ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«14» березня 2007 року справа № 22-а-1321/08 м. Донецьк, б. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Геращенка І.В.
Суддів апеляційного суду: Міронової Г.М., Сухарька М.Г.
при секретарі судового засідання: Агейченкова К.О. _________
за участю представників сторін:
від позивача - не з`явились
від відповідача - Ровицька Л.М., за довіреністю №ик/503-11-01 від 12.03.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 08.11.2007 року
по справі № 2-а - 1384/07 (суддя Ісаєнко Ю.А.)
за позовом Донецького обласного відділення Фнду соціального захисту інвалідів
до відповідача Закритого акціонерного товариства «Донбасмеханомонтаж»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,-
ВСТАНОВИВ:
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Донбасмеханомонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2007 року по справі №1348/07 (суддя Ісаєнко Ю.А.) в задоволені позовної заяви відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що оскільки відповідачем вжиті усі передбачені законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутності інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.
Вважає, що відповідачем не виконані норми Положення про робоче місце інваліда і порядку працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 року № 314, та Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, не розроблялись заходи щодо створення робочих місць для інвалідів та не включались в колективний договір, не інформував Фонд соціального захисту інвалідів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 , саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Зазначений норматив для відповідача на 2006 рік дорівнює 1особу, ця обставина не є спірною між сторонами.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Як свідчить звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1, затвердженою наказом Мінпраці України від 28.02.2007р. № 13/0179, за 2006 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 286 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 5836 тис. грн. Фактично на підприємстві відповідача у 2006 році працювало 8 інвалідів. За звітом відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 11 інвалідів, сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів складає 61218 грн.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році в зазначеному розмірі.
Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
З аналізу зазначеної норми закону вбачається, що інвалід безпосередньо звертається на підприємство для працевлаштування.
Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Як свідчать матеріали справи, у Звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складає 286 працівників. У зв`язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 11 робочих місць, в той час, як фактично зайнято було 8 робочих місць (а.с.4).
Крім того, п.п. 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Виходячи з процесуального принципу певності, передбаченого статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлені певні докази (вимоги) створення робочого місця інваліда, які визначені зокрема пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року, і передбачають атестацію робочого місця спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введенню в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при вірному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2007 року року по справі № 1384/07- залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2007 року по справі № 1384/07 за позовом Донецького обласного відділення Фнду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства «Донбасмеханомонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвалипостанови в повному обсязі.
Ухвала складена у повному обсязі 14.03.2008 року.
Головуючий суддя: І.В.Геращенко
Судді апеляційного суду: Г.М.Міронова
М.Г.Сухарьок
З оригіналом згідно:
Суддя Геращенко І.В.