взаємовідносинах з організаціями та фізичними особами, в тому числі іноземними, відповідно до наданих їм повноважень.

       Керівник Центру, його заступники та керівники підрозділів у межах своїх повноважень здійснюють оперативне керівництво Центром та його підрозділами.

       Як вже зазначалось відповідачем та не спростовується самим позивачем наказом МОЗ від 26.06.2020 №31-0 позивача було призначено виконуючим обов`язки директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». 30.11.2020 року Міністерство охорони здоров`я України винесло наказ № 57-0, яким визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26.06.2020 року № 31-0 «Про призначення ОСОБА_1 ».

       19.10.2020 МОЗ було видано наказ №2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління МОЗ України». Згідно з зазначеним наказом позивача було призначено виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

       У даному випадку на позивача було покладено виконання обов`язків керівника ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» (виконання обов`язків генерального директора Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України») без укладення трудового договору (контракту), у якому б зазначались додаткові умови розірвання трудового договору та припинення його повноважень.

       При цьому судова практика Верховного Суду у справах щодо застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є сталою та сформованою в якій серед іншого визначено коло суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватися вказана норма.

       Так, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 766/23789/19; № 61-3796сво21 було роблено висновок про те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте вказане стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

       Щодо інших посадових осіб, то розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, встановлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних встановлених цим законодавством гарантій. При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії "посадових осіб" не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

       Відтак, п.5 ч.1 ст 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» (ДУ Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»), а позивач - виконуючий обов`язки директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (генерального директора Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» не є спеціальним суб`єктом щодо якого може бути застосована вказана норма.

       30.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по суті справи (том 2 а.с.71-73).

       Зазначає, що діючи в межах позовних вимог саме суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин в результаті чого визначає норм у права, що підлягає застосуванню.

       Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

       Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву поясненнях та додаткових поясненнях позивача по суті спору. Після оголошеної перерви не з`явилися, згідно поданої заяви просять закінчити розгляд справи у їх відсутність (том 2 а.с.75).

       Представник Міністерства охорони здоров`я України у судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити у повному обсязі з підстав, зазначених у поясненнях та додаткових поясненнях по суті спору. Після оголошеної перерви не з`явилася, згідно поданої заяви просить закінчити розгляд справи у її відсутність (том 2 а.с.52-53).

       Представник Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» у судове засідання не з`явилася, згідно поданої заяви просить розглядати справу у її відсутність (том 2 а.с.47-48).

       Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

       Встановлено, що згідно копії наказу від 26.06.2020 року №31-0 «Про призначення ОСОБА_1 » призначено Зарицького О.М. виконуючим обов`язки директора Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" тимчасово до призначення директора цієї установи у встановленому законодавством порядку. Підстава: заява ОСОБА_1 від 23.06.2020, службова записка заступника Міністра охорони здоров`я – головного державного санітарного лікаря України ОСОБА_7 23.06.2020 року №1/0/38-20 (том 1 а.с.22).

       Відповідно до копії розпорядження заступника Міністра охорони здоров`я України – головного державного санітарного лікаря України від 26.06.2020 №42 "Про уповноваження Зарицького О.М. на здійснення повноважень головного державного санітарного лікаря Житомирської області" уповноважено Зарицького О.М. виконуючого обов`язки директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» здійснювати повноваження головного державного санітарного лікаря Житомирської області щодо епідеміологічного нагляду (спостереження), запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації та ліквідації їх спалахів та епідемій, крім заходів державного нагляду (контролю) та надання документів дозвільного характеру (том1 а.с.90).

       З копії трудової книжки  ОСОБА_1 (том 1 а.с.23-29) вбачається, що Зарицький О.М. 07.07.2020 призначений виконуючим обов`язки директора Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" тимчасово до призначення директора цієї установи у встановленому законодавством порядку. Підставою зазначено наказМіністра охорони здоров`я №31-0 від 26.06.2020.

       Як вбачається з копії доповідної записки виконуючого обов`язки директора Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" Зарицького О.М. Міністерству охорони здоров`я України від 09.09.2020 07.09.2020 року близько 12.30 в приміщенні ДУ Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України з`явилися Парамонов З.М. та Циганчук Н.А. (юрист, котра представляє інтереси ОСОБА_2 по судовій справі № 278/1725/20). Маючи на руках примірник наказу Міністерства юстиції України від 04.09.2020 року № 3052/5 вони повідомили про те, що в Єдиному державному реєстрі скасовано реєстраційну дію від 02.07.2020 року №13051070025009389, підтвердивши це витягом з реєстру. На підставі цього ОСОБА_2 повідомив, що повернувся до управління закладом. 08 вересня близько 12.00 ОСОБА_2 виклав позивачу вимогу до кінця дня залишити робочий кабінет у приміщенні ДУ Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України та не з`являтись на території та в приміщенні закладу. У відповідь на такі дії позивач викликав поліцію та подав заяву до правоохоронних органів про перешкоджання виконувати обов`язки директора Центру, шляхом недопущення до робочого місця. Наразі ОСОБА_5 зайняв кабінет директора та керує закладом, проводить кадрові призначення на посади головного бухгалтера та заступників, які відповідно до положень Статуту мають бути погоджені з Уповноваженим органом управління, але дані положення явно ігноруються.

Разом з тим інформує про те, що у ході підготовки до судового засідання по справі № 278/1725/20 за позовом ОСОБА_3 до МОЗ України та ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» про усунення перешкод в реалізації права на працю шляхом визнання незаконним та скасування наказів було встановлено факт скоєння злочинних дій ОСОБА_4 , передбачених статтею 205 -1 Кримінального кодексу України, а саме умисне подання для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця документів, які містять завідомо неправдиві відомості. Так, у 2016 році при здійснені державної реєстрації змін, які відбулися в наслідок прийняття до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ (наказ МОЗ України № 644 від 01.07.2016), державному реєстратору для проведення реєстраційної дії не надано наказ МОЗ України від 08.07.2016 №689. Це було зроблено з метою приховати інформацію і не вносити достовірних відомостей до ЄДР, оскільки пунктом 5 даного наказу на ОСОБА_3 було покладено виконання обов`язків керівника Центру. У результаті цієї дії в ЄДР ОСОБА_5 числиться як директор, а не виконуючий обов`язки директора Центру (том 1 а.с.30-31).

Відповідно до копії листа Міністерства охорони здоров`я України від 22.09.2020 вбачається, що Міністерство охорони здоров`я України розглянуло доповідну записку в.о. Директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» Зарицького О.М. від 12.09.2020 та повідомляє, що Міністерством охорони здоров`я України з ОСОБА_2 не укладався трудовий договір на умовах контракту.

Разом з тим згідно з наказом МОЗ України від 08.07.2016 № 689 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.07.2016 № 644» на ОСОБА_2 було покладено виконання обов`язків директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та відповідно до наказу МОЗ України від 26.06.2020 № 1460 ОСОБА_2 виключено з Переліку виконуючих обов`язки директорів державних підприємств та державних установ Міністерства охорони здоров`я України, затверджених наказом МОЗ України від 01.07.2016 № 644.

Крім того, наказом МОЗ України від 26.06.2020 №31-о «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» тимчасово до призначення директора зазначеної установи у встановленому законодавством порядку.

МОЗ України вживає всі можливі заходи для вирішення проблемних питань діяльності Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та забезпечення його повноцінного функціонування (том 1 а.с.32-33).

Згідно копії листа Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області від 22.09.2020 №15448/201/01/2020 «Про розгляд звернення» вбачається, що звернення з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 зареєстровано та працівниками Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області розглянуто і враховуючи, що у ході перевірки у даних матеріалах не встановлено фактів вчинення кримінального правопорушення, тому підстав для внесення даної інформації до ЄРДР не має (том 1 а.с.34).

       Наказом від 19.10.2020 року №2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України», введено на зміну посади директора посаду генерального директора до штатних розписів лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Наказано призначити виконуючими обов`язки генеральних директорів лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, осіб до призначення керівників цих центрів у встановленому порядку (том 1 а.с.35-38).

       До переліку лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, до штатного розпису яких вводиться посада генерального директора, включена Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (том 1 а.с.39-40).

       У переліку осіб, на яких покладається виконання обов`язків генеральних директорів лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, зазначений ОСОБА_1 (том 1 а.с.41-43).

       Відповідно до копії рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2021 №278/1725/20 встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що працює на посаді директора ДУ Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та вказав, що йому стало відомо про те, що Міністерство охорони здоров`я України винесло наказ від 15.06.2020 року про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України № 29-О, а також наказ про призначення Зарицького О.М. виконуючим обов`язки директора ДУ Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України № 31-О. Згадані накази є незаконними та перешкоджають йому у реалізації права на працю та позбавляє його роботи. У зв`язку з наведеним позивач просив суд визнати незаконними та скасувати накази Міністерства охорони здоров`я України від 15.06.2020 року № 29-О «Про призначення Зарицького О.М.» та від 26 червня 2020 року № 31-О «Про призначення ОСОБА_1 ».

       Суд ухвалив частково задовольнити позовну заяву. Визнано незаконним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 15.06.2020 року № 29-О «Про призначення ОСОБА_1 ». Відмовлено у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 року № 31-О «Про призначення ОСОБА_1 ». Відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог до ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» (том 1 а.с.52-56).

       Як вбачається з копії листа Міністерства охорони здоров`я України від 08.02.2021 Міністерство охорони здоров`я України повертає без розгляду проєкт кошторису та штатних розписів за загальним та спеціальним фондами державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на 2021 рік за підписом ОСОБА_2 , направлений листом державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» від 21.01.2021 №01/00-465 та повідомляє, що п.2 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.10.2020 №2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України» (із змінами) виконуючим обов`язки Генерального директора державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» призначено ОСОБА_1 до призначення керівника цього центру в установленому порядку.

       Враховуючи викладене просять в установленому законодавством порядку вжити відповідних заходів щодо недопущення випадків направлення документів/листів підписаних не уповноваженою та не посадовою особою (том 1 а.с.45-46).

       Згідно копії рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2021 №278/2954/20 встановлено, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків, визнання незаконними та скасування наказів та просив суд скасувати накази Міністерства охорони здоров`я України (далі скорочено МОЗ) № 2361 від 19.10.2020 року та № 2419 від 23.10.2020 року. У подальшому подав ще один позов про визнання незаконним наказу МОЗ за № 2750 від 27.11.2020 року.       

       Суд ухвалив відмовити у задоволенні позову (том 1 а.с.47-51).

       20.04.2021 постановою Житомирського апеляційного суду рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 року № 31-О «Про призначення ОСОБА_1 » скасовано та ухвалено у даній частині нове судове рішення про задоволення даних вимог. Визнано незаконним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 року № 31-О «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». В решті рішення суду залишено без змін (том 1 а.с.57-62).

       Згідно копії наказу від 07.06.2021 року №1129 «Про звільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 » звільнено від виконання обов`язків генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» Зврицького О.М. 10.06.2021 року (том 1 а.с.71).

       17.06.2021 постановою Житомирського апеляційного суду рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства охорони здоров`я України від 19.10.2020 року № 2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України» та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 23.10.2020 року № 2419 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства охорони здоров`я України від 27.11.2020 року № 2750 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1 (том 1 а.с.63-69).

       Відповідно до копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.11.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було проведено перевірку правильності подання відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з вересня 2020 року по червень 2021 включно по ОСОБА_1 в Державній установі «Житомирський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України».

       За результатами перевірки складено Акт про результати проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування від 27.10.2021 № 521 (надалі - Акт № 521).

       Перевіркою встановлено, що дата та підстава припинення трудових відносин застрахованої особи ОСОБА_1 , які відображено в таблиці 5 додатку 4 за вересень 2020 року, не підтверджено документами страхувальника. Також перевіркою встановлено, що наказ від 07.06.2021 року № 1129 «Про звільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 », який було додано до звернення в Державній установі відсутній.

       На підставі Акту №521 складено припис №342 від 27.10.2021 року про усунення суб`єктом господарювання порушень вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, який направлено до Державної установи рекомендованим листом з повідомленням про вручення (том 1 а.с.72-73).

       Як вбачається з копії листа Державної установи «Житомирський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1 від 06.01.2022 №01/00-55 як слідує із наданого наказу МОЗ України № 1129 від 07.06.2021 року «Про звільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнений від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України».

Проте будь-якого наказу про прийняття ОСОБА_8 на посаду генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» ніколи не приймалося.

У штатних розписах ДУ«Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» протягом 2020-2021 років була відсутня посада генерального директора.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 року визнано незаконним наказ МОЗ України від 26.06.2020 року №31-0 «Про призначення ОСОБА_1 », а постановою Житомирського апеляційного суду від 17.06.2021 року визнано незаконними та скасовано наказ МОЗ України від 19.10.2020 року № 2361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління МОЗ України», наказ від 23.10.2020 року №2419 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» ОСОБА_1 та наказ від 27.11.2020 року №2750 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора Державної установг «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» ОСОБА_1 . Рішення судів є в законній силі.                                

Наказ МОЗ України від 26.06.2020 року №31-0 «Про призначення ОСОБА_1 » фактично визнаний незаконним з моменту його прийняття і не породжує будь-яких правових наслідків. У зв`язку з цим не потребує видання наказу про звільнення, а вимагає скасування наказу про призначення (том 1 а.с.74).

09.08.2022 ОСОБА_1 звернувся з листом до Міністра охорони здоров`я України, згідно якого вбачається, що відповідно до наказу МОЗ України від 07.06.2021 року №1129 ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України». На виконання вимог статті 48 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 звернувся 01.12.2021 з листом до адміністрації ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» з проханням внести запис в трудову книжку про звільнення від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» на що отримав відмову. З аналогічним проханням звернувся і до новопризначеного керівника закладу, але поки відповіді не отримав.

Просить забезпечити виконання норм чинного законодавства в підпорядкованому міністерству закладі та зобов`язати керівника ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» внести у трудову книжку необхідні записи про звільнення (том 1 а.с.75).

Відповідно до копії листа Міністерства охорони здоров`я України від 29.08.2022 вбачається, що Державною установою «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» розглянуто звернення ОСОБА_1 , адресоване Міністру охорони здоров`я України, з приводу не внесення у трудову книжку запису про звільнення відповідно до наказу МОЗ України №1129 від 07.06.2021 року від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» з 10.06.2021 року, а доводи ретельно перевірено з вивченням відповідних матеріалів.

Встановлено, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2021 року частково задоволено позов ОСОБА_2 , яким визнано незаконним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 15.06.2021 року №29-0 «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України». В частині визнання незаконним та скасування наказу Міністерства охорони здоров`я України №31-0 від 26.06.2020 року «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» відмовлено, оскільки 30.11.2020 року Міністерство охорони здоров`я України винесло наказ №57-0, яким визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26.06.2020 року №31-0.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , якою рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог останнього про визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 №31-0 «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» скасовано та ухвалено у даній частині нове судове рішення яким визнано незаконним наказ Міністерства охорони здоров`я від 26.06.2020 року №31-0.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17.06.2021 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , якою рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано незаконними та скасовано накази Міністерства охорони здоров`я України від 19.10.2020 року 72361 «Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України»; наказ від 23.10.2020 року №2419 в частині визначення виконуючим обов`язки генерального директора ДУ Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України»; наказ від 27.11.2020 року №2750 в частині призначення виконуючим обов`язки гнерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України».

Рішення Житомирського апеляційного суду мотивовано тим, що на момент призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора та генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» ОСОБА_2 не був звільнений з посади директора вказаної установи чи відсторонений від роботи, трудовий договір відповідно до вимог трудового гконодавства з останнім не припинявся.

Вищевказані постанови Житомирського апеляційного суду набрали законної сили.

Крім того, ОСОБА_1 у Державній установі «Житомирський обласний дбораторний центр МОЗ України» працював у період лише з 07.07.2020 року по 04.09.2020 року і в подальшому на роботу не виходив, у трудових відносинах з державною установою не перебував.

Враховуючи вищевикладене підстав для внесення у трудову нижку запису про звільнення від виконання обов`язків генерального директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» 10.06.2021 року не вбачається.

Крім того, Державною установою «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» запропоновано Міністерству охорони здоров`я України винести наказ, яким визнати наказ МОЗ України №1129 від 07.06.2021 таким, що втратив чинність відповідно до вищевказаних обставин (том 1 а.с.76-77).

Згідно витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 14.09.2022 року на сторінці 3 в стрічці № 40 таблиці «Відомості про період трудових відносин» вказано, що за відомостями роботодавця позивач звільнений 04.09.2020 року на підставі ст.41 п.5 КЗпПУ (том 1 а.с.78-83).

Відповідно до копії листа Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 05.10.2022 №3-2510 вбачається, що звернення на лінію «102» по факту неправомірних дій лабораторії МОЗ зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 08.09.2020 року № 44769.

За вищевказаним зверненням проведено перевірку в порядку вимог Закону України «Про звернення громадян» та складено відповідну довідку від 22.09.2020 № 8766, а також повідомлено про те, що у зв`язку з введенням воєнного стану на території України службову документацію Житомирського РУП було знищено, тому надати копії документів не представляється можливим (том 1 а.с.89).

Згідно копії довідки, виданої Державною установою «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» від 03.11.2023 №01/00-2911 ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_1 дійсно виконував обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» з 07.07.2020 року (наказ МОЗ від 26.06.2020 року №31-о «Про призначення ОСОБА_1 », наказ від 07.07.2020 року №127-ос) по 04.09.2020 року (висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.07.2020, наказ Міністерства юстиції України від 04.09.2020№3052/5 «Про задоволення скарги») (том 1 а.с.244).

Відповідно до копії довідки про доходи, виданої Державною установою «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», ОСОБА_1 дійсно працював у ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та займав посаду в.о. директора. Загальна сума нарахованої заробітної плати за фактично відпрацьований час з 07.07.2020 по 04.09.2020 складає 42 261 грн 77 коп (том 1 а.с.245).

Як вбачається з наданих позивачем копій медичної документації (том 1 а.с.84 -85, 86 - 87, 91, 92) ОСОБА_1 хворіє, встановлено діагноз з призначенням лікування.

Щодо позовної вимоги про розірвання укладеного наказом № 31-0 від 26.06.2020 року з ОСОБА_1 трудового договору про призначена його виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже суд має встановити належність особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також дослідити ефективність обраного позивачем способу захисту, з`ясувавши, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За обставин цієї справи позивач просить розірвати укладений наказом № 31-0 від 26.06.2020 року трудовий договір про призначення його виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»).

Однак на момент розгляду цієї справи постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021 визнано незаконним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 року № 31-О «Про призначення Зарицького О.М. виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (том 1 а.с.57-62).

Отже, в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту його прав не є ефективним, так як не забезпечить відновлення його права на припинення трудового договору шляхом розірвання укладеного наказом № 31-0 від 26.06.2020 року трудового договору про призначення його виконуючим обов`язки директора Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України»), оскільки відповідний наказ Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2020 року № 31-О «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» визнано незаконним постановою Житомирського апеляційного суду від 20.04.2021, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства охорони здоров`я України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 ст.41 КЗпП України слід зазначити, що пунктом 5 ч.1 ст.41 КЗпП України визначено, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бут розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Зазначену норму ч.1 ст. 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 року, метою прийняття якого було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

При цьому, оскільки цим Законом були внесені зміни, у тому числі до ГК України та Закону України «Про акціонерні товариства», тому суд вважає, що положення п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України поширюються на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами і тому саме до них може бути застосована вказана норма.

Тобто, звільнити на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України можливо лише керівника господарського товариства.

Аналогічний висновок міститься й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2017 року по справі №711/9140/15-ц.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України застосовується до посадових осіб господарських товариств, яким не є Державна Установа «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», оскільки остання створена та функціонує у формі державної установи, а директор державної установи не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма, тому звільнення позивача на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України є безпідставним і позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») внести запис в трудову книжку про звільнення ОСОБА_1  в зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 ст.41 КЗпП України; стягнути з Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі не менше як шестимісячний середній заробіток згідно ст.44 КЗпП України у розмірі 21 352 грн 55 коп, то вони є похідними, тому у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної Установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (раніше - ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України») на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу, починаючи з 04.09.2020 року по день ухвалення рішення суду, з урахуванням індексу інфляції за цей період у розмірі 534 542 грн 84 коп слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 5статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування частини п`ятої статті 235 КЗпП України необхідна наявність таких умов: затримка у видачі копії наказу про звільнення; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі копії наказу.

Суд зазначає, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Позивачем не доведено, що він був позбавлений можливості отримати копію наказу про звільнення і матеріали справи не містять доказів перешкод, які роботодавець створював для отримання працівником документів. Також позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався до відділу кадрів для отримання копії наказу.

Між тим на підтвердження вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі копії наказу, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю, належних та допустимих доказів суду не надано.

Вказані обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі позивачу копії наказу про звільнення у розумінні положень ч.5 ст.235 КЗпП України, тому суд приходить до висновку про те, що затримка видачі копії наказу про звільнення відбулась не з вини роботодавця, отже відсутні підстави для покладення на роботодавця матеріальної відповідальності у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

Щодо позовних вимоги про компенсацію моральної шкоди, тозгідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.  

Як вбачається з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.  

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.  

Враховуючи вищенаведене, досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження наявність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки не доведено факту заподіяння зі сторони відповідачів позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру.

Крім того, умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода ж безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).  

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.  

Проте позивачем не доведено вини відповідачів в заподіянні йому моральних страждань будь-якого роду, не встановлено причинно-наслідкового зв`язку із заподіянням шкоди, а згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.  

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Згідно ч.2 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

За положеннями ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до  ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

       Згідно ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

       Приписи статті 43 Конституції України та статті 22 КЗпП України забороняють будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору. Конституційний Суд України розглядає право на працю, визначене статтею 43 Конституції України, як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004, № 14-рп/2004, від 16.10.2007, № 8-рп/2007 та від 29.01.2008, № 2-рп/2008). Свобода праці передбачає можливість особи займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по своїй суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Припинення трудових відносин тісно пов`язано зі свободою його праці, оскільки праця може виконуватися саме до того часу поки останній не вирішить припинити її виконання або з інших підстав. При цьому, припинення трудових правовідносин має безпосередній вплив на можливість мати реалізацію прав на зайнятість (не заборонену законодавством діяльність осіб, пов`язану із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі), працевлаштуванням на роботі (посаді).

Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі (ч.3 ст.48 КЗпП України).

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; записи про звільнення вносяться роботодавцем у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Вимога про внесення запису до трудової книжки є правом працівника, передбачена законом, тому роботодавець зобов`язаний внести запис до трудової книжки за вимогою працівника.

Враховуючи вказані приписи закону суд вважає, що Державна установа "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" зобов`язана привести трудову книжку ОСОБА_1 у відповідність до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, та внести запис про звільнення від виконання обов`язків згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1129 від 07.06.2021.

Враховуючи порушення права позивача невнесенням запису про звільнення від виконання обов`язків згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1129 від 07.06.2021, то суд вважає, що саме такий спосіб захисту направлений на відновлення трудових прав позивача, гарантованих Конституцією України.

       Суд розцінює бездіяльність відповідача щодо невнесення запису про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1129 від 07.06.2021 як таку, що порушує права позивача, оскільки відповідач не виконав свій обов`язок і застосування судом такого способу захисту як внесення запису про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1129 від 07.06.2021 відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

       Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

       Згідно ч.1 ст 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний  припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.

       Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

       Таким чином на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вбачає необхідним позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.4, 81, 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Державну установу "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" привести трудову книжку ОСОБА_1 у відповідність до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, та внести запис про звільнення від виконання обов`язків згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1129 від 07.06.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1

Відповідач:

Державна установа "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України",

м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 64

Міністерство охорони здоров`я України,

м.Київ, вул. М.Грушевського, 7

Суддя: Н.М. Анциборенко