Справа № 2-388/2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

  (Заочне)

  04.10.2011                                      Ренійський районний суд Одеської області

 у складі:   -     головуючого судді Дудник В.І.;

-          при секретарі Пройка С.В.,

 розглянувши у судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними приватизації житла та свідоцтва про право власності на житло, -

  В С Т А Н О В И В:

           Відповідачі ОСОБА_2, діюча також в інтересах ОСОБА_3, не визнавши позов та надавши пояснення по суті справи, у подальшому у судові засідання не являлись. Представник відповідачів ОСОБА_4, діюча на підставі ордеру, позовні вимоги не визнала.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5, діючий на підставі довіреності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволені.

У відповідності із змінами у цивільно-процесуальному законодавстві, на вимогу ст. 42 ЦПК України, представник відповідачів ОСОБА_4, в ході розгляду справи втратила права представляти інтереси відповідачів. У подальшому оформити належним чином свої повноваження ОСОБА_4 не змогла з тієї причини, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 виїхали до Р.Сербії, що підтверджується рапортом дільничного інспектора Ренійського РВ ГУМВС України від 29.04.2011 р. та листом СГІРФО Ренійського РВ ГУМВС України в Одеській області від 26.04.2011 р.

За такими обставинами, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про день та час судового засідання були належним чином сповіщені в порядку ч. 9 ст. 74 ЦПК України, однак у судові засідання, які призначались на 09.08.2011 р. та 04.10.2011 р. не з’явились, заяв про розгляд справи без їх участі до суду також не надходило.

У зв’язку із цими обставинами суд прийняв рішення про подальший заочний розгляд справи на підставі наявних доказів. Позивач та його представник проти заочного розгляду справи не заперечували.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази:

- копія ордеру на житлове приміщення № 82 від 01.11.1994 р. видане на ім’я ОСОБА_1;

- копія витягу з протоколу спільного засідання профкому та адміністрації Ренійського порту № 43 від 18.03.1993 р., згідно якого, ОСОБА_1, як працівнику портофлоту було вирішено виділити двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1;

- копія витягу з рішення Ренійського міськвиконкому № 240 від 11.08.1993 р., про надання ОСОБА_1, як працівнику портофлоту, квартири АДРЕСА_1;   

- копія свідоцтва про право власності на житло № 123 від 21.07.1997 р., на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках;

- копія витягу з рішення народного суду Ренійського району від 10.09.1998 р., про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- копія трудової книжки на ім’я ОСОБА_2, з якої вбачається, що наказом № 24 від 09.03.2000 р. вона була звільнена за власним бажанням у зв’язку із зміною місця мешкання;

- лист СГІРФО Ренійського РВ ГУМУС України в Одеській області від 04.03.2009 р. в тому, що ОСОБА_1 з 20.01.1995 р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 05.12.1996 р. був знятий з реєстраційного обліку, та на теперішній час згідно даних адресно-довідкової картотеки, зареєстрованим по місту Рені та Ренійському районі не значиться;     

- лист Ренійської районної державної адміністрації від 10.03.2009 р. № 396, яким повідомляється про те, що на підставі довідок, наданих виконкомом Ренійської міської ради, відповідних заяв на отримання житлової субсидії та інших документів, протягом 1996-2000 р.р., субсидія оформлювалась на заявника ОСОБА_2 та її доньку ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, на певні періоди;

- довідка КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»№ 16 від 06.03.2009 р., про належність та вартість квартири АДРЕСА_1

- копія паспорту громадянина Російської Федерації на ім’я ОСОБА_1;

- копія договору про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1, на ім’я ОСОБА_1;

- копія договору про надання послуг телефонного зв’язку за адресою: АДРЕСА_1, на ім’я ОСОБА_1;

- копія домової книги на квартиру АДРЕСА_1, звідки вбачається реєстрація позивача та відповідачів;

- копія розпорядження Виконавчого комітету Ренійської міської ради народних депутатів Одеської області від 21.07.1997 р., про задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про передачу квартири АДРЕСА_1, у приватну власність;

- копія приватизаційного платіжного доручення № 390 від 22.07.1997 р. на ім’я ОСОБА_2;

- копія приватизаційного платіжного доручення № 390 від 22.07.1997 р. на ім’я ОСОБА_3;

- копія розрахунку вартості загальної площі квартири, що приватизується, від 21.07.1997 р. № 123;

- копія закордонного паспорту громадянки України на ім’я ОСОБА_2;

- лист СГІРФО Ренійського РВ ГУМУС України в Одеській області від 16.04.2009 р. про те, що ОСОБА_2 була документована 22.11.1995 р. Ренійським РВ ГУМВС України в Одеській області паспортом громадянина України серії КЕ 096033;

- копія трудової книжки на ім’я ОСОБА_1, з якої вбачається, що з 17.04.1984 по 16.09.2005 р. він працював у портофлоті Ренійського морського торгівельного порту, наказом № 503 від 16.09.2005 р. був звільнений з посади зм. пом. капітана т/х «Москва»за власним бажанням;

- лист СГІРФО Ренійського РВ ГУМВС України в Одеській області від 26.04.2011 р., згідно із яким,  ОСОБА_2 була знята з реєстраційного обліку 07.04.2009 р. у м. Салат Р. Сербія, а ОСОБА_3 змінила прізвище на «Дінчіч»та знята з реєстраційного обліку 05.07.2010 р. у Р. Сербію;

- рапорт дільничного інспектора Ренійського РВ ГУМВС України в Одеській області від 29.04.2011 р., щодо неможливості виконання приводу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у зв’язку із тим, що обидві виїхали за межі України.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Ренійської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просить визнати недійсним: приватизацію квартири АДРЕСА_1 а також свідоцтво про право власності на житло № 123 від 21.07.1997 р., видане на підставі розпорядження Ренійського міського голови № 12 від 12.07.1997 р., згідно якого на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 Одеської області. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01.11.1994 р. Виконавчим комітетом Ренійської міської ради народних депутатів Одеської області, йому та членам його сім’ї, було видано ордер на житлове приміщення, а саме: на квартиру АДРЕСА_1. До прийняття Виконкомом рішення про видачу ордеру, зазначена квартира, була виділена саме позивачу, як працівнику портофлоту Ренійського порту. У 1996 р. стосунки позивача та його дружини значно погіршились та 10.09.1998 р. рішенням народного суду Ренійського району їх шлюб було розірвано. Після розлучення, його дружина разом із донькою поїхали жити до Р.Сербії. Позивач, тим часом, продовжував проживати у виділеній йому квартирі. Влітку 2006 р. від працівників КП «Ренійське БТІ»позивачу стало відомо про те, що квартира, в якій він проживає, була приватизована у 1997 р. Але, своєї згоди на приватизацію квартири позивач ніколи не давав, і взагалі до нього жодного разу з таким питанням ніхто не звертався. Такі обставини, позивача дуже обурили, тому він вирішив звернутись до суду з вищезазначеними вимогами за захистом своїх прав. Позивач вважає, що приватизація квартири АДРЕСА_1, була здійснена з порушенням законодавства, що регулює відносини в сфері приватизації житлового фонду.                       

Вивчивши матеріали справи та надані документи, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача ОСОБА_2 та представника відповідачів, представника Виконкому Ренійської міської ради, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі рішення Виконкому міської ради народних депутатів м. Рені № 240 від 11.08.1993 р., позивачу 01.11.1994 р. був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 Після отримання ордеру на квартиру, позивач разом зі своєю сім’єю одразу вселився до цієї квартири, де мешкає по сьогоднішній день.

Як виходить з матеріалів справи, 21.07.1997 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дружина та донька позивача) отримали свідоцтво про право власності на житло № 123, на квартиру АДРЕСА_1, в рівних частках. 22.07.1997 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказану квартиру приватизували на своє ім’я. Позивач пояснив, що у період приватизації квартири (тобто у липні 1997 р.) він мешкав у квартирі і нікуди не від’їжджав, перебував із відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Про приватизацію квартири позивачу нічого не було відомо, та свою згоду на приватизацію квартири позивач не надавав.

Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»встановлено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). На момент приватизації квартири позивач із ОСОБА_8 ще перебували у шлюбі. В свідоцтві про право власності на житло, власниками квартири в рівних частках зазначені тільки дружина позивача та його донька, а він, будучі на період приватизації квартири, законним чоловіком ОСОБА_2, навіть не ввійшов у долю квартири, як член сім’ї. Крім цього, ордер на квартиру видавався саме позивачу, як працівнику портофлоту, що перебував у загальній черзі та черзі позачерговиків на отримання квартири. Таким чином, виникає питання, з яких підстав, свідоцтво про право власності на житло було видане лише дружині позивача та його доньці, та з яких підстав приватизація квартири була здійснена лише на ім’я дружини позивача та його доньки.

Свою позицію відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_3 та їх представник мотивують тим, що позивач на момент приватизації квартири не був зареєстрований в квартирі, тому право на приватизацію квартиру мали лише дружина та його донька. Позивач в судовому засіданні не заперечував того факту, що він на момент приватизації квартири, в квартирі зареєстрованим не був, але проживав в ній постійно. Це також підтверджується записами домової книжки, звідки вбачається реєстрація тільки дружини позивача та його доньки.

З такими доводами відповідачів та їх представника, суд погодитись не може, і тим більше, розцінювати їх як доказ правомірних дій з боку відповідачів.

П. 5 Положення «Про передачу квартир (будинків) у власність громадян»затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. із наступними змінами, передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється у приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім’ї з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Як стверджує позивач, ніякої письмової згоди на приватизацію квартири він не надавав.

Для вирішення цього питання, судом були досліджені архівні документи щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 Одеської області. Серед досліджених приватизаційних документів, заява ОСОБА_1, про надання згоди на приватизацію квартири, відсутня. Таким чином, робиться висновок про те, що заяви позивача про надання згоди на приватизацію квартири, взагалі не існує.

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.5, ст.8 ЗУ від 19.06.1992 р № 2482 –Х11 «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем, або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Виходячи з аналізу змісту  Закону № 2482 –Х11 у поєднанні з нормами ст. 1,6,9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України, місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачене ст. 64 ЖК України право користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст.71 ЖК України), а відтак, і право на приватизацію разом з іншими членами сім’ї. При цьому суд враховує, що право особи на приватизацію спірного житла пов’язано не з фактом реєстрації у жилому приміщенні, а з фактом проживання в ньому і в даному випадку застосування до спірних правовідносин ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, є неправомірним.                                

З урахуванням вищевикладеного та досліджених у судовому засіданні доказів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_1 приватизована з порушенням законодавства, що регулює відносини в сфері приватизації житла, у зв’язку з чим, задовольняє вимоги позивача в повному обсязі.

           Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 224-229 ЦПК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»№ 2482-ХІІ від 19.06.1992 р., зі змінами та доповненнями; Положенням «Про передачу квартир (будинків) у власність громадян»затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. зі змінами та доповненнями, ст. 17 ЦК Української РСР 1963 р., -

                                                          В И Р І Ш И В :

  1.          Позовні вимоги ОСОБА_1  - задовольнити.

  2.          Приватизацію квартири АДРЕСА_1 – визнати недійсною.

  3. Свідоцтво про право власності на житло №123 від 21.07.1997 р., видане на підставі розпорядження Ренійського міського голови №12 від 12.07.1997 р.. згідно із яким квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – визнати недійсним.  

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                   Суддя:             підпис                        В.І. Дудник