Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1685/24

10 лютого 2025 року                                                селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого-судді Куценка О. О., секретаря судового засідання Двібородчин І. В. за участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів визначених згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року по судовій справі №338/530/18 та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

                                               в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 , звернулася 10 грудня 2024 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення  аліментів визначених згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року по судовій справі №338/530/18 та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,  яким просила суд:

змінити спосіб стягнення аліментів, визначений згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року у судовій справі № 338/530/18 та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. на кожну дитину, щомісячно до їх повноліття;

стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн., щомісячно, до її повноліття.

Свої вимоги мотивує тим, що  за час спільного проживання в них з відповідачем народилось двоє дітей сини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Подружні стосунки між нею та відповідачем не склались, тому рішенням Богородчанського районного суду від 20 лютого 2018 року, шлюб між ними було розірвано.

Після розірвання шлюбу, їх сини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають з нею. Оскільки коштів на утримання дітей не вистачало, з метою захисту прав дітей на належне утримання з боку батька, який проживає окремо, вона звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня  2018 року в справі № 338/530/18, стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей синів  ОСОБА_6 та  ОСОБА_7  в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але  неменше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення старшою дитиною повноліття.

У 2023 році вона помирилась з відповідачем та деякий час вони проживали разом. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась дочка ОСОБА_8 .

На цей час всі троє дітей проживають разом з нею. Відповідач не надає необхідні кошти на утримання дітей. Вона не працює та їй важко утримувати трьох дітей. Відповідач сплачує аліменти на двох дітей із затримкою. Розмір аліментів на двох дітей згідно судового наказу, явно недостатній для їх утримання. Відповідач офіційно не працевлаштований, однак має роботу та дохід, стягнення по іншим виконавчим документам з нього не проводяться. Отже, відповідач спроможний сплачувати належні аліменти на дітей у твердій грошовій сумі по 2500 грн. на кожну дитину.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 13 січня 2025 року.

Ухвалою суду від 13 січня 2025 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні наполягала на заявлених вимогах, позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково. Пояснив, що не заперечує той факт, що за час спільного проживання з позивачем має трьох малолітніх дітей, які на цей час проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні. На цей час він працевлаштувався та його заробітна плата на початку буде становити 7-8 тисяч грн., однак в подальшому буде збільшуватись, тому б він хотів, щоб аліменти стягувались у частці від його доходу, заробітку. Пояснив, що на цей час він є опікуном своєї недієздатної сестри та отимані доходи не дозволяють сплачувати аліменти на утримання його малолітніх дітей у заявленому позивачем розмірі. Заявив, що згоден сплачувати аліменти на всіх трьох дітей у розмірі 5000 грн. щомісячно. У випадку зміни матеріального становища, готовий сплачувати і в більшому розмірі.

Суд, вивчивши матеріали справи,  вислухавши  доводи сторін, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони по справі є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5,7,9).

Діти зареєстровані проживають разом із позивачкою по АДРЕСА_1 (а.с.3,4,6,8,10).

Згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня  2018 року в справі № 338/530/18, стягнуто з відповідача на  користь позивача аліменти на утримання малолітніх дітей синів ОСОБА_6  та ОСОБА_7   в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але  неменше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.13).

На утримання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 будь-які кошти з відповідача на користь позивача не стягувались.

Зазначені обставини визнані сторонами та не підлягають доказуванню відповідно до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини, Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом частини 2 статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі ч. 2, 3 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Частиною ч.1 ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац 2 частини 3 статті 181 СК України).

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Частина 1 статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, в зв`язку з покращенням матеріального становища платника аліментів, одержувач аліментів може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення їх розміру. При цьому, на відміну від зміни розміру аліментів (ст. 192 СК України), визначених за рішенням суду, законом не визначено переліку підстав для зміни способу стягнення аліментів.

Право вимагати заміни способу присудження аліментів може обумовлюватися мінливістю життєвих обставин, зазначених ст.182 - 184 СК України.

Згідно ч. 3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника суд має визначити їх розмір за правилами, встановленими ч. 1 ст. 182 СК України, тобто з урахуванням: 1) стану здоров`я та матеріального становища дитини; 2) стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів; 3) наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведених стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інших обставини, що мають істотне значення.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина 3 статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за приписами статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою також і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Варто також наголосити, що судова практика містить висновки і щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що: «інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів».

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не лише норми ст.192 СК України, але й низка інших норм, які регулюють обов`язок батьків утримувати своїх дітей, зокрема: ст.181 «Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину», ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі».

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів ґрунтуються на недостатності суми фактично стягуваних аліментів для забезпечення потреб дітей синів: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що на даний час розмір аліментів, який повинен сплачувати відповідач менший від мінімальної суми встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що явно суперечить інтересам дітей та є недостатнім для повноцінного їх утримання.

В будь-якому випадку, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України право обирати та змінювати спосіб стягнення аліментів на утримання дітей належить їх стягувачу (позивачу по справі).

Аналізуючи зміст наведених вище норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що присуджуючи аліменти, необхідно чітко визначити спосіб їх стягнення - у частці від доходу або у твердій грошовій сумі. Мінімальний розмір аліментів - законодавча гарантія, яка застосовуються незалежно від рішення суду.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді  справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Діюче законодавство надає позивачу право обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, а при необхідності - змінювати його. Позивач скористалася своїм правом, визначивши способом стягнення аліментів - їх присудження в твердій грошовій сумі. Крім того, закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю.

Суд зазначає, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. на кожну дитину, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, посилаючись на недостатність розміру стягуваних аліментів, визначених згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року у судовій справі № 338/530/18. Тобто, позивач в даній цивільній справі визначила предметом позову зміну способу стягнення аліментів - визначивши спосіб стягнення аліментів у частці від доходу батька.

Стосовно зміни способу стягнення аліментів та заявленого позивачем розміру стягнення аліментів на утримання синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , також щодо заявленої позивачем вимоги, щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_8 , в частині обгрунтованості їх розміру стягнення аліментів, суд вважає за необхідне зазначити на таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріального становища дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становища платника аліментів; 3) наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведених стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інших обставини, що мають істотне значення.

Визначаючи розмір аліментів, які слід стягувати з відповідача ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей, суд, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, враховує: факт проживання дітей з матір`ю; вік дітей, матеріальне становище позивачки, яка на даний час здійснює догляд за малолітніми дітьми та немає можливості працевлаштуватися, вартість життя та необхідність здійснення витрат для забезпечення соціально-побутових потреб розвитку, здоров`я дітей, те, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, інтереси дітей, матеріальне становище та стан здоров`я платника аліментів.

Так відповідач є особою працездатного віку, відсутні відомості, що будь-яких обтяжень, що свідчать про неможливість виконання ним обов`язку щодо утримання власних дітей.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання відповідача на ті обставини, що він не в змозі сплачувати аліменти на утримання дітей у заявленому розмірі, оскільки він має недостатній розмір доходу, є опікуном своєї недієздатної сестри (а.с. 24-26), суд вважає необгрунтованими, оскільки ці обставини не доводять наявність підстав для стягнення з нього аліментів у меншому розмірі ніж заявлено позивачем.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що факт безробіття(недостатнього розміру доходу(заробітку) чи то догляду останнім за недієздатною сестрою, не знімає з відповідача обов`язку передбаченого законом щодо необхідності утримання власних дітей, оскільки відсутність у батька можливості надавати дітям, відповідного розміру їх утримання, не фігурує в переліку обставин, які враховує суд при визначенні розмірів аліментів, і ця обставина не звільняє батька від обов`язку по утриманню його дитини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Державою щорічно встановлюється прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення для загальної оцінки рівня життя в Україні. Зважаючи на щорічне зростання прожиткового мінімуму, не потребує доведення той факт, що вартість життя щорічно зростає, що впливає на матеріальний стан позивача.

Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, в той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі "М.С. проти України" йдеться про визначення "інтересів дитини", їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд виходить з принципу захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їхньої життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вони б мали тоді, коли утримувались обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дітей та отримання ними надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.

Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства, які регламентують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). При цьому, закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

Враховуючи наявність норми про можливість зміни способу стягнення аліментів та позиції стягувача аліментів, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають інтересам малолітніх дітей, їх рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей, не погіршать їх матеріального становища і визначення вказаного позивачем способу та розміру стягнення аліментів призведе до дотримання прав дітей на утримання від батька відповідно до положень Закону.

Аналіз змісту ч. 3 ст.181, ст. ст. 183, 184 СК України дає підстави для висновку, що право вибору способу стягнення аліментів, у тому числі право вимагати зміни раніше визначеного рішенням суду способу стягнення коштів на утримання дитини, належить стягувачу (позивачу у даній справі).

З огляду на викладене, враховуючи розмір стягуваних аліментів на утримання малолітніх дітей, виходячи із закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності, розумності та при взаємному обов`язку батьків утримувати дитину (ч.1 ст.141 СК України), суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 отримувати аліменти на утримання малолітніх дітей:   синів -  ОСОБА_6  та   ОСОБА_7 , дочки -  ОСОБА_8   у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. на кожну дитину, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку,  є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з абз.4 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у випадку зміни розміру аліментів у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили, а тому аліменти на утримання синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слід стягувати з дня набрання цим рішенням законної сили й до досягнення, кожним із дітей повноліття.

За загальним правилом, відповідно до вимог ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а тому аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 слід стягувати від дня пред`явлення позову, тобто 10 грудня 2024 року та до її повноліття.

Згідно до ч.2 ст.184 СК України  розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, позивач при зверненні до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому, враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1211,20 грн, судового збору.

На підставі викладеного та ст. 180, 181, 183, 192 СК України, керуючись ст. 200, 206, 280-285 ЦПК України, суд

                                               у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений згідно судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року у судовій справі № 338/530/18 та стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. на кожну дитину, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили й до досягнення, кожним із дітей повноліття.

З дня набрання законної сили цим судовим рішенням припинити нарахування та стягнення аліментів за судовим наказом Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року судова справа №338/530/18, а судовий наказ Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2018 року судова справа №338/530/18 - відкликати.

Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн., щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили й до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання дочки Емілії у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Повний текст судового рішення складено 10 лютого 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач:   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за  адресою:   АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

       Суддя: