Справа № 22-Ц-2767/2007 рік                            Головуючий 1 інстанції: Бондаренко В.В

Категорія: відшкодування шкоди                                                 Доповідач: Ситнік ОМ.

       У X В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2007 року                                                                        м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого, судді Ситнік О.М.

Суддів Кружиліної О.А., Івах А.П.,

За участі секретаря Андрійко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2007 року

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

До суду з позовом звернулася ОСОБА_1, яка вказувала, що з 2002 року вона проживає по АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 є її сусідом з квартири № 1. ОСОБА_2 приділяв їй увагу, однак вона на його дії не реагувала, бо заміжня. Тоді ОСОБА_2, розбивши вікно у своїй квартирі, 26 вересня 2003 року викликав міліцію, пояснивши, що вікно розбила вона. ОСОБА_1 затримали співробітники міліції, склали протокол про дрібне хуліганство і тримали у камері попереднього утримання у Ленінському РВ до 27 вересня 2003 року до 9 години ранку. Вона знаходилася разом з асоціальним елементом, який страждає на різні інфекційні захворювання та має паразитів, відчувала невимовні страждання. її затримання порушило дружні стосунки з багатьма людьми. Постанова про її притягнення до адміністративної відповідальності була скасована.

Крім того, відповідачем пошкоджувалися її меблі, про що свідчить постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за малозначністю, він присвоював її поштову кореспонденцію. Відповідач постійно їй погрожує розправою.

Неправомірними діями відповідача їй спричинена моральна шкода у розмірі 1000 грн., яку просила стягнути на її користь.

Відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що звертаючись до Ленінського РВ, він реалізував конституційний принцип захисту своїх прав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2007 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, вона подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права, які виникли внаслідок того, що їй не була надана можливість надати пояснення та задати запитання відповідачу, заявити клопотання про виклик свідків та надати пояснення у дебатах. Крім того, були порушені вимоги норми матеріального права, оскільки моральна шкода відшкодовується незалежно від вини причинителя.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з'явилися, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції враховано вимоги ст. 7 ЦК України в редакції 1963 року та ст. 27 ЦК України в редакції 2003 року.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій" від 28 вересня 1990 року № 7 відповідно до ст. 7 ЦК відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлений позов.

При розв'язанні зазначеного спору слід керуватися як ст. 7 ЦК в редакції 1963 року, що громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності, або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Тобто, з зазначеної статті ЦК можна зробити висновок, що спростуванню підлягає лише інформація, яка поширена . відповідачем та чи є поширенням відомостей звернення до правоохоронних органів зі зверненнями про недотримання законів іншими громадянами.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Якщо особа звертається до суду, іншого правоохоронного органу чи державного органу, організації, наділеної у відповідності з вимогами закону власними повноваженнями з заявою про неправомірні дії іншої особи, та якщо вказаний орган наділений повноваженнями стосовно поновлення законності у відповідних відношеннях чи на застосування наданих законом санкцій до правопорушників, таке звернення не поширенням інформації, як це розуміють ст.7 ЦК 1963 року.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР справа про поширення відомостей, справа N 1-9/2003 від 10 квітня 2003 року Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного  органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу в редакції 1963 року не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронних органів неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Отже, звернення ОСОБА_2 із заявою на нібито неправомірні дії ОСОБА_1 до правоохоронних органів, якими є органи внутрішніх справ відповідно до вимог Закону України „Про міліцію", не є поширенням відомостей.

Оскільки позивачем не доведено неправомірність дій відповідача, то колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди, бо в контексті ст. 440-1 ЦК 1963 року та ст. 1167 ЦК 2003 року однією з підстав, необхідних для притягнення особи до відповідальності за завдану моральну шкодує наявність саме неправомірних дій. ' Також позивачем не подано доказів наявності і моральної шкоди, що за ст. 30 ЦПК є його обов'язком.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, рішення суду є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 311, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскалена до Верховного Суду

України протягом 2 місяців із дня її проголошення.