ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

Справа № 500/373/25

10 лютого 2025 рокум.Тернопіль

Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Грицюк Р.П., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду 24.01.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 28.01.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення її недоліків.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом установлено, що згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частинами першою, другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом початком перебігу строку є день, коли особа дізналась або повинна була (могла) дізнатись про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники, що свідчать про презумпцію можливості та обов`язку особи цікавитись та бути обізнаною про свої права та стан їх дотримання з боку інших осіб.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Позивач зазначає, що звільнений зі служби з 03.10.2024 на підставі наказу відповідача від 03.10.2024 №393.

Отже, позивач повинен був знати про своє право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Проте, із позовом до суду звернувся лише 24.01.2025.

Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

З огляду на викладене, позовну заяву залишено без руху і надано строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій суд звертав увагу на необхідність зазначення підстав для поновлення строку з наданням доказів поважності причин його пропуску.

На виконання зазначеної ухвали суду від 28.01.2025 до суду 31.01.2025 і 03.02.2025 надійшли заяви, в якій позивач не звертаючись до суду про поновлення пропущеного строку, зазначає, що строк звернення до суду у цій категорії справ визначається статтею 122 КАС України та становить шість місяців з дати звільнення його із військової служби 03.10.2024, тобто закінчується, на думку позивача, 03.04.2025.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі суд приходить до таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

За пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Згідно із позицією Верховного суду, викладеною в постанові  від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 щодо продовження строків на звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП України. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Натомість, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року), відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Так, предметом цього позову є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати при звільненні грошової компенсації у межах вартості за неотримане речове майно, строк звернення за захистом якого до суду установлений частиною 5 статті 122 КАС України і становить один місяць, та не виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, строк звернення до суду за захистом порушеного права якого встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України і становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Позивач звільнений з військової служби та виключений із усіх видів забезпечення наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.10.2024 № 393. Проте, 24.01.2025 позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію, а також виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Позивач не заперечує обізнаності з обставинами невиплати йому компенсації вартості за неотримане речове майно і одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, зазначаючи про це у долучених до позову заявах на адресу відповідача від 09.10.2024 і 25.11.2024, погоджується також з такими обставинами, викладаючи підстави позовних вимог у заяві до суду від 24.01.2025, не наводячи поважності причин пропуску звернення до суду у адресованих суду заявах від 31.01.2025 і 03.02.2025.

З наведеного слідує про обізнаність позивача про порушення своїх прав з 03.10.2024.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.04.2021 у справі № 160/4657/20, від 26.09.2023 у справі № 260/2099/22, від 02.05.2024 у справі №420/26754/23.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем заходів з метою своєчасного оскарження невиплати при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно і одноразової грошової компенсації за кожний календарний рік служби, як і доказів, які були об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Суд також зважає на ту обставину, що позивачем на виконання ухвали суду від 28.01.2025, не подано до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Ба більше, позивач у заяві на адресу суду 31.01.2025 і 03.02.205 наполягає на дотриманні саме шестимісячного строку для оскарження дій відповідача.

Долучені позивачем виписки про лікування з 04.11.2024 по 08.11.2024, з 07.01.2025 по 16.01.25 за відсутності обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду не змінюють моменту, з якого позивач дізнався про порушення прав, свобод та інтересів, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ці дати не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.  Суд наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.

Суд звертає увагу на те, що позивач не заперечує обізнаності з обставинами невиплати йому компенсації вартості за неотримане речове майно і одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні. Як доказ такої обізнаності, свідчить долучена до позову позивачем заява на адресу відповідача від 09.10.2024, в якій він просить виплатити йому спірні компенсацію і допомогу.

Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного і тримісячного строків відповідно) звернутися за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду не подав, що перешкоджає суду перевірити дотримання абзацу п`ятого частини першої статті 171 КАС України і свідчить про неможливість прийняття рішення у порядку статті 171 КАС України..

Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на такі положення закону, позивачем на виконання ухвали суду від 28.01.2025 про залишення позовної заяви без руху не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням відповідних доказів, не зазначено будь-яких об`єктивних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду, що свідчить про необхідність повернення позовної заяви позивачу в силу приписів частини третьої статті 123 КАС України.  

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Таким чином, позовну заяву і додані до неї документи слід повернути позивачеві.

Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись пунктом 1 частини четвертої статті 169, статтями 123, 241, 248 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву   ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                                                    Грицюк Р.П.