Справа № 2-а-1340/2011 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

16 березня 2011 року                                                            м. Харків

Суддя Жовтневого районного суду м. Харкова Цілюрик В.П. розглянув адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», суд, -  

ВСТАНОВИВ:

До суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1  до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області та просить постановити рішення, на підставі якого поновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду, виплатити на її користь недоплачену їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року в сумі 2 733 грн. 30 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона народилась 19 вересня 1942 року, відповідно до ст. 1 Закону України № 2195-1V від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 даного Закону с 01.01.2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач у повному обсязі щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком позивачу не виплачує, у зв’язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

          Сторони в судове засідання не з’явилися, позивач просила слухати справу за їх відсутністю.

Відповідач, який належним чином викликався у судове засідання до суду не прибув, причину неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України суд розглянув справу у відсутності відповідача.

          Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1  підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Харківській області та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», що вибачається з копії довідки від 22.06.06 року № 013/1786 (а.с.7).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV, позивач має право на отримання державної соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування на користь позивача допомоги за 2006 рік тому, що дана виплата була обмежена Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік», який не був визнаний неконституційним.

Разом з тим, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача щодо зобов‘язання відповідача здійснити підвищення до пенсії за 2007 рік з наступних підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлюється не розмір мінімальної пенсії з якого обчислюється доплата особам, які мають статус «дитини війни», а конкретний розмір такої доплати, що суперечить змісту ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV, якою встановлюється розмір такої доплати у відповідності до  30% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, згідно вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»відповідач повинен  нарахувати позивачу  підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а при виплаті такого нарахування врахувати вже виплачену суму та провести виплату недоплаченої суми підвищення до пенсії.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV.

Крім того, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Судом  встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Харківській області та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни»реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 12/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

          Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

          Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV покладено на Головне управління Пенсійного Фонду в Харківській області, за місцем проживання позивача. За таких умов суд вважає за необхідне визнати вищезазначену бездіяльність відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправною.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду тривало з 09.07.2007 року. Враховуючи дану обставину, а також похилий вік позивача, зміни в законодавстві щодо предметної підсудності адміністративних справ, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», ст. ст. 2, 3, 6-9, 11, 17, 69-71, 100, 122, 159-163, 245, 253,  КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1  до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»– задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1  строк для звернення до адміністративного суду.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області протиправною.

          Зобов’язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог –відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі протягом десяти днів апеляційної скарги.

            Суддя                                                                            В.П.Цілюрик