УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 жовтня 2011  року                    м. Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Жайворонок Т.Є. Онопенка В.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: виконавчий комітет Рівненської міської ради, комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентарізаціїї», про визнання права спільної часткової власності на будинок, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 червня 2009 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 11 листопада 2009 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання права спільної часткової власності на будинок.

Зазначали, що в липні 1991 року між ними та відповідачем, який є їхнім сином, було досягнуто домовленості про спільне будівництво жилого будинку. За власні кошти та власною працею, на підставі договору про сумісну діяльність, побудували будинок АДРЕСА_1, який є їхньою з сином спільною власністю. Оформивши на себе правовстановлюючі документи на спірний будинок, ОСОБА_8 позбавив їх права власності на нього.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили позов задовольнити у повному обсязі та визнати за ними та ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину будинку за кожним.

В березні 2007 року позивачі пред’явили також вищезазначені вимоги і до ОСОБА_9, доповнили їх та просили визнати за ними також право власності по 1/3 за кожним на земельну ділянку площею 0,195 га, що розташована у АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 16 грудня 2005 року на весь будинок на ім’я ОСОБА_8

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 червня 2009 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право спільної часткової власності  на будинок АДРЕСА_1   та на земельну ділянку площею 0,195 га, що розташована за тією самою адресою, по 1/3 частині за кожним; визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 16 грудня 2005 року на ім’я ОСОБА_8.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 11 листопада 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності на будинок АДРЕСА_1   по ј частині за кожним; визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку площею 0, 195 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 по ј частині за кожним; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути  законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим  визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду. Усупереч вимогам ст. 316 ЦПК України рішення апеляційного суду взагалі не містить мотивувальної частини, у ньому відсутні навіть мотиви скасування рішення суду першої інстанції та з його змісту не вбачається, у чому вони полягають.

Суд належним чином не з’ясував характер і суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Судами  встановлено, що рішенням Рівненської районної ради від 18 грудня 1991 року № 290 відповідачу ОСОБА_8 для індивідуального житлового будівництва було виділено земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Великоомелянської сільської ради  від 21 березня 1997 року № 239 ОСОБА_8 додатково виділено та передано у власність земельну ділянку площею 0, 095 га за цією самою адресою.

У червні 1998 року ОСОБА_8 отримав державний акт на право приватної власності на всю земельну ділянку.

16 грудня 2005 року на підставі розпорядження міського голови № 2239-р від 14 грудня 2005 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, побудований на цій земельній ділянці.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_9 зазначала, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_8 -  з квітня 1990 року до квітня 2006 року - вони спільно, за власні кошти для своєї сім’ї побудували будинок АДРЕСА_1 на виділеній для цього ОСОБА_8 земельній ділянці, а тому спірний будинок є спільним майном подружжя.

Проте всупереч вищезазначеним вимогам закону суд цих доводів відповідачки не перевірив.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_9   задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 11 листопада 2009 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.    

    Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко