Справа № 2-а-6353/11                                                                                ПОСТАНОВА

іменем України

  12.10.2011

  Суддя Звенигородського райсуду Черкаської області Дудніченко В.М. розглянув в приміщені Звенигородського районного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі про  зобов’язання визнання дій неправомірними та  зобов’язання вчинити певні дії,-

 в с т а н о в и в:

 ОСОБА_1 21.09.2011 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі, в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, підвищення до пенсії в розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період за попередні шість місяців, тобто 21.03.2011 року і виплачувати в подальшому довічно.

Відповідач у встановлений ст.183-2 КАС України строк не надав суду заяви про визнання позову чи письмового заперечення на позов.

Згідно ст. 183-2 КАС України справа розглянута суддею в порядку скороченого провадження.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги, за якими відкрите скорочене провадження, підлягають задоволенню частково з таких підстав:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, оскільки як передбачено ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є громадянкою України та на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни їй було менше 18 років.

Позивачка у відповідності до статусу та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної допомоги, а саме: підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-4, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008 року у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення Закону України «Про Державний бюджет України»на 2008 рік, яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Положення п.41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»втратило чинність з 22 травня 2008 року.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим .

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення , що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі повинно було нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік» мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто,  нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.             В даному ж випадку конституційні права позивачки були обмежені.

У відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлено поняття мінімальної пенсії за віком та визначено, що за нормами даної статті визначаються лише розміри пенсій, які призначаються згідно з цим Законом.

Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

Таким чином,  новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачки має визначатись з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Позивачка відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та визначеного законом прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Оскільки відповідач визначив та виплачує позивачці підвищення до пенсії в розмірі, що не відповідає розміру встановленому ст. 6 Закону України  «Про  соціальний захист дітей війни»і відмовляється визначити підвищення до пенсії позивачці у вказаному розмірі, бездіяльність відповідача слід визнати неправомірною.

Згідно ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року  N 3491-VI , який набрав чинності 19.06.2011 установлено,  що у 2011 році норми і положення статті  6  Закону  України  "Про соціальний захист  дітей  війни"  ( 2195-15 ) (Відомості Верховної Ради України,  2005  р.,  N  4,  ст.  94  з  наступними  змінами) застосовуються  у порядку  та  розмірах,  встановлених Постановою Кабінетом  Міністрів України від 6 липня 2011 р. N 745, яка набрала чинності 23 липня 2011 року, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету  Пенсійного  фонду України на 2011 рік".
Оскільки жодних уточнень, доповнень або змін до позову від позивачки не надходило, то суддя вважає, що порушене право позивачки щодо визначення та виплати підвищення до пенсії відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підлягає відновленню, шляхом зобов’язання відповідача провести відповідний перерахунок та виплату підвищення до пенсії, починаючи з 21.03.2011 року по 22.07.2011 року, з урахуванням фактично виплаченої доплати до пенсії за цей період.

На думку судді, необхідно відмовити у задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача в проведенні подальшого перерахунку щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни, оскільки відповідно до ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів, при здійсненні ними владних управлінських функцій  на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, неможливо зобов’язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Сторони звільнені від сплати судового збору на підставі ст.4 п.18, 34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року.   

На підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року з наступними змінами і доповненнями, ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року, Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року  N 3491-VI, Постанови Кабінету  Міністрів України від   6 липня 2011 р. N 745.       

Керуючись ст. 6, 10-12, 69-71, 99, 100, 104, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд , -

 п о с т а н о в и в :

 позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі про  зобов’язання визнання дій неправомірними та  зобов’язання вчинити певні дії –задоволити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Звенигородському районі щодо відмови у визначенні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 21.03.2011 року по 22.07.2011 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі визначити та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та визначеного законом прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб починаючи з 21.03.2011 року по 22.07.2011 року, з урахуванням фактично сплачених сум.

Сторони звільнені від сплати судового збору на підставі ст.4 п.18, 34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року.   

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію постанови суду не пізніше наступного дня з дня її ухвалення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку на протязі 10 діб з дня отримання копії постанови до Київського апеляційного адміністративного суду через Звенигородський районний суд.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Постанова прийнята у скорочену провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

 Суддя                                                                                Дудніченко В.М.