Справа №2-а-1420/07
2007 рік
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
26 листопада 2007 року Харківський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді Ральченка І.М.
суддів - Присяжнюк О.В., Курило Л.В.
при секретарі Спірініій О.С.
за участі:
представника відповідача Державної судової адміністрації України
та третьої особи Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області - Вараксіній Я.О.
представника третьої особи Головного управління юстиції в Харківській області Харіної Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, треті особи: Територіальне управління державної судової адміністрації в Харківській області та Головне управління юстиції в Харківській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускним, преміям, довічному утриманню, матеріальній допомозі,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у якому просила стягнути з Міністерства фінансів України в особі державного казначейства України на її користь 153271 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі - 84141 грн., по матеріальній допомозі - 12324 грн., преміям - 11020 грн, відпускним - 9268 грн., довічному утриманню - 36518 грн. В обґрунтування позову вказала, що займає посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 11 липня 1983 року, особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і законами, зокрема Законом України „Про статус суддів”. Відповідно до п.п. „г” п.2 постанови КМ України від 21 січня 1993 року №39 „Про умови оплати праці працівників судів” було передбачено преміювання суддів із спрямуванням на цю мету коштів у розмірі 4-місячного фонду заробітної плати, тобто місячний розмір премії суддів складав 1/3 часину місячного фонду заробітної плати судді. Після скасування зазначеної постанови розмір премії суддя передбачався постановою Кабінету Міністрів України № 2288 від 13 грудня 1999 року „Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” підпунктом 2 п. 2 якого встановлений преміальний фонд у розмірі трьох місячного фонду заробітної плати, тобто місячний розмір премії судді складає 1\4 частину місячного фонду заробітної плати судді. Зазначеною Постановою КМ України також передбачена виплата суддям надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 50% посадового окладу. Згідно п.2 Указу Президента України „Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” № 584\95 від 10 липня 1995 р. передбачено встановлення суддям щомісячних надбавок за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи у розмірі 75 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційних клас судді. За зазначеним Указом Президента України суддям також має надаватися матеріальна допомога у розмірі місячного фонду заробітної плати. Крім того Указом Президента України від 5 березня 2002р. № 220\2002 „Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковими навантаженнями” передбачено збільшення посадових окладів на 50 відсотків та встановлення щомісячної надбавки за напруженість та складність роботи у розмірі 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. На думку позивачки, перед нею виникла заборгованість з зазначених виплат, оскільки на протязі роботи на посаді судді їй систематично не виплачувались встановлені та передбачені законодавством надбавки та премії за період з 1995р. по 2004 рік у розмірі 153271 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі - 84141 грн., по матеріальній допомозі - 12324 грн., преміям - 11020 грн., відпускним - 9268 грн., довічному утриманню - 36518 грн.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, надала суду заяву у якій просила розглядати справу за без її участі. Також позивачка зменшила розмір позовних вимог та просила стягнути 148 867 грн.
Представник відповідача Державної судової адміністрації та третьої особи Територіального управління державної судової адміністрації - завідуюча сектором організації діяльності служби судових розпорядників, соціального забезпечення незалежності та безпеки суддів територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області Вараксіна Я.О. проти позову заперечувала, просила відмовити позивачу у задоволені позову у повному обсязі посилаючись на те, що згідно ст.. 19 Закону України „Про судоустрій” від 05.06.1981 р. № 2022-Х організаційне забезпечення діяльності судів у період з 1 січня 2003 року здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції. Державна судова адміністрація України не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, до неї не переходили матеріальні права та обов'язки, а отже ДСА України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року, щодо заборгованості перед позивачем. Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року „Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” із змінами затверджені посадові оклади керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів. Цією ж Постановою керівникам судів в межах установленого фонду оплати праці ( за особливий характер роботи та інтенсивність праці) надано право здійснювати преміювання працівників судів відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці, а також надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати. Крім того представник відповідачів зазначив, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно в ч. 1 та ч. 7 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь - які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Після закінчення бюджетного періоду усі бюджетні призначення втрачають чинність. Стосовно стягнення заборгованості по щомісячному довічному грошовому утриманню представник відповідачів зазначив, що оскільки його розмір прямо залежить від розміру заробітної плати працюючого судді та враховуючи незаконність та необґрунтованість вимог позивача про стягнення заробітної плати, позовні вимоги щодо стягнення щомісячного грошового утримання є безпідставними.
Відповідач Міністерство фінансів України надіслав до суду відзив на адміністративний позов у якому просив розглянути справу без участі представника та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки частиною 2 статті 2 Закону України „Про оплату праці” винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій є додатковою заробітною платою і носить необов'язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Видатки передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2006 роки на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100 % від плану. Бюджетні кошти використовуються на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Останні встановлюються законом про Державний бюджет України. З 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансування кожного суду. Оскільки Міністерство фінансів України у правовідносинах з позивачем не знаходилось і не знаходиться, то вимоги до Мінфіну безпідставні.
Відповідач - державне казначейство України надіслав до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 у якому просив розглянути справу без участі представника та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що відповідно до ч. 1,2 статті 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Згідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Розпису Державного бюджету України на 2007 рік Державній судовій адміністрації України передбачено асигнування на суму 1 586 469,0 тис. грн. Крім того Державним бюджетом України та розписом державного бюджету ДСА передбачено кошти за програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" на суму 9 500,0 тис. гривень. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація як головний розпорядник коштів здійснює самостійно. Згідно п. 46 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 обсяг бюджетних зобов'язань, взятих установою протягом року, повинен забезпечувати зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. Такі норми вимагають від розпорядників бюджетних коштів при складанні і виконанні кошторисів та планів асигнувань бюджетних установ враховувати потребу у забезпеченні приоритетних заходів, у тому числі матеріального і побутового забезпечення, з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих років. Відповідно до статті 48 та ч.2 ст.78 Бюджетного кодексу України встановлює повноваження Державному казначейству в процесі виконання державного бюджету, одним з таких повноважень є здійснення розрахунково - касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів. В даному випадку правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державним казначейством України немає.
Представник третьої особи Головного управління юстиції в Харківській області Харіна Н.М. проти позову заперечувала, просила відмовити позивачу у задоволенні позову з наступних підстав, у зв'язку з прийняттям Закону України „Про судоустрій України” та проведенням реформування судової системи, обласні управління юстиції не здійснюють матеріальне та організаційне забезпечення діяльності місцевих судів. У січні 2002 року особові справи місцевих суддів були передані до ТУ ДСА України в Харківській області. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 2288 від 13.12.99р. „Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” керівникам надано право встановлювати доплати спеціалістам і службовцям, в межах установленого фонду оплати праці та це не є їх обов'язком. Відповідно до Закону України „Про судоустрій України” суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до цього Закону, в межах річної суми видатків. Крім того, в указах Президента України про додаткові заходи щодо соціального захисту та матеріального забезпечення суддів, теж зазначено, що виплата встановлених суддям надбавок має здійснюватися в межах асигнувань, виділених на утримання суддів. Дебіторська заборгованість перед судами у управління юстиції згідно з архівними даними відсутня. Згідно з архівних даних, подання голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області про встановлення надбавок ОСОБА_1 та заяви про надання їй матеріальної допомоги не надходили. Позовні вимоги щодо стягнення щомісячного грошового утримання є безпідставними, оскільки його розмір прямо залежить від розміру заробітної плати працюючого судді, враховуючи незаконність вимог позивача про стягнення заробітної плати, стягнення щомісячного грошового утримання також є безпідставним.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працює на посаді судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 11 липня 1983 року по теперішній час.
Заробітна плата суддів, відповідно до частини першої статті 44 Закону України „Про статус суддів" складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Постановою КМ України „Про умови оплати праці працівників судів” від 21 січня 1993 р. № 39, Постановою КМ України „Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” від 13 грудня 1999 р. № 2288, Указом Президента України від 10.07.1995 року №584/95 „Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” та Указом Президента України від 05 березня 2002 року №220/2002 „Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням” керівникам судів надано право у межах установлених фондів оплати праці та граничної чисельності працюючих здійснювати преміювання працівників, встановлювати надбавки, збільшувати оклади суддів та надавати матеріальну допомогу.
Судом встановлено, що додаткові виплати, встановлені зазначеними нормативно-правовими актами на які посилається позивачка, їй не нараховувались головою суду. Обов'язку застосування зазначених Постанов Кабінету Міністрів України та Указів Президента України по відношенню до суддів на відповідачів по справі не покладено.
Таким чином, думка позивачки про наявність у неї права на виплату коштів є помилковою, оскільки такі додаткові виплати не є обов'язковими та безумовними. Їх виплата не є прямим обов'язком відповідачів, який випливає тільки з наявності вказаних нормативно-правових актів.
Судом встановлено, що територіальне управління державної судової адміністрації в Харківській області та Головне управління юстиції в Харківській області не має заборгованості перед ОСОБА_1 по заробітній платі та матеріальній допомозі, а тому у суду відсутні підстави вважати, що її заробітна плата в зазначений період була виплачена в меншому ніж необхідно розмірі та їх невиплата є заборгованістю по зазначеним виплатам.
Виходячи з викладеного, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 94, 104, 159, 160-162 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, треті особи: Територіальне управління державної судової адміністрації в Харківській області та Головне управління юстиції в Харківській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускним, преміям, довічному утриманню, матеріальній допомозі - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 03 грудня 2007 року.
Головуючий (підпис)
Суддя (підпис)
Суддя (підпис)
З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили.
Суддя І.М. Ральченко