Справа №2а-1242/07
2007 рік
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
27 листопада 2007 року Харківський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді Ральченка І.М.
суддів - Присяжнюк О.В., Курило Л.В.
при секретарі Спірініій О.С.
за участі представника відповідачів ДСА України та ТУ ДСА України в Харківській області Вараксіної Я.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у якому просила стягнути з Державної судової адміністрації України втрату частини заробітної плати, пов'язаної з незаконним утриманням податку відповідно до Закону України „ Про податок з доходів фізичних осіб ” у розмірі 7175 грн. 85 коп. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з грудня 2004 року перебуває на посаді судді Київського районного суду м. Харкова. З прийняттям Закону України від 22 травня 2003 року № 889 „Про податок з доходів фізичних осіб” заробітна плата суддів підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб, тому з 2005 року з заробітна плата обкладається прибутковим податком. Позивачка зазначила, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р „Деякі питання оплати праці суддів” фактично визнано зниження рівня оплати праці суддів, оскільки на 2004 рік був передбачений порядок проведення компенсаційних виплат суддям щодо втрати частини заробітку, пов'язаної з відрахуванням податку за Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” у розмірі до 100% посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку буде нижчою ніж сума нарахованої заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. На думку позивачки, оскільки кошторисом ТУ ДСА в Харківській області на 2004 рік кошти на компенсацію суддям втрати частини заробітку, пов'язаної із стягненням податку передбачені не були, а тому Державною судовою адміністрацією України не в повному обсязі були виконані повноваження, що призвело до невиконання розпорядження КМ України від 20.01.2004 року №22-р, а також зменшення розміру заробітної плати суддям. Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про статус суддів» встановлене положення, полягає у тому, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правої захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Закон поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені інші нормативними актами. З посиланням на довідки ТУ ДСА позивачка зазначила, що за 2004-2006 роки з її заробітної плати було стягнуто незаконно 7175 грн. 85 коп. Згідно п. 7 рішення Конституційного Суду України 01.12. 2004 року по справі № 1-27/2004 про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність бюджетного фінансування. Рішення Конституційного Суду України знаходиться взаємозв'язку із положеннями Конституції України, Закону України «Про статус суддів», тому відсутність фінансування на зазначені компенсаційні виплати правої значення не має. З урахуванням наведеного позивачка вважає, що має право на компенсаційні виплати, пов'язані зі справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки Розпорядження Кабінету Міністрів України є правовою підставою для їх виплати.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надіслала суду заяву з проханням розглядати справу за без її участі.
Представник відповідачів Державної судової адміністрації та Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області Вараксіна Я.О. проти позову заперечувала, просила відмовити позивачу у задоволені позову у повному обсязі посилаючись на те, що статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, в тому числі сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 11 Закону України „Про статус суддів" встановлено, що незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Абзацом четвертим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 „Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Проте, Переліком Указів Президента України, що втрачають чинність з 1 січня 2004 року, затвердженим Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497, абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 „Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" визнано таким, що втратив чинність.
Враховуючи викладене, з 1 січня 2004 року заробітна плата суддів підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб". Компенсаційні виплати суддям після сплати ними податку з доходів фізичних осіб, здійснюються відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р "Про деякі питання оплати праці суддів". Пунктами 1 та 2 цього розпорядження передбачено, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Компенсаційна виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік, 2005 рік на утримання органів судової влади, але вказана компенсаційна виплата не включається до заробітної плати суддів. Крім того додатково кошти на зазначені цілі у Державному бюджеті України не передбачаються. З питання про внесення змін до кошторису ТУ ДСА в Харківській області стосовно компенсації втрати частини заробітку суддів від сплати податків представник відповідача зазначив, що вказані асигнування (кошти для виплати суддям компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) не були передбачені в Державному бюджеті України на 2004, 2005, 2006 роки, тому і не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України „Про статус суддів” та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно. Зазначений закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, що обумовлює неможливість включення її до бюджетного запиту. Згідно з частинами першою та сьомою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявністю відповідного бюджетного призначення. Після закінчення бюджетного періоду усі бюджетні призначення втрачають чинність. Відповідно до пункту 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджеті кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами. У зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, накази про виплату позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб головою Київського районного суду м.Харкова не надавалися. Таким чином, вказані асигнування (кошти для виплати суддям компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) оскільки не були передбачені в Державному бюджеті України на 2004р.,2005р. та 2006 роки не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ.
Відповідач Міністерство фінансів України надіслав до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 у якому просив розглянути справу без участі представника та відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі оскільки норми Закону України „Про статус суддів” не визначають компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справленням податку за Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”. Відповідно до ч.8 ст. 14 Закону України „Про судоустрій України” передбачено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів, згідно ч. 3 ст. 11 Закону України „Про статус суддів” передбачено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні. Разом з цим, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р "Про деякі питання оплати праці суддів". Пунктами 1 та 2 цього розпорядження передбачено, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Крім того відповідач зазначив, що відповідно до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” головним розпорядником коштів, передбачених на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. Відповідач вважає вимоги до Мінфіну необґрунтованими та безпідставними. У 2005-2006 роках здійснення компенсаційних виплат сум податку з доходів фізичних осіб суддя законодавством не встановлено, тому вимога позивача також необґрунтована і задоволенню не підлягає.
Відповідач Державне казначейство України про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Заробітна плата суддів, відповідно до частини першої статті 44 Закону України „Про статус суддів" складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року №889-4, яким запроваджений податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року №1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів.
Зазначений закон, серед іншого, визначає: платників податку (стаття 2), об'єкт оподаткування (стаття 3), загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний (пункт 4.2 статті 4), доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу (пункт 4.3 статті 4), податкові соціальні пільги (стаття 6), ставки податку (стаття 7), порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (стаття 8), прикінцеві положення (стаття 22).
Відповідно до вимог зазначеного Закону Територіальним управлінням Державної судової адміністрації Харківської області, як податковим агентом, утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачкою ОСОБА_1, як платником податку, сплачений податок з доходів фізичних осіб, а саме: за 2004 рік - 99,93 грн., за 2005 рік - 3024,46 грн., за 2006р.- 4541,54 грн.
Пунктом 22.2 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено: у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», так само як і норми інших законів з питань оподаткування не містять норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку.
Пунктом 22.12.1 пункту 22.12 статті 22 зазначеного Закону, у зв'язку з набранням чинності цим Законом, рекомендовано Президенту України скасувати укази Президента України, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб (прибуткового податку з доходів громадян).
Указом Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584 „Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачкою правомірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у відповідних звітних періодах 2005-2007 років як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальної громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (абзац 1.13 статті 1).
Закон України „Про статус суддів” визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Стаття 11 зазначеного Закону передбачає забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.
Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Частина 8 статті 14 Закону України „Про судоустрій України” передбачає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.
Частина 3 статті 11 Закону України „Про статус суддів” передбачає, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами.
Оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 січня 2004 року №22-р „Деякі питання оплати праці суддів” дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року.
Згідно довідки Київського районного суду м. Харкова від 17.07.2007 року позивачка ОСОБА_1 працює на посаді судді з 17.10.2005 року, а тому права на компенсаційні виплати за розпорядженням КМ України №22-р не набула.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає помилковим висновок позиваки про наявність у неї права на відшкодування втрати частини заробітку, пов'язаної із справлянням податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, а тому її позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 94, 104, 159, 160-162 КАС України, ст.. 2,3, п.п. 4.2, 4.3 ст. 4, ст.ст. 6,7,8 п.п. 22.12.1, 22.12 , 22.2 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, суд -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати про стягнення втрати частини заробітній платі, яка виникла внаслідок незаконного стягнення прибуткового податку - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 03 грудня 2007 року.
Головуючий суддя (підпис)
Суддя (підпис)
Суддя (підпис)
Постанова не набрала законної сили. З оригіналом згідно.
Суддя І. М. Ральченко