Справа № 2-6350/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"11" липня 2011 р.

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого –судді:                    Кондратенко О.О.

при секретарі:                              Боровенко Д.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ” Надра ” про визнання кредитного договору недійсним

                                                  В С Т А Н О В И В:

В лютому 2011 року ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати кредитний договір № дог1649/2008 ID858970 від 23.07.2008 року, недійним. Вимоги обґрунтовує тим, що 23.07.2008 року між ВАТ КБ ” Надра ”                                     ( правонаступником якого є Публічне  акціонерне товариство комерційний банк “ Надра ”, надалі банк ) та ним ( ОСОБА_1.)  було укладено вищезазначений кредитний договір, відповідно до якого позивачу було надано кредит в сумі 15 000, 00 грн. для використання на споживчі цілі з повним терміном повернення кредиту до 15.07.2011 року. Позивач вважає, що вказаний кредитний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки він суперечить ч.2 ст.11 Закону України  ” Про захист прав споживачів ”, а також відсутній графік погашення отриманого кредиту. Крім того, банком порушено ч.3 ст.11 Закону України ” Про захист прав споживачів ” та ст.1076 ЦК України, щодо нерозголошення банківської таємниці.

В судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову зазначив, що при укладенні кредитного договору ПАТ ” Надра ” було дотримано усіх вимог чинного законодавства України; підстави для визнання вищезазначеного кредитного договору недійсним відсутні.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Провіряючи обставини по справі судом встановлено, що 23.07.2008 року між позивачем ( ОСОБА_1. ) та відповідачем ( ВАТ КБ ” Надра ” ), було укладено кредитний договір № дог 1649/2008 ІD 858970, відповідно до п.1.1. цього Договору відповідач надав позивачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 15 000, 00 грн. для використання на споживчі цілі. Позивач же у свою чергу зобов’язався повертати отриманий кредит             ( дата остаточного повернення кредиту 15.07.2011 року ) та проценти щомісячно. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 2, 9 % на місяць.

Відповідачем у повному обсязі були виконані зобов’язання за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язується надати грошові кошти                  ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.4 ст.60 ЦПК України ).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом ( ч. 1 ст. 229 ЦК України ).

В свою чергу, ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Вважається, що такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об’єкта тощо.

Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Саме позивач, як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Оман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, неправильне розуміння з боку ОСОБА_1 умов кредитного договору та його наслідків не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Кредитний договір підписаний сторонами, містить детальний опис його предмету ( умови, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше ). В момент підписання кредитного договору позивач отримав його примірник.

Підписання даного кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 року ” Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ” обставини, щодо яких помилилася сторона правочину ( стаття 229 ЦК України ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України.

Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням обставин справи, суд вважає, що зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч.1 ст.215 ЦК України, не підлягає визнанню незаконним.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із вищезазначеного кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо його предмету –надання кредиту в сумі 15 000, 00 грн., про що свідчать підписи обох сторін у договорі.

Пояснення представника позивача в тім, що між сторонами не погоджено графік погашення отриманого кредиту не ґрунтуються на вимогах закону; відповідно до п.2.3.1. кредитного договору № дог1649/2008 ID858970 від 23.07.2008 року ( укладеного між позивачем та відповідачем ) вбачається, позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.1.3.1. цього договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок № 79590327 у порядку, передбаченому п.2.3.2. цього договору шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 677, 80 грн.

Даним договором чітко визначені зобов’язання сторін, як то отримана сума кредиту ( п.1.1. ), а також відсоткова ставка за користування кредитними коштами ( 2, 9 % ), а у разі прострочення строку виконання зобов’язання ОСОБА_1., крім сплати всіх нарахованих відсотків, комісій, можливих штрафних санкцій у строк визначений договором, сплачує пеню, що передбачено розділом 4 Кредитного договору.  

Крім того, позивачем суду не надано доказів, які б свідчили, що відповідачем порушено ч.3 ст.11 Закону України та ст.1076 ЦК України, щодо розголошення банківської таємниці не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді.  

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ” Надра ” про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: