УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 жовтня 2011  року                    м. Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що він є власником квартириНОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1, яку 21 серпня 2008 року було залито із розташованої поверхом вище квартири НОМЕР_1, власником якої є відповідач ОСОБА_7

Причиною залиття квартири стало халатне відношення мешканців до сантехнічного обладнання квартири поверхом вище. Внаслідок залиття позивачу завдано матеріальних збитків, розмір яких становить 3 376 грн. Крім того, ОСОБА_6 просив відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив у 3 тис. грн.

Ухвалою суду від 19 грудня 2009 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено співвласника квартири НОМЕР_1 - ОСОБА_8

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 3 376 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди;  вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути  законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що залиття квартири позивача сталося через халатне ставлення мешканців квартири, що розташована поверхом вище, зокрема ОСОБА_7, до сантехнічного обладнання.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

На порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України рішення суду взагалі не містить висновків щодо вини відповідача в заподіянні шкоди позивачу й у рішенні не зазначено, в чому саме вона конкретно полягає.

За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, під час вирішення спору про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири, суду необхідно з’ясувати: що стало причиною залиття, хто в цьому винен, тобто в результаті чиїх дій (бездіяльності) це сталося, причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) та спричиненою шкодою, розмір збитків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 стверджував, що залиття сталося не з його вини, акт про залиття складений на підставі припущень та зі слів позивача, оскільки його квартиру ніхто не обстежував, усе наявне в його квартирі сантехнічне обладнання працює справно без поламок.

Проте суд усупереч вимогам ст. ст. 62, 212 - 215 ЦПК України, належним чином доводів відповідача не перевірив, оцінки їм не дав і в рішенні не зазначив, чому не прийняв їх до уваги. Судом так і не були належним чином установлені причини залиття квартири позивача.

    Крім того, доказів, що спростовують зазначені обставини, в рішенні не наведено, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

    Зазначивши причиною залиття – халатне ставлення мешканців квартири НОМЕР_1 до сантехнічного обладнання, суд послався лише на акт, складений працівниками ЖЕД-229 (а.с. 6). Однак на порушення вимог ст. 10, 60 ЦПК України суд його не перевірив, поясненнями працівників ЖЕД, що його склали, і не з’ясував, на підставі яких доказів зроблено такий висновок.

Крім того, в зазначеному акті йдеться про залиття квартири 16 січня 2009 року. Звертаючись до суду з позовом позивач свої вимоги обґрунтовував залиттям, що мало місце 21 серпня 2008 року.

Притягнувши до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_8, суд всупереч вимогам ст. 216 ЦПК України не ухвалив рішення щодо неї.

За таких обставин, коли судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко