УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Обавської сільської ради Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Обавської сільської ради Закарпатської області про визнання заповіту недійсним.
Зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їхня мати, ОСОБА_9, і вони є спадкоємцями першої черги. Протягом останніх років свого життя їхня мати тяжко хворіла - мала онкологічне захворювання в останній стадії. Перед смертю, у травні 2007 року, вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в онкологічному відділенні лікарні, в якій їй постійно кололи наркотичні засоби. Вона була в тяжкому стані і вже нікого не впізнавала. Після її смерті їм стало відомо, що 31 травня 2007 року їхня мати, ОСОБА_9, склала заповіт, згідно з яким все своє майно заповідала третій особі по справі – їх сестрі, ОСОБА_8
Посилаючись на те, що ОСОБА_9 на час укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керуватися ними, просили визнати цей заповіт недійсним.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не доведено факту підроблення підпису ОСОБА_9 на складеному 31 травня 2007 року заповіті.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), з підстав якої заявлено позов, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов’язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов’язковим також за клопотанням хоча однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на момент ухвалення рішення (аналогічне положення міститься й у п. 16 постанови від 6 листопада 2009 року № 9) роз’яснив, що для визначення наявності у особи стану, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розгляд, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення спірної угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 60, 212 –215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів позивачів належним чином не перевірив, всупереч ст. 145 ЦПК України судово-психіатричну експертизу не призначив.
Не з’ясував суд і питання про те, хто є належним відповідачем у вирішення цього спору.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко