У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про встановлення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні власністю за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 липня 1990 року ОСОБА_13 належало 4/25 частин будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 помер. Спадкоємцями першої черги після його смерті були ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які прийняли спадщину шляхом звернення 19 вересня 1996 року до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 8 серпня 2001 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_13 звернувся спадкоємець другої черги – рідна сестра спадкодавця ОСОБА_12, яка 8 серпня 2001 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 4/25 частин будинку. Крім того, ОСОБА_12 була власником ще 4/25 частин зазначеного вище будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 липня 1990 року. За договором купівлі-продажу від 10 серпня 2001 року ОСОБА_12 продала 8/25 частин будинку ОСОБА_9 Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 червня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2003 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого 8 серпня 2001 року на ім’я ОСОБА_12, згідно якого остання є спадкоємицею 4/25 частин будинку, належних спадкодавцю ОСОБА_13; визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку, укладений 10 серпня 2001 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_9, в частині продажу 4/25 частин будинку; визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 право власності на 4/25 частин будинку. Додатковим рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2003 року стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_9 по частково недійсній угоді купівлі-продажу будинку від 10 серпня 2001 року 3 180 (три тисячі сто вісімдесят) грн. Рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 червня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2003 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині продажу 4/25 частин будинку, укладеного 10 серпня 2001 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_9, і стягнення з відповідачки на користь держави 51 грн. державного мита та додаткове рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2003 року скасовано, й відмовлено у задоволенні позову в цій частині; в іншій частині судові рішення залишені без змін. Отже, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 стали співвласниками 4/25 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 червня 2003 року. Позивачі зазначають, що 4/25 частин будинку складають квартиру під № 1 у будинку АДРЕСА_1, яка складається з: житлова кімната площею 9,2 кв.м., житлова кімната площею 17,69 кв.м., кухня площею 8,9 кв.м., сіни площею 5,9 кв.м, кладова площею 3,9 кв.м. На даний час цією квартирою користується ОСОБА_9 разом з членами її сім’ї, що є порушенням прав власності позивачів. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просили задовольнити їх позовні вимоги та встановити порядок користування квартирою № 1 у будинку АДРЕСА_1, виділивши їм у користування житлову кімнату площею 9,2 кв.м., кухню площею 9,8 кв.м., відповідачам – житлову кімнату площею 17,6 кв.м., сіни, кладову та підсобні приміщення залишити в спільному користуванні, а також зобов’язати відповідачів не чинити їм перешкоди у користуванні власністю.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 травня 2010 року позов задоволено частково. Виділено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у користування кімнату 1-3 площею 9,2 кв.м. в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у користування кімнату 1-4 площею 17,6 кв.м. в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Місця загального користування: кухню, сіни, кладову та надвірні будівлі, залишено в спільному користуванні ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Зобов’язано ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не чинити перешкод ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8М у користуванні ними належною їм 4/25 часткою будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 травня 2010 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 розділу XIII “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI “Про судоустрій і статус суддів”.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Установлено, що ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між 10 серпня 2001 року між нею та ОСОБА_12, набула права власності на 8/25 частин будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
Правомірність набуття нею права власності підтверджено рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції виходив із зібраних доказів та матеріалів справи, що виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.
Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилити.
Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко