Справа №22ц-2148, 2006р.                                                                       Головуючий в 1-й інстанції

Котьо І.В.

Категорія: 13    Доповідач - Цуканова І.В.

РІ ПІ Е Н НЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

2006 року серпня місяця "28" дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Цуканової І.В.

Суддів: Кутурланової О.В., Капітан І.А.

при секретарі -Дибі Ю.В.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 червня 2006 року

за позовом. ОСОБА_5

до

ОСОБА_2,

ОСОБА_4

про визнання договору дарування недійсним, визнання договору

купівлі-продажу укладеним, та визнання права власності на 1/2

частину квартири, -

встановила:

06.10.2005 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, 23.10.2003 року придбали на ім'я останнього у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, при цьому фактично договір купівлі-продажу оформили договором дарування.

Оскільки після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не визнає за нею права власності на 1/2 частину квартири, придбаної на спільні кошти подружжя, просила визнати договір дарування, укладений між відповідачами від 23.10.2003 року, удаваним, договір купівлі-продажу - дійсним та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.06.2006 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано договір дарування кв. АДРЕСА_1 укладений 23 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, недійсним.

Визнано договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 від 23 жовтня 2003 року між: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - дійсним.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав на рішення суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позивачці у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

При розгляді справи апеляційним судом представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, позивачка, її представник, відповідачка ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали, просили рішення суду залишити без змін, як постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, осіб, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у визначених законом межах, колегія: суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.01.1997 року. /а.с. 5/.

Рішенням місцевого суду Комсомольського району м. Херсона від 05.07.2005 року шлюб між ними розірвано, /а.с. 4/.

23.10.2003 року ОСОБА_4 і ОСОБА_2 уклали між; собою договір дарування кв. АДРЕСА_1 (далі квартира), право власності на яку набув ОСОБА_2 /а.с. 8/.

Постановляючи рішення, суд виходив з того, що фактично угода дарування квартири укладена з метою приховати угоду її купівлі-продажу, яку сторони дійсно мали на увазі, тому до угоди дарування слід застосувати правила, що регулюють угоду купівлі-продажу.

Суд також визнав за позивачкою право власності на 1/2 частину квартири, як на половину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, з таким висновком суду погодитися неможливо.

Згідно ч.2 ст. 58 ЦК України (1963р.), що діяв на час укладення договору дарування, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження своїх доводів позивачка послалася на копію розписки, виготовленої на її прохання продавцем квартири ОСОБА_4, в якій зазначено, що остання отримала від ОСОБА_2 6 000 доларів США за продану квартиру /а.с. 7/.

Крім вказаної розписки, суд поклав в основу рішення пояснення позивачки, пояснення відповідачки ОСОБА_4, показання свідків  ОСОБА_6  та ОСОБА_7   про  підставу  придбання квартири ОСОБА_2, чим порушив вимоги ст.ст.  58,59  ЦПК України щодо належності і допустимості доказів.

Оскільки суду всупереч вимогам ст. 64 ЦПК України не пред'явлено оригінал розписки, а її копія, як встановлено судом, складена ОСОБА_4 на прохання позивачки; в цій копії не вказано дату її складення і дату отримання грошей від ОСОБА_2; проти змісту копії розписки та існування оригінала останній заперечував, то цей доказ, за думкою судової колегії, не є достовірним і до уваги не приймається.

Що стосується пояснень сторін (позивачки, відповідачки ОСОБА_4), то судова колегія виходить з наступного.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються в т.ч. на підставі пояснень сторін, допитаних як свідків.

Як видно з матеріалів справи, сторони показання як свідки в порядку, встановленому ст. 62 ЦПК України, не давали, тому їх пояснення як докази, не можуть бути використані судом.

Принагідно зазначити, що навіть у разі допиту цих осіб як свідків, їх показання теж: не мали б юридичної сили, оскільки ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінально-караних діянь, про що зазначено в п.іб Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №3 від 28.04.1978р. з наступними змінами.

З цих же підстав рішення суду у розглянутому спорі не може ґрунтуватися і на показаннях свідків щодо дійсності угоди купівлі-продажу квартири.

Так як позивачка не надала доказів в підтвердження своїх доводів щодо угод, а дійсність договору дарування квартири підтверджується нотаріально посвідченим текстом договору, який підписано обома сторонами договору, і показаннями свідка ОСОБА_8 (нотаріуса), самі учасники договору його в установленому законом порядку не оспорили, то позовні вимоги ОСОБА_5 про недійсність договору дарування квартири і дійсність договору її купівлі-продажу є необгрунтованими.

Відповідно, позивачка не довела, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу між нею та ОСОБА_2 згідно ст. 69 СК України, тому позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину квартири теж; є необґрунтованими.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, які суд вважає встановленими, при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального і процесуального права, то згідно ст. 309 ЦПК України рішення суду слід скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_5 у задоволенні позову відмовити.

На підставі ст. 58 ЦК України (1963р.), ст. 69 СК України, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 червня 2006 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Цуканова

Судді: І.А.Капітан, О.В.Кутурланова

         І.В.Цуканова