ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 рокуСправа №160/30900/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                                                Рябчук О.С.            

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

20 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.10.2024 № 112550000858, винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути мою, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заяву від 07.10.2024 р. про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 р. по 05.07.1979 р., періоди роботи з 10.08.1979 р. по 01.11.1979 р., з 08.12.1979 р. по 15.04.1980 р., з 26.07.1980 р. по 05.10.1986 р., з 26.02.1988 р. по 26.10.1988 р., з 12.11.1989 р. по 27.06.1994 р., період отримання допомоги по безробіттю з 06.11.1994 р. по 05.05.1995 р. та періоди догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 06.10.1986 р. по 25.02.1988 р. та з 27.10.1988 р. по 11.11.1989 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що маючи необхідний страховий стаж звернулась з необхідним пакетом документів та заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за віком. Проте після розгляду заяви відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком через певні недоліки в оформленні трудової книжки та інших підтверджуючих документів. Позивач наголошує, що відповідальність за заповнення та ведення трудових книжок несе роботодавець та наслідком його дій не може бути позбавлення права позивача на пенсійне забезпечення. З огляду на викладене просить задовольнити адміністративний позов.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями  зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

18.12.2024 року засобами поштового зв`язку Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області надано до суду відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Надані заявницею для розгляду документи містили недоліки  в їх оформленні, що унеможливило зарахування всього страхового стажу для обрахунку пенсії. ОСОБА_1 , зокрема не було надано доказів на підтвердження зміни прізвищ та інших документів для врахування періоду догляду за дітьми.

Вирішальною умовою для призначення пенсії окрім досягнення пенсійного віку є також наявність необхідного підтвердженого страхового стажу.

Зважаючи на вищевикладене вказують, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.  

Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову отримано Головним управлінням Пенсійного фонду в Дніпропетровській області 22.11.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.

Відповідачем відзиву проти позову не було надано. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

07.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву від 07.10.2024 року було направлено для розгляду за принципом екстериторіальності та 14.10.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 112550000858, що вмотивоване наступним:

«Страховий стаж особи становить 5 років 9 місяців 20 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

-роботи за записами трудової книжки від 25.07.1979 НОМЕР_2 , оскільки відсутній документ про зміну прізвища « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 »;

-навчання за свідоцтвом від 05.07.1979 № НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата початку та дата закінчення навчання;

-догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення ними трирічного віку, оскільки в свідоцтвах про народження дітей відсутні відмітки про видачу паспортів.

Для зарахування періодів роботи за записами трудової книжки необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи або надати документ про зміну прізвища.

Для зарахування періоду навчання необхідно надати довідку з навчального закладу з інформацією про період навчання, присвоєння кваліфікації та форму навчання.

Для зарахування періодів догляду за дітьми до досягненнями ними трирічного віку необхідно надати паспорти дітей.

Періоди роботи з 2000 по 2002 роки зараховано за індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5.

Не працює.

Відмовити в призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу.»

Про прийняте Рішення від 14.10.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області  №112550000858 ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.10.2024 року.

Не погоджуючись з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України  відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).

Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.          

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.

В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників – у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців – у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.

Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 – дата звільнення; в графі 3 – причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі – Інструкція № 58) усі  записи  в  трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення,  а  також  про нагороди та  заохочення  вносяться власником або уповноваженим ним органом після  видання  наказу  (розпорядження),  але  не  пізніше тижневого строку,  а  в  разі  звільнення  -  у  день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються  арабськими  цифрами   (число   і   місяць двозначними).

Записи виконуються  акуратно,  ручкою  кульковою або з пером, чорнилом чорного,  синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою  запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу"  як  заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком  у  графі  1  ставиться  порядковий  номер запису, що  вноситься,  у  графі  2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі  3 пишеться:  "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу,  підрозділу,   на   дільницю,   виробництво"    із зазначенням його   конкретного   найменування,   а  також  роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії   або   посади   на   яку   прийнятий  працівник,

виконуються для   робітників   та   службовців    відповідно    до найменування  професій  і  посад,  зазначених   у   "Класифікаторі професій".

Відповідно до п. 4.1 у  разі  звільнення  працівника  всі записи про роботу і

нагороди, що внесені у трудову  книжку  за  час  роботи  на  цьому підприємстві, засвідчуються  підписом  керівника  підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою  підприємства  або печаткою відділу кадрів.

Згідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 р. № 301 за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1  ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до  Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені    Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1  ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області не було надано оцінку спірним періодам роботи позивача та не було враховано всі періоди роботи за трудовою книжкою від 25.07.1979 НОМЕР_2 , оскільки відсутнє документальне підтвердження зміни прізвища позивача.

З цього приводу суд вважає необхідним зауважити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування  відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.05.2018 р. № 490/12392/16-а, від 29.03.2019 р. № 548/2056/16-а,від 28.02.2018 р. № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. № 423/1881/17.

Окрім наведеного, разом з адміністративним позовом позивачем надано рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 02 липня 2020 року у справі № 403/245/20, яким встановлювався факт родинних відносин між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 .

Наведеним рішенням було досліджено родинні зв`язки та зміни прізвища ОСОБА_1 та встановлено факт, що ОСОБА_4 , 27 травня 1961 року є однією особою.

Вищезгадане рішення набрало законної сили 07.08.2020 року.

Згідно з ч.ч. 1-2  ст. 370 КАС України  судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, – при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах – позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Отже питання щодо призначення пенсії та належності наявної трудової книжки має розглядатись відповідачем з урахуванням встановленого факту судовим рішенням у справі № 403/245/20.

Але одночасно з цим суд зауважує щодо неможливості задоволення вимоги про зарахування всіх періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці, оскільки відповідачем не надавалась їм оцінка з причин відсутності документів на зміну прізвища позивача та задоволення позову в цій частині вимог свідчитиме про вирішення спору на майбутнє.

Стосовно позовної вимоги про зарахування періоду знаходження у декретній відпустці по догляду за дитиною, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно п.«ж» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Пунктом 11 Порядку №637 передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Відповідно наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 30.12.1982р. ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_6 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 24.06.1985р. ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 10.08.1987р. ОСОБА_8 є матір`ю ОСОБА_9 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Трудова книжка серія НОМЕР_2 ОСОБА_10 містить записи про її звільнення з підприємств для догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку (запис №8).

Таким чином, відмова в зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду, у якому вона здійснювала догляд за дитиною, є протиправною.

Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду її заяви, відсутність належного обґрунтування рішення суб`єкта владних повноважень та передчасні висновки про недостатність у позивачки страхового стажу для призначення їй пенсії, без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.

Також, Трудова книжка серія НОМЕР_2 ОСОБА_10 містить запис про проходження нею навчання (запис № 1) і на підтвердження цього факту нею було надано свідоцтво № 001885 про її навчання у Кіровоградському кооперативному професійно – технічному училищі.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне виконання роботодавцем своїх обов`язків щодо вказання в трудовій книжці періоду навчання позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позивачем подані необхідні та належні відомості щодо періоду її роботи, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави його не враховувати.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.10.2024р. № 112550000858, винесене відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо  вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1  статті 5 КАС України  визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону  і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі  Чахал проти Об`єднаного Королівства  (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на призначення пенсії за віком буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.10.2024р. № 112550000858 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 року з урахуванням висновків суду.

Одночасно з цим суд зауважує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суди встановили, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Київській області, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 24.05.2024р. у справі № 460/17257/23.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.10.2024р. № 112550000858 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 року з урахуванням висновків суду

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20грн. ( одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     О.С. Рябчук