АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-а-621
Головуючий по 1-й інстанції Рябішин
Суддя-доповідач: Мілаш С. П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2011 року м.Полтава
12 липня 2011 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого судді Мілаша С.П.
суддів Гавриша В.М., Юренко Л.А.
за участю прокурора Ілляшевича Р.В.
адвоката ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому в м. Полтаві матеріали справи за апеляцією адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 19 травня 2011 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою в задоволенні заяв адвоката ОСОБА_2 та самого засудженого:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Донецька, українця, громадянина України, з вищою освітою, мешканця АДРЕСА_1, засудженого вироком Ворошилівського районного суду м.Донецька від 2.03.2009 р. за ст.ст. 189 ч.4, 383 ч.2, 70 ч.1 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна; Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Донецького апеляційного суду від 29.04.2009 р. пом’якшено покарання за ст. 189 ч.4 КК України до 6 років позбавлення волі та остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі; Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23.02.2010 р. вирок районного суду за ст. 189 ч.4 КК України скасовано, а справу в цій частині закрито за відсутністю складу злочину, покарання за ст.. 383 ч.2 КК України залишено – 4 роки позбавлення волі.
про звільнення від покарання на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію « від 31.05.2005 р. – відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_2 та засуджений ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою про звільнення останнього від покарання за ст. 383 ч.2 КК України на підставі ст. 1 ЗУ «Про амністію» від 31.05.2005 р. посилаючись на те, що станом на 15.03.2005 р., тобто на момент вчинення протиправного діяння, а також на дату набрання чинності актом амністії від 31.05.05 р. засуджений мав неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4 1988 року народження.
Відмовляючи адвокату ОСОБА_2 і засудженому ОСОБА_3 в задоволенні заяв, суд першої інстанції послався на те, що епізоди злочинних дій засудженого продовжувалися і після набрання чинності актом Амністії, що виключає звільнення останнього від покарання з цієї підстави.
В апеляції адвокат ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду як незаконну, оскільки судом неправильно застосовано кримінальний закон і висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та звільнити ОСОБА_3 від покарання за ч.2 ст. 383 КК України.
Посилаючись на ухвалу ВСУ від 23.02.2010 р., адвокат ОСОБА_2 вказує на те, що Верховний Суд України встановив, що злочин у вчиненні якого визнано винним ОСОБА_3, був закінченим з моменту одержання правоохоронними органами завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочинів, тобто 15.03.2005 р., коли він звернувся з заявою про вчинення злочину.
Вважає, що є всі підстави для застосування до засудженого ЗУ «Про амністію» від 31.05.2005 р., оскільки станом на 15.03.2005 р., тобто на момент вчинення протиправного діяння, а також на дату набрання чинності вказаним Законом, на утриманні ОСОБА_3 перебував неповнолітній син ОСОБА_4 1988 року народження.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, адвоката ОСОБА_2 на підтримання апеляції, думку прокурора Ілляшевича Р.В., який просив залишити апеляцію без задоволення, а постанову суду без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
За вироком Ворошилівського районного суду м.Донецька від 2.03.2009 р., з врахуванням внесених до нього змін ухвалою Верховного Суду України від 23.02.2010 р., ОСОБА_3 засуджений за ч.2 ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину зі штучним створенням доказів обвинувачення.
Як вбачається з вказаних судових документів, 15.03.2010 р., ОСОБА_3 умисно, за попередньою змовою з невстановленою особою із корисливих спонукань, надав органу дізнання завідомо неправдиву інформацію про вчинення ОСОБА_5 тяжкого та особливо тяжкого злочинів.
З метою штучного створення доказів обвинувачення, починаючи з 17.03.2005 р. по 14.06.2006 р. включно, ОСОБА_3 давав завідомо неправдиві показання, звинувачуючи ОСОБА_5 у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів. В підтвердження своїх неправдивих показань передав слідчому змонтовану мікрокасету та неодноразово підтверджував свої показання у зводинах віч – на – віч з різними особами. Ці дії визнані судом злочинними.
Таким чином, згідно обставин справи, які встановлені судовими інстанціями, злочинні дії хоч і були розпочаті ОСОБА_3 до набрання чинності актом Амністії, але продовжувались і після вступу вказаного акту в законну силу.
Тому, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що засуджений не підлягає звільненню від покарання на підставі ЗУ «Про амністію» від 31.05.05 р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 19 травня 2011 року – без зміни.
С У Д Д І :
Мілаш С.П. Гавриш В.М. Юренко Л.А.
Суддя С. П. Мілаш
Копія