Справа № 2-7972/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"20" червня 2011 р.

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого суді:                                            Кондратенко О.О.

при секретарі:                                                  Боровенко Д.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства ” АІСЕ Україна ” про визнання недійсною угоди і додатків, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди

                                                  В С Т А Н О В И В :          

          В квітні 2011 року ОСОБА_1. пред’явив позов до Приватного акціонерного товариства ” АІСЕ Україна ” ( який є правонаступником Закритого акціонерного товариства ” АІСЕ Україна ”, надалі товариство ), в якому просив: визнати недійсною угоду № 137564 укладену 04.08.2006 року між ним ( ОСОБА_1. ) та відповідачем ( ПАТ ” АІСЕ Україна ” ), а також додатки № 1 та № 2 до угоди                     № 137564 недійсними; стягнути з ПАТ ” АІСЕ Україна ” на його ( ОСОБА_1. ) користь 26 249, 13 грн. сплачені ОСОБА_1. грошові кошти; стягнути з відповідача на його користь 8 000, 00 грн. –у відшкодування моральної шкоди та понесені ним судові витрати. Вимоги мотивує тим, що 04.08.2006 року він уклав з відповідачем Угоду № 137564 в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів ” Автоплан ”, відповідно до якої відповідач взяв на себе зобов’язання надати йому систему послуг, спрямованих на придбання автомобіля ” Деу Lanos ” вартістю 46 835, 00 грн., зазначеного в додатку № 1 до Угоди. З часу укладання Угоди і до грудня 2007 року позивачем було сплачено 26 249, 13 грн. Підписуючи Угоду, він був введений в оману представником товариства щодо умов придбання автомобіля; йому не було відомо, що за право на придбання автомобіля йому доведеться брати участь у аукціонах та змагатися сумами внесків з іншими учасниками групи. На думку позивача, при укладені вищезазначеної Угоди товариством були порушені його права як споживача та не були дотримані вимоги ст.19 Закону України ” Про захист прав споживачів ”. Крім того, позивач вважає, що вказана Угода та додатки до неї повинні бути визнані недійсними, оскільки, діяльність ЗАТ ” АІСЕ Україна ”, в рамках системи ” Автоплан ” є діяльністю з надання фінансових послуг, а тому потребує ліцензування, відповідно до Закону України ” Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг ”.

Позивач вважає, що укладена між сторонами Угода та додатки №№ 1, 2, повинні бути визнані недійсними, так як суперечать ст.203 ЦК України і відповідно до вимог ст. 229 ЦК України повинні бути визнані судом недійсними у зв’язку з чим, йому повинні бути повернуті внесені ним грошові кошти у розмірі 26 249, 13 грн.

В судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову зазначила, що Угода та додатки до неї №№ 1, 2 відповідають чинному законодавству України; підписуючи вищезазначену Угоду та додатки до неї відповідач усвідомлював усі умови Угоди, мав повну та достовірну інформацію щодо умов надання послуг за Угодою; під час укладання Угоди порушення прав відповідача, як споживача допущено не було; діяльність ЗАТ ” АІСЕ України ” не підпадає під ознаки нечесної підприємницької практики, визначеної ст.19 Закону України ” Про захист прав споживачів ”; послуги, які отримав позивач не підлягають ліцензуванню, оскільки, не є фінансовими; підстав для визнання Угоди та додатків до неї за №№ 1 і 2 недійсними немає.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Провіряючи обставини по справі судом встановлено, що 04.08.2006 року між сторонами була укладена Угода № 137564 в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів Автоплан, відповідно до якої відповідач взяв на себе зобов’язання надати позивачу систему послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в Додатку № 1 до Угоди. Опис діяльності Автоплану відображено у Правилах діяльності Автоплану додатку № 2 до Угоди, а позивач –зобов’язався сплатити повну вартість автомобіля в розстрочку, оплачувати послуги та витрати відповідача відповідно до Правил діяльності Автоплану .

Відповідно до ст. 10 Угоди № 137564 від 04.08.2006 року Додатки № 1 та № 2 є невід’ємними складовими частинами цієї Угоди. У випадку виникнення розбіжностей між цією Угодою та Додатком № 2 сторони повинні дотримуватися положень Додатку № 2.

Статтею 10 Угоди передбачено, що Угода може бути розірвана достроково за ініціативою однієї зі сторін, але згідно з умовами викладеними у Правилах діяльності Автоплану. При достроковому розірванні Угоди сторони зобов’язані виконати взаємні розрахунки, відповідно до умов, викладених у Правилах діяльності Автоплану зокрема у ст.2 п.2.2 та ст.14.

11.02.2010 року позивачем було подано заяву про розірвання укладеної між сторонами угоди та повернення внесених грошових коштів, листом від               12.02.2008 року відповідач повідомив, що вищезазначена угода розірвана, згідно ст.12 Угоди та ст.14 п.14.1 Додатка № 2, а повернення грошей відбудеться по закінченню внесків групи, до якої було включено позивача, відповідно повернення сплачених позивачем чистих внесків буде здійснено згідно ст.14 п.14.2 Правил діяльності Автоплану; не підлягають поверненню вступний внесок і адміністративні витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 907 ЦК України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Пунктом 2.2. ст.2 Додатку № 2 до Угоди передбачено, що якщо учасник системи виявив бажання розірвати Угоду і відмовитися від участі в системі Автоплан протягом 7 ( семи ) календарних днів з моменту її підписання, такому учаснику повертається сума внесених ним на рахунок фірми коштів.

Із п.14.1 ст.14 Додатку № 2 до Угоди вбачається, що тільки той учасник системи, який ще не отримав Автомобіль, має право у будь-який момент розірвати Угоду без пояснення причин. Учасник повинен повідомити Фірму про своє рішення у письмовій формі.

Згідно з п.14.2 цієї ст. 14, враховуючи те, що сплачені кожним Учасником системи Чисті внески були використані для оплати автомобілів, які були передані відповідним учасникам, фірма може здійснити повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав Угоду, тільки по закінченні графіка внесків групи, до якої він належав.

Укладену між сторонами Угоду було розірвано, про що сторони не заперечували, разом з тим позивач просить визнати Угоду недійсною на підставі ст.203, 229 ЦК України, а також Закону України ” Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг ”.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом ( ч. 1 ст. 229 ЦК України ).

В свою чергу, ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина  перша статті 229 цього  Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Вважається, що такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об’єкта тощо.

Неправильне розуміння з боку ОСОБА_1. при укладенні Угоди обставин за яких він стає власником автомобіля не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Угода та додатки до неї сторонами підписані, містять детальний опис послуг, що надаються відповідачем. В момент підписання Угоди позивач отримав Угоду та додатки до неї, які містять опис послуг, що надаються відповідачем.

Підписання Угоди та додатків до неї є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди та додатків до неї.

Обов’язок доводити наявність обману та введення в оману другої сторони правочину покладено на позивача ( ст.60 ЦПК України ).

Позивач не вказує, які саме положення Угоди він розумів помилково.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови № 9 від                06 листопада 2009 року ” Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ”, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину ( стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Після укладання оспорюваної Угоди, більше року ( серпень 2006 року –грудень 2007 року ) ОСОБА_1. виконував умови Угоди і сплачував в добровільному порядку повні внески, в подальшому звернувся з заявою про розірвання укладеної між сторонами Угоди. Також зміст ст.ст.8, 13 укладеної Угоди свідчить про те, що позивач не помилявся щодо обставин, які мають істотне значення при укладанні оспорюваної Угоди.

Стосовно, позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача, сплачених останнім внесків у розмірі 26 249, 13 грн., до яких входять сума сплаченого Вступного внеску, Адміністративних витрат, а також безпосередньо Чисті внески, то ця позовна вимога не підлягає задоволенню, так як суперечить умовам Угоди, а повернення Чистих внесків відбудеться відповідно до вимог                п. 14.2 ст 14 Додатку до Угоди.

Частиною 1 ст.4 Закону України ” Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні ”, фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;                            5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей;           9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;         10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України ” Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг ”, ” фінансова послуга ” це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, основним критерієм, якому не відповідає вищезазначена діяльність відповідача, в розумінні вказаного Закону, є отримання позивачем прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів внаслідок діяльності системи ” Автоплан ”.

Як вбачається із матеріалів справи, жоден із платежів, які сплачував позивач до ЗАТ ” АІСЕ Україна ” не сплачувався з метою отримання прибутку або збереження вартості сплачених коштів, а тому позивач помилково вважає діяльність відповідача з надання системи послуг на забезпечення позивача автомобілем фінансовою, та такою, що потребує ліцензування.

По правовідносинам, які виникли між сторонами, правовими нормами не передбачено відшкодування моральної шкоди; умовами Угоди, укладеної між сторонами, теж не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.

Крім того, частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння шкоди, як то: наявність такої шкоди, протиправна дія ( бездіяльність ), причинний зв’язок між шкодою і протиправними діями                                 ( бездіяльністю ) та вина в заподіянні.

Зобов’язання відшкодувати збитки та моральну шкоду настає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком протиправної дії ( бездіяльності ).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач не довів наявність моральної шкоди, заподіяння її внаслідок дій ( бездіяльності ) відповідача,  а тому її вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.  

Також, позивач не довів, що внаслідок обману та навмисного введення його в оману представником товариства, він підписав Угоду, як і інші додатки до  Угоди; таких даних не встановлено і під час розгляду справи.            

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем не були порушені права ОСОБА_1., а тому його вимоги про визнання Угоди та додатків до неї №№ 1 і 2 недійсними та повернення сплачених ним грошових коштів є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

   В И Р І Ш И В :

                   В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства ” АІСЕ Україна ” про визнання недійсною угоди і додатків, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

           Суддя: