КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_7 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_8 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК України.

В судовому засіданні прокурор серед іншого просивпродовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року вищевказане клопотання задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 16 лютого 2025 року включно.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою частково відмовити у задоволенні клопотання прокурора та визначити обвинуваченому ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки останнього, а висновки судового рішення не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Так, з матеріалів клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вбачається, що одним із доводів яким прокурор обґрунтовує свою позицію є ризик впливу на свідків в кримінальному провадженні. Однак даний довід не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджений документально, жоден із свідків не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами. Тож говорити про його існування та доведеність взагалі неможливо, а сам факт того, що стадія допиту свідків під час слухання справи ще не пройшла не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджує ризиків наведених прокурором в своєму клопотанні. На переконання сторони захисту ОСОБА_5 будь-яких перешкод у кримінальному провадженні не чинив, на свідків не впливав, а тому посилання прокурора на можливе вчинення іншого кримінального провадження також є абстрактним, без зазначення способу здійснення та конкретизації, а отже є таким, що порушує права обвинуваченого. Що стосується припущення того, що обвинувачений не зможе забезпечити свою життєдіяльність з огляду на відсутність постійного заробітку та буде змушений скоїти повторний злочин також не заслуговує на увагу, оскільки прокурор не наводить реальних фактів не можливості життєдіяльності обвинуваченого та ігнорує той факт що в останнього є сім`я, нерухомість яку можна здавати та заощадження. Судом першої інстанції також не надано належної оцінки щодо наявності ризиків, а також не повно та не належно спростовано можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу. Суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_5 вже тривалий час знаходиться під вартою, а як вказано у п. 10 рішення ЄСПЛ «Коймайетер проти Австрії» ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою. Дана позиція також узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справах «Харченко проти України» та «Фельдман проти України» на які в своїй ухвалі і посилався суд першої інстанції. Сторона захисту впевнена, що більш м`який запобіжний захід у разі скасування ухвали суду першої інстанції, в повній мірі зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків, оскільки відсутні будь-які ризики, передбачені статтею 177 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, які надійшли в порядку ст. 422-1 КПК України та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Враховуючи, що від учасників даного кримінального провадження не надходило клопотань про розгляд поданої апеляційної скарги за участю сторін, колегія суддів вважає за необхідне розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснювати без участі сторін кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 177, 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд першої інстанції проаналізувавши доводи, наведені сторонами у судовому засіданні, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 , які утворюють сукупність тяжких та особливо тяжких злочинів, покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років із конфіскацією майна, яка може бути призначена останньому у разі доведення його винуватості, та усвідомлення ним цієї обставини переконливо давав суду підстави вважати про існування наступних ризиків, а саме: можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, експертів та інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинити нове кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується. При цьому, колегією суддів у контексті вирішення питання щодо наявності ризику вчинити нове кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 враховано, що в рамках інших кримінальних проваджень останній підозрюється у вчиненні умисних кримінальних правопорушень з корисливих мотивів, зокрема таких, які пов`язані із застосуванням насильства. Також судом першої інстанції враховано те, що обвинувачений ОСОБА_5 в ході судового розгляду раніше повідомляв, що 4 серпня 2023 року його було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст. 115 КК України. На даний час триває процес апеляційного оскарження такого вироку, а отже, вказаний вирок не набрав законної сили. Крім того, судом першої інстанції було враховано, що свідки та потерпілі у кримінальному провадженні не були допитані в судовому засіданні, оскільки така стадія судового розгляду ще не настала, а тому існує висока ймовірність настання ризику вчинення незаконного тиску на останніх.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів вважає, що підстави, у зв`язку з наявністю яких останньому був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

На думку колегії суддів, обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.

Так, колегія суддів враховує, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для останнього переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання у разі доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів може спонукати його переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Окрім того, колегія суддів враховує характер та обставини інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 злочинів, те, що він є громадянином іншої країни, а тому вважає небезпідставною можливість зміни останнім місця проживання з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що також свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.

Також, враховуючи стадію судового розгляду, колегія суддів вважає, що на даному етапі судового розгляду кримінального провадження наявним є ризик впливу з боку обвинуваченого на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. Окремо колегія суддів звертає увагу, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.

З урахуванням стадії судового провадження та характеру висунутого обвинувачення, даних про особу обвинуваченого, у тому числі даних про те, що він засуджений за умисне вбивство, наявність інших кримінальних правопорушень, у яких ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, вчинених з застосуванням насильства, на переконання колегії суддів, на даному етапі є реальним ризик впливу обвинуваченого на потерпілого, свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на його користь, є актуальним, як і ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти встановленим на даний час ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання останнім своїх процесуальних обов`язків.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_5 судом на даному етапі не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.

Враховуючи наведене, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 16 лютого 2025 року включно - без зміни.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2