КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляді Солом`янського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100090001013 від 15 квітня 2024 року.

Прокурором було подано клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 рокувищевказане клопотання задоволено та продовжено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів із можливістю внесення застави - 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в сумі становить 151 400 (сто п`ятдесят одну тисячу чотириста) гривень.Визначено строк дії ухвали до 21 лютого 2025 р. включно.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нову ухвалу, обравши більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави у мінімальному розмірі.

В обґрунтування своїх вимог вказала, що вказані в клопотанні ризики є необґрунтовані та не мають підстав. Так, ОСОБА_5 має міцні соціальні зв`язки, проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , мають спільну дитину. В зв`язку з тим, що батьки не шлюбі, а батько перебуває під вартою, мати зареєструвала дитину на своє прізвище. Однак по-батькові у дитини записано « ОСОБА_8 », що підтверджує батьківство обвинуваченого ОСОБА_5 . ОСОБА_5 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди від 21 вересня 2024 року та додатковою угодою до договору. Хоча і не має офіційного працевлаштування, однак працює на будівництві. Зазначені обставини зможуть підтвердити свідки під час розгляду кримінального провадження. ОСОБА_5 не має негативних характеристик, ніколи не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності. Тому робити висновок, що він здатний до вчинення інших аналогічних злочинів не має жодної підстави. Ризик впливу на потерпілого чи свідків прокурором також не обґрунтовано. В разі застосування до ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу, такого як домашній арешт, цей ризик нівелюється. ОСОБА_5 не ховається від слідства, активно сприяв дослідженню доказів на досудовому слідстві для об`єктивного розкриття всіх обставин справи. На переконання сторони захисту, не має жодної підстави тримати ОСОБА_5 під вартою. Крім того, ОСОБА_5 має інвалідність ІІІ-ої групи по зору. Йому терміново необхідне хірургічне втручання та медична допомога. В ДУ «Київський слідчий ізолятор» такого роду медичні послуги не надаються. Застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що само по собі є обмеженням свободи, нівелює всі вказані в клопотанні ризики. Жодний ризик, передбачений статтею 177 КПК України, прокурором не доведений, а тому сторона захисту вважає, що можливо обрати для ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, які надійшли в порядку ст. 422-1 КПК України та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Враховуючи, що від учасників даного кримінального провадження не надходило клопотань про розгляд поданої апеляційної скарги за участю сторін, колегія суддів вважає за необхідне розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснювати без участі сторін кримінального провадження.

До початку апеляційного розгляду від захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, в зв`язку з зайнятістю захисника в іншому кримінальному провадженні.

Разом з тим, оскільки захисником обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 не надходило клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, як того вимагає ч. 4 ст. 422-1 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні поданого клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 177, 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд першої інстанції вказав, що прокурором дотримано вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України та в судовому засіданні, зокрема, доведено, що існують обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, які виправдовують тримання останнього під вартою, не зменшилися. Так, ризик переховування від суду, є актуальним з огляду на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, за що передбачене покарання у вигляді позбавленні волі на строк від п`яти до восьми років. Ризик незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення, також є реальними, адже ОСОБА_5 офіційно не працює, іншого постійного джерела доходів не має.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищенаведене унеможливлює застосування щодо останнього інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, оскільки такі заходи не забезпечать як запобігання встановленим судом ризикам, так і виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, можуть негативно вплинути на перебіг судового розгляду даного кримінального провадження, а тому вважає обґрунтованим продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

На думку колегії суддів, обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.

Відтак, доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.

Посилання сторони захисту на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема, на наявність в нього міцних соціальних зв`язків, проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , наявність в них спільної дитини, то на думку апеляційного суду, вказані обставини не зменшують встановлені ризики та не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки не завадили його злочинним діям.

Твердження сторони захисту на те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди від 21 вересня 2024 року та додатковою угодою до договору, працює на будівництві, немає негативних характеристик та ніколи не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності - не заслуговують на увагу, оскільки стороною захисту на підтвердження даних тверджень не надано жодного підтверджуючого документу.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_5 має інвалідність ІІІ-ої групи по зору, йому терміново необхідне хірургічне втручання та медична допомога, а в ДУ «Київський слідчий ізолятор» такого роду медичні послуги не надаються - колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що жодних доказів, які б вказували на неможливість утримання обвинуваченого ОСОБА_5 в слідчому ізоляторі у зв`язку зі станом його здоров`я стороною захисту суду не надано. Також стороною захисту не надано відомостей про те, що наявні у ОСОБА_5 захворювання відносяться до переліку хвороб, які несумісні із триманням останнього під вартою.

Більш того,апеляційний суд звертає увагу, що за ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до пунктів 2.5-2.8 Розділу ІІ Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту за № 212/20525, затвердженого Наказом МОЗ України № 239/5/104 від 10 лютого 2012року, консультування, обстеження і лікування фахівцями закладів охорони здоров`я (якщо воно можливе в умовах медичної частини СІЗО) здійснюється в медичних частинах СІЗО в присутності персоналу медичної частини. Усі висновки медичних обстежень, консультацій та дані щодо проведеного лікування в обов`язковому порядку вносяться медичним персоналом СІЗО до відповідних форм первинної облікової документації. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. Усі висновки медичного обстеження, консультації та дані щодо проведеного лікування лікарем-фахівцем в обов`язковому порядку вносяться до відповідних форм первинної облікової документації. Відшкодування витрат, пов`язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів. У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.

З огляду на викладене,обвинувачений ОСОБА_5 в умовах перебування у слідчому ізоляторі має можливість отримати належне медичне обслуговування та пройти всі необхідні обстеження, у тому числі використовуючи з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я.

Що ж стосується доводів сторони захисту про те, стороною обвинувачення неправильно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_5 , то вони також не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно останнього, у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду, не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочинів. В даному випадку апеляційний суд наділений повноваженнями лише щодо перегляду рішення суду в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_5 судом на даному етапі не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.

Враховуючи наведене, ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 21 лютого 2025 року, із можливістю внесення застави - 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в сумі становить 151 400 (сто п`ятдесят одну тисячу чотириста) гривень- без зміни.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2