Справа № 2-7824/11
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
"13" жовтня 2011 р.
Шевченківський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого –судді: Кондратенко О.О.
при секретарі: Боровенко Д.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ” СЕБ Банк ”, третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2011 року ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати кредитний договір № 430 від 29.03.2007 року, недійним. Вимоги обґрунтовує тим, що 29.03.2007 року між Відкритим акціонерним товариством ” СЕБ Банк “ ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “ СЕБ Банк “, надалі банк ) та ним ( ОСОБА_1. ) було укладено вищезазначений кредитний договір, відповідно до якого позивачу було надано кредит в суму 168 000, 00 доларів США для будівництва житлового будинку з повним терміном повернення кредиту до 29.03.2027 року. На час укладання вказаного кредитного договору офіційний курс за 1 долар США згідно НБУ був значно нижчий. На сьогоднішній день курс долара значно зріс. Крім того, позивач вважає, що вказаний кредитний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки він суперечить ст. 99 Конституції України, а також в порушення Декрету КМУ ” Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, Закону України ” Про ліцензування певних видів господарської діяльності, сторони не мали індивідуальних ліцензій на надання і одержання кредиту в іноземній валюті, на використання іноземної валюти на території України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.05.2011 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_2
В судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову зазначив, що при укладенні кредитного договору ПАТ ” СЕБ Банк ” було дотримано усіх вимог чинного законодавства України; на момент укладення кредитного договору банк мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті; підстави для визнання вищезазначеного кредитного договору недійсним відсутні.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, надіслала суду заяву з проханням розглядати справу за її відсутності.
Суд, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Провіряючи обставини по справі судом встановлено, що 20.03.2007 року між позивачем ( ОСОБА_1. ) та відповідачем ( ПАТ ” САЕ Банк ” ), було укладено кредитний договір № 430, відповідно до п.2. Розділу № 1 цього Договору відповідач надав позивачу кредит в сумі 168 000, доларів США. Позивач же у свою чергу зобов’язався повертати отриманий кредиту ( дата остаточного повернення кредиту 29.03.2027 року ) та проценти щомісячно, згідно графіку здійснення платежів з повернення кредиту, який є невід’ємним додатком № 1 до кредитного договору. Відповідно до умов договору сторонами було погоджено використання плаваючої відсоткової ставки, яка розраховується як сума значення Libor та фіксованого відсотку, який складає 6, 6 % річних.
Відповідачем у повному обсязі були виконані зобов’язання за кредитним договором.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом ( ч. 3 ст.533 ЦК України ).
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті ( ч. 2 ст. 524 ЦК України ).
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно зі ст. ст. 47, 49 Закону України ” Про банки та банківську діяльність ” та Глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій ( затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001р. за № 275 ), банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на території України на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Пунктом 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ” Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено право банку на підставі письмового дозволу ( генеральної ліцензії ) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, та відповідно вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.
Посилання позивача на відсутність у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору не ґрунтуються на законі.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
У п.п. ” в ”, ” г ” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ” Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” зазначено, що індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Чинним законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ( затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. за № 483 ), використання іноземної валюти, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями ).
Судом достовірно встановлено, що на час укладання між сторонами оспорюваного кредитного договору відповідач мав банківську ліцензію за № 4 від 24.05.2006 року, а також дозвіл за № 4-1 від 24.05.2006 року –ліцензія разом з відповідним дозволом надавала відповідачу право здійснювати на території України операції з іноземною валютою, в тому числі і надавати фізичним та юридичним особам кредити в іноземній валюті, при цьому наявності в уповноваженому банку індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції не потребується.
Також судом не приймаються до уваги пояснення представника позивача в тім, що між сторонами не погоджено відсотки, оскільки, як вбачається із п.2 Розділу 1 кредитного договору, для розрахунку відсотків буде використовуватись ставка: плаваюча.
Плаваюча ставка розраховується як сума значення Libor та фіксованого відсотку , який складає 6, 6 % річних.
Значення Libor фіксується банком на дату договору та відповідає останньому значенню ставки Libor, зафіксованої Британською банківською асоціацією за 12 –ти місячними міжбанківськими депозитами у відповідні валюті.
В подальшому значення Libor підлягає перегляду з періодичністю перегляду Libor та у дати перегляду Libor, визначені умовами цього договору.
Умовами договору визначена періодичність перегляду Libor щороку, на дату перегляду Libor, тобто 20 березня кожного року. Однак, в послідуючому зазначено, що дата перегляду фіксованої відсоткової ставки не використовується по цьому договору.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 60 ЦПК України ).
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України.
Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З урахуванням обставин справи, суд вважає, що зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч.1 ст.215 ЦК України, не підлягає визнанню незаконним.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із вищезазначеного кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо його предмету –надання кредиту в сумі 168 000, 00 доларів США, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.
Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті ( долар США ) та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором ( перш за все позивач ) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України –гривні до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому сторони повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Отже, позивачем не доведено та не надано доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді, які б стали підставою для визнання правочину недійсним.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ” СЕБ Банк ”, третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя:
- Номер: 2/1622/281/2012
- Опис: про позбавлення батьківських прав
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 2-7824/11
- Суд: Октябрський районний суд м. Полтави
- Суддя: Кондратенко О.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 28.12.2011
- Дата етапу: 31.05.2012