ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/312/25 Справа № 205/1870/23 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Гвоздєва М.С.

       розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2024 року по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2023 року до суду надійшов позов першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації, у якому просив:

- витребувати у відповідачів ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь власника земельної ділянки – Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, припинивши право оренди на цю земельну ділянку;

- стягнути із відповідачів судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5 368,00 грн.

Позов мотивований тим, що 12.03.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконкому Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 35942781). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1149-СГ від 02.03.2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Зазначеним наказом ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,00 га, у тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0650) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.        Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою № 1149-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» - ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. Тобто, зміст наказу № 1149-СГ від 02.03.2020 року, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650. Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-106/2-23 від 20.01.2023 року – ОСОБА_1 звертався до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4923-СГ від 02.10.2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» - ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. У подальшому, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проектної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1149-СГ від 02.03.2020 року було прийнято відносно іншої особи. Державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, вона вибула з державної власності поза її волею. Спірна земельна ділянка була передана її власником, тобто ОСОБА_1 , в оренду відповідачеві Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» строком на 10 років на підставі договору оренди землі № 104 від 21.04.2020 року, який було укладено між відповідачами ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (номер запису про інше речове право 38687776).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року у задоволенні позову Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації - відмовлено.

Додатковим рішенням цього є суду від 22 травня 2024 року стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Із вказаними судовими рішеннями не погодилась Донецька обласна прокуратура, подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2024 року у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора, скасувати додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.05.2024 року у справі та відмовити ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, стягнути з відповідачів судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

       Судом першої інстанції проігноровано вказані докази без наведення причин їх відхилення або неприйняття їх до уваги.

Паперова реєстраційна справа залишилася у м. Маріуполі Донецької області, який наразі є тимчасово окупованою територією. Поряд з цим, електронна реєстраційна справа є доступною в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, доступ до якого мають органи прокуратури. Саме з цієї електронної реєстраційної справи прокурор встановив наявність незаконної реєстрації речових прав на земельну ділянку за ОСОБА_1 та надав суду наявні у ній документи.

Судом першої інстанції не зазначено, яких саме документів з реєстраційної справи, крім наданих прокурором, суду не вистачає для встановлення тих чи інших фактів, а також яким чином такі документи впливають на вирішення справи.

Щодо відсутності вироку про підробку документів за ст. 358 КК України та неможливості без нього визначити, який з наказів є справжнім відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови у позові. Вирок суду у даному випадку є лише одним із можливих доказів, що може бути використаний для підтвердження підробки документів, однак, він не є виключним.

Стосовно невитребування прокурором з уповноваженого органу, який здійснював реєстрацію земельної ділянки, документів які були підставою для реєстрації права власності на неї.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 вся територія Маріупольського району Донецької області відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 05.03.2022 року, у тому числі й селище Мангуш.

З огляду на вказане, прокурор фізично був позбавлений можливості витребувати у Відділі у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області зазначені судом документи.

Відсутність у селищної ради повноважень щодо державного контролю за використанням і охороною земель не свідчить про те, що вона є некомпетентним органом у спірних відносинах, оскільки вона є власником цих земель. Крім того, якщо суд вважав, що у прокурора відсутні підстави для звернення до суду, він мав би повернути позовну заяву на підставі п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України або залишити її без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Предметом спору є відсутність у ОСОБА_1 наказу про надання земельної ділянки у власність. У зв`язку з цим, суд мав досліджувати, чи отримував він дозвіл на розробку проекту землеустрою, чи розробив він його, чи затверджений такий проект Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, чи видано наказ про надання земельної ділянки у власність. Однак, суд першої інстанції ухилився від дослідження вказаних обставин.

Додаткове рішення суду є похідним від основного рішення, тому у випадку скасування(зміни) рішення суду у цій справи підлягає також скасуванню (або зміні).

       Від відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшов відзив на апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури, в яких відповідач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2024 р. та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.05.2024 р. у справі – без змін, судові витрати, в тому числі на правничу допомогу, покласти на апелянта.

Припускаючи підробку наказу від 02.03.2020 року №1149-СГ щодо надання земельної ділянки ОСОБА_1 , апелянт посилається на недопустимі та недостовірні докази, оскільки копії наказу від 02.03.2020 року №1149-СГ щодо ОСОБА_2 отримані з порушенням порядку – засвідчені не з оригіналу, а з копії.

       Земельна ділянка не вибувала з державної власності поза волею держави, про що свідчать відомості Державного земельного кадастру щодо реєстрації земельної ділянки, які є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2012 року №1051.

       Частиною 9 ст. 118 ЗК України (в редакції чинній в 2020 році) передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Тобто, законодавство у випадку безоплатної приватизації 2 га землі не передбачало можливості (та підстав) не прийняття державним органом рішення про затвердженні проекту землеустрою після погодження проекту та реєстрації земельної ділянки державному земельному кадастрі. Що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року в справі №480/313/19.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про витребування земельної ділянки у відповідачів через те, що стороною позивача не було доведено факту вибуття землі з державної власності без волі уповноваженого державного органу з вірним застосуванням практики Верховного Суду щодо ст. 387, ч. 2 ст. 328 ЦК України.

ДП «Ілліч-Агро Донбас» не вважає, що листи від 19.12.2022 року та 20.01.2023 року підтверджують ті факти, про які говорить апелянт, з урахуванням вказівки про те, що «на теперішній час доступ до архіву відсутній, у зв`язку з чим не має можливості надати вичерпну інформацію, наведену у листі». Апелянт не наводить правових норм, які підтверджують, що фотокопії з системи електронного документообігу є заміною оригіналу акту індивідуальної дії, прийнятого цим державним органом.

Витребування Земельної ділянки буде порушувати принцип «належного урядування», оскільки земельна ділянка витребовується у власника через недотримання законодавства державним органом, а не набувачем, що не відповідає ст. 387, 388 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

       Витребування земельної ділянки у орендаря не дозволить позивачу ефективно відновити володіння земельною ділянкою – він не зможе використовувати її самостійно чи передати її в користування 3-м особам за результатом торгів, оскільки вона знаходиться на тимчасово окупованій території.

       Прокурор у своєму запиті до позивача, який надсилався до подання позову з метою з`ясування позиції позивача, не тільки не надавав позивачу жодного документу на підтвердження «наявності підробки наказів ГУ Держгеокадастру», але і не запитував позивача про необхідність/доцільність скасування реєстрації права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» та витребування землі у орендаря.

Не було надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 знав, що наказ, виданий йому уповноваженим органом держави, може бути підробленим або що держава нібито не приймала рішень щодо його земельної ділянки.

       Апелянт навів висновки Верховного Суду, які не мають бути застосовані при вирішенні цього спору, оскільки правовідносини не є подібними, тотожними з цією справою за своїм суб`єктивним складом, предметом та фактичними обставинами.

       Щодо додаткового рішення зазначає, що з тексту апеляційної скарги вбачається, що апелянт не має заперечень щодо дійсності, необхідності та розумності розміру правничої допомоги, що була стягнута згідно з додатковим рішенням.

Попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 4000,00 грн.

       Від інших учасників справи відзив у письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

       Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

14 серпня 2024 року у судовому засіданні апеляційного суду прокурор Васильєв О.І. заявив клопотання про витребування доказів, а саме, інформацію та документи щодо розгляду звернення ОСОБА_1 щодо затвердження йому документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області» у Головного Управління Держгеокадастру в Донецькій області. (а.с.203 зв).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року клопотання прокурора Васильєва Олексія Івановича про витребування доказів задоволено.(а.с.200-201).

Витребувано у Головного Управління Держгеокадастру в Донецькій області:

- інформацію та документи щодо розгляду звернення ОСОБА_1 щодо затвердження йому документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області».

       29 серпня 2024 року через підсистему “Електронний суд” надійшло клопотання від Головного Управління Держгеокадастру в Донецькій області про долучення до матеріалів справи копії наказу від 02.10.2019 №4923-СГ та клопотання ОСОБА_1 від 02.10.2019 № Б-6646/0/36-19, які завантажені із СЕД “ДОК ПРОФ 3.0” (а.с.211-223).

       Від ДП «Ілліч-Агро Донбас» через підсистему “Електронний суд” надійшли додаткові пояснення по справі, в яких просить не брати до уваги клопотання Головного Управління Держгеокадастру в Донецькій області від 28.08.2024 року та доданих до нього документів, оскільки надані документи наявні у матеріалах справи, так як долучались разом з позовною заявою. Окрім того ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні не вказані правові норми, які б передбачали, що факт існування рішення державного органу замість надання його оригіналу може бути підтверджений інформацією від представника цього органу,який не забезпечив зберігання оригіналів документів, тобто безпідставним є ототожненням факту “втрати рішення” з фактом “невидання рішення”.

