Справа № 307/524/25

                                                        Провадження №1-кс/307/91/25

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Закарпатської області

У Х В А Л А

13 лютого 2025 року                                                                 м. Тячів

       Слідчий суддя Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , та прокурора ОСОБА_3

розглянувши клопотання дізнавача СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, погоджене прокурором Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області, про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

Дізнавач СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 за погодженням з прокурором Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.

В обґрунтування клопотання посилається на те, що в провадженні СД Тячівського РВП ГУНП України у Закарпатській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесені 07 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078160000030, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.

Вказує на те, що 06 лютого 2025 року ОСОБА_5 надала при переоформленні транспортного засобу марки "Шкода", модель "Октавіа", державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , документи, а саме: акт огляду реалізованого транспортного засобу, договір купівлі-продажу транспортного засобу, договір комісії, акт технічного стану транспортного засобу. Дані документи мають ймовірні ознаки підробки.

06 лютого 2025 року в ході огляду місця події дізнавачем СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області було виявлено та вилучено акт огляду реалізованого транспортного засобу №8544/25/000128 від 05 лютого 2025 року, договір купівлі продажу транспортного засобу №8544/25/004363 від 05 лютого 2025 року, договір комісії №8544/25/004363 від 04 лютого 2025 року,  акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8544/25/1/000127 від 04 лютого 2025 року та інформаційну картку транспортного засобу, власником якого є ОСОБА_5

07 лютого 2025 року постановою слідчого вказані предмети були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №12025078160000030 від 07 лютого 2025 року.

З метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні виникла необхідність у арешті тимчасово вилученого майна: акту огляду реалізованого транспортного засобу №8544/25/000128 від 05 лютого 2025 року, договору купівлі продажу транспортного засобу №8544/25/004363 від 05 лютого 2025 року, договору комісії №8544/25/004363 від 04 лютого 2025 року, акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8544/25/1/000127 від 04 лютого 2025 року та інформаційну картка транспортного засобу, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном. Також, просить визначити місце зберігання даного майна.

В судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримав і просив його задовольнити.

Власник майна в судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Вивчивши матеріали клопотання та вислухавши учасників процесу, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що в провадженні СД Тячівського РВП ГУНП України в Закарпатській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12025078160000030 від 07 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч 4 ст. 358 КК України.

06 лютого 2025 року в ході огляду місця події було виявлено та вилучено акт огляду реалізованого транспортного засобу, договір купівлі-продажу транспортного засобу, договір комісії, акт технічного стану транспортного засобу. Власником документів є ОСОБА_5 .

Постановою дізнавача СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатськійобласті від 24 січня 2025 року, вище вказані предмети були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №120250711600000020 від 14 січня 2025 року

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя враховує правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що передбачено ч.2 ст.173 КПК України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді, зокрема, речей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

За правилами ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час огляду.

Статтями 2, 7 КПК України, визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Вказані норми кореспондуються з положеннями Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, згідно ст. 1 якого, - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Матеріалами клопотання доведено, що зазначене кримінальне правопорушення було вчинено, правову підставу для накладення арешту та можливість використання зазначених речей як доказів в даному кримінальному провадженні.

На даному етапі досудового розслідування його потреби виправдовують втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання в частині накладення арешту на тимчасово вилучене майно підлягає задоволенню, однак слід відмовити в задоволенні клопотання в частині визначення місця зберігання вилученого майна, оскільки постановою дізнавача СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатськійобласті від 24 січня 2025 року визначено місце зберігання даного майна.

Керуючись ст.ст. 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя, 

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання – задовольнити частково.

Накласти арешт на тимчасово вилучене майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025078160000030 від 07 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, а саме:  акт огляду реалізованого транспортного засобу №8544/25/000128 від 05 лютого 2025 року, договір купівлі продажу транспортного засобу №8544/25/004363 від 05 лютого 2025 року, договір комісії №8544/25/004363 від 04 лютого 2025 року,  акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8544/25/1/000127 від 04 лютого 2025 року та інформаційну картку транспортного засобу, власником якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

В іншій частині клопотання – відмовити.

Копію ухвали направити слідчому, прокурору та власнику майна.

Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення.

Слідчий суддя                                                         ОСОБА_1