У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_16, виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області, про поновлення строку позовної давності, визнання недійсними довіреності і договору дарування, визнання права власності, зобов’язання повернути майно та позбавлення права користування жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору міни, укладеного 3 вересня 1993 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були власниками Ѕ частини будинку АДРЕСА_1. До своєї частини будинку вони прибудували підсобні приміщення, у зв’язку з чим змінилася частка у будинку, і 16 травня 1994 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, згідно якого останні стали власниками 1/5 частини будинку. У зазначеному будинку проживали також малолітні доньки власників: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. У квітні 1996 року ОСОБА_10 дізнався про тяжкі обставини позивачів, які склалися в комерційних справах ОСОБА_7, і запропонував свою допомогу, шляхом видачі йому довіреності на право користування автомобілем “Мерседес-Бенц”. Після цього ОСОБА_10 використовував автомобіль у корисливих цілях, а згодом скоїв ДТП, наслідком якого стало пошкодження автомобіля. Згодом відповідач ОСОБА_10 став вимагати видати йому довіреність на право розпорядження будинком. Внаслідок погроз, під психологічним впливом з його боку, 17 вересня 1996 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 видали відповідачу ОСОБА_10 довіреність на право розпорядження 1/5 частиною будинку з правом продажу, дарування, обміну. На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_10, діючи від імені довірителей, подарував 1/5 частину будинку ОСОБА_11 Позивачі зазначають, що довіреність є недійсною на підставі статті 57 ЦК УРСР (1963 року), оскільки угода укладена внаслідок обману, насильства, погрози, а також, яку громадянин був вимушений зробити на вкрай невигідних для себе умовах унаслідок збігу важких обставин може бути визнана недійсною. При укладенні договору дарування нотаріусом не отримано дозволу органу опіки і піклування на відчуження будинку, оскільки в ньому проживали малолітні діти, які також були власниками будинку. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просили поновити строк позовної давності для звернення до суду, визнати недійсними: довіреність, видану 17 вересня 1996 року на ім’я ОСОБА_10, на право розпорядження 1/5 частиною будинку та договір дарування, укладений 5 березня 1997 року, за умовами якого ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_6 і ОСОБА_7, подарував 1/5 частину будинку ОСОБА_11, визнати за позивачами право власності на 1/5 частину будинку, зобов’язати ОСОБА_10 і ОСОБА_11 повернути позивачам будинкову книгу і технічний паспорт на будинок, а також позбавити відповідачів права користування жилим приміщенням.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2010 року позов задоволено частково. Поновлено позивачам строк позовної давності. Визнано недійсним договір дарування 1/5 частки будинку АДРЕСА_1, посвідчений 5 березня 1997 року приватним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори ОСОБА_14 Визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право власності на 1/5 частку зазначеного будинку. Зобов’язано ОСОБА_11, ОСОБА_10 повернути ОСОБА_7 та ОСОБА_6 домову книгу та технічний паспорт будинок на АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2010 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2010 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про поновлення строку позовної давності, визнання недійсними довіреності і договору дарування, визнання права власності, зобов’язання повернути майно відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просять скасувати ухвалені у справі рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення їх позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права .
Відповідно до пункту 2 розділу XIII “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI “Про судоустрій і статус суддів”.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
За змістом статті 71 ЦК УРСР (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Пунктом 6 “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України (2003 року) передбачено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
На суд покладається обов’язок, як зазначено у частині п’ятій статті 267 ЦК України (2003 року), захистити порушене право, якщо він визнає причини пропущення строку позовної давності поважними.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про поновлення строку позовної давності, визнання недійсними довіреності і договору дарування, визнання права власності, зобов’язання повернути майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачами не наведено поважних причин пропущення строку позовної давності. Суд також дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачами не доведено, що укладенням 5 березня 1997 року спірного договору дарування 1?5 частини будинку порушені житлові права неповнолітніх на той час ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання довіреності від 17 вересня 1996 року на відчуження 1?5 частини будинку недійсною, про визнання за ОСОБА_9, ОСОБА_8 права власності разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на 1?5 частину будинку, а також про позбавлення ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та їх дітей права користування спірним будинком, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачів про видачу спірної довіреності під впливом погроз не є переконливими, а у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відсутні правові підстави для визнання за ними права власності на частину будинку з 1?5 його частини та оспорення ними вчинених їхніми батьками правочинів.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції, діючи відповідно до статей 303, 308, 315 ЦПК України, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, в ухвалі зазначив конкретні обставини та факти, що спростовують такі доводи.
Частиною першою статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції, в частині, що не скасовано, та рішення апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.
Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2010 року, в частині, що не скасовано, та рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко