Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року                                                             Справа№200/52/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                             В С Т А Н О В И В:

06 січня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Біцулову А.А., яка діє на підставі ордеру від 20.12.2024, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 з 01.09.2022 року;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що страхові виплати отримував як ВПО від Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.06.2014 по 31.05.2015 та з 01.11.2021 по 31.08.2022.

Страхові виплати припинено на підставі ч.1 п.6 ст.46, Закону України від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на 02.04.2022) Костянтинівським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.09.2022 відповідно п.1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат (чинній на момент припинення) згідно рекомендацій Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячних верифікацій страхових виплат, про що він дізнався з відповіді на адвокатський запит.

Вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10 січня 2025 року поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що за наявною інформацією виплати призупинені з 01.09.2022 відповідно до п. 6 ст. 46 Закону України № 1105-ХІV. З 01.09.2022 по теперішній час ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до відділень УВД ФССУ в Донецькій області або ГУ ПФУ в Донецькій області не звертався, страхові виплати за зазначений період не нараховувалися.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами), (далі - Закон №1105). Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105, (в редакції, що діяла на час припинення страхових виплат), особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселились з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пункт 6 частини 1 статті 46 Закону №1105, передбачає припинення страхових виплат, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 14 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV "Про боротьбу з тероризмом" (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 5 червня 2014 року) передбачено, що у районі проведення АТО можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" визначено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 29.10.2014р. №1706-УІІ, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для вчинення дій, спрямованих на оформлення страхових виплат, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Матеріали справи не містять доказів звернення позивачем до пенсійного органу належним чином.

Отже, позовні вимоги, на думку відповідача, задоволенню не підлягають.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки від 10.11.2016 № 17183 позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА від 21.06.2011 позивачеві встановлено ступінь втрати працездатності 25 % у сукупності безстроково.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.06.2014 по 31.05.2015 та з 01.11.2021 по 31.08.2022.

За інформацією відділення виплати призупинені з 01.09.2022 відповідно до п. 6 ст. 46 Закону України № 1105-ХІV.

Листом від 26.12.2024 № 0500-0202-8/124701 на адвокатський запит про надання інформації відповідачем повідомлено, що cтрахові виплати ОСОБА_1 були припинені на підставі ч. 1 п. 6 ст. 46 Закону №1105 (в редакції, чинній на 02.04.2022) Костянтинівським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.09.2022 відповідно п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно рекомендацій Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат.

Пунктом 9 розділу VII Закону №1105 визначено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Копії постанови про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Право позивача на отримання страхових виплат сторонами не заперечується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).

Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено (затримано) у зв`язку з відсутністю інформації про місце мешкання позивача.

Вказані аргументи не приймаються до уваги, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону №1105-XIV.

Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року№ 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.

Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України”: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі №  200/619/21-а.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.01.2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України).

Станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, структурним підрозділом якого було Костянтинівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, припинено.

Враховуючи дату припинення позивачу страхових виплат (01.09.2022 року) та відсутність в матеріалах справи оскаржуваної постанови Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 з 01.09.2022 року, в розглядуваному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., відповідно до положень ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 645,97 грн., за рахунок його бюджетних асигнувань, що є пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124, 125, 132, 134, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

                                                  В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) поновити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )  понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 645,97 грн. (шістсот сорок п`ять гривень 97 копійок).

Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2025 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).     

Суддя                                                                                   О.В. Зінченко