       11 лютого 2025 року від представника Донецької обласної прокуратури, прокурора Васильєва О.І. надійшли пояснення по справі, в яких наголошує на тому, що наказ №1149-СГ від 02.03.2020 про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не приймався, а у системі СЕД “ДОК ПРОФ” зареєстровано лише один наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 №1149-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації землеустрою” ОСОБА_2 . Зазначає, що відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок, свідчить про відсутність наказу уповноваженого органу на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку. Звертає увагу на тому, що постановами Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 205/2120/23, від 04.11.2024 по справі №199/3237/23 та від 16.12.2024 у справі № 199/3188/23 не зроблено висновки, що можуть одночасно існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області під одним номером та датою прийняття, але з різними текстами.

       12 лютого 2025 року через підсистему “Електронний суд”, представник ДП “Ілліч-Агро Донбас” - Сіріньок О.М. направила додаткові пояснення, в яких вказує, що у наведених прокурором постановах, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те,що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які б стверджували підробку документів на підставі яких фізичній особі надано спірну земельну ділянку, що стає підставою для залишення в силі рішень судів про відмову у задоволенні позовних вимог. У даних постановах Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять роздрукованого із системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ» наказів Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області зі змістом, який спростовує затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та надання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства та підтверджує підроблення такого документа.

       У судовому засіданні апеляційного суду прокурор Васильєв О.І. доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

       В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвокат Сіріньок О.М. апеляційну скаргу не визнала, просила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

       Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

       Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

       Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.

       Заслухавши суддю – доповідача, прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

       Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

       Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 стом 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

       Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1149-СГ від 02.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1423986600:03:000:0650, площею 2,00 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (а.с. 17-18, том 1).

       Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. від 16.03.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0650, площею 2,00 га було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 14-15, том 1).

       Відповідно наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1149-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, яка розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (а.с. 16, том 1).

       21.04.2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 104, за умовами якого ОСОБА_1 передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0650 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, строком на 10 років (а.с. 19-24 том 1).

       Сторонами також було підписано акт приймання-передачі до договору оренди землі № 104 від 21.04.2020 року (а.с. 25, том. 1).

       ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 118-119, том 1).

       Рішенням державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Бежиним Д.Ю. від 10.10.2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі № 104 від 21.04.2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (номер запису про інше речове право 38687776) (а.с. 15 том 1).

       Відповідач ОСОБА_1 02.10.2019 року звернувся до Начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (а.с. 48 том 1).

       Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4923-СГ від 02.10.2019 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 47 том 1).

       ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» 13.04.2022 року звернулося до ГУНП України та СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості про яке були внесені до ЄРДР 07.06.2022 року за № 22022050000001220 (а.с. 123, 126 том 1).

       До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: договір про надання правової допомоги №23Д095317 від 14 лютого 2023 року (а.с. 120-122зв, том 2), додаткову угоду №2 від 14.02.2023 року до договору про надання правової допомоги №23Д095317 (а.с.117, том 2), додаткову угоду №1 від 14.02.2023 року до договору про надання правової допомоги №23Д095317 (а.с. 118, том 2), акт прийому-передачі наданих послуг від 13.05.2024 року (а.с. 119, том 2), а також квитанцію від 07.06.2024 року про оплату ДП «Ілліч-Агро Донбас» 5000,00 грн за надання правової допомоги в справі №205/1870/23 за вищевказаним актом надання послуг (а.с.116) та докази направлення заяви іншим учасникам справи (а.с.115).

       Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

       Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не було вирішено питання про розподіл судових витрат – витрат на професійну правничу допомогу, та з доведеності судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

       Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

       Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

       Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

       Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

       Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

       Положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

       Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

       Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

       Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1149-СГ від 02.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1423986600:03:000:0650, площею 2,00 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (а.с. 17-18, том 1).

       Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. від 16.03.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0650, площею 2,00 га було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 14-15, том 1).

       Відповідно наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1149-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, яка розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (а.с. 16, том 1).

       Відтак, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року, зареєстровані під одним номером - №№4923-СГ та мають різний зміст. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

       Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , які видані стосовно різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки.

       З наданих копій зазначеного наказу вбачається, що обидва вони видані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в.о. начальника Тетяни Підгорної та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою.

       На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (02.03.2020 року) уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

       Таким чином, встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але з різними текстами. Доказів того, що один із них є підробленим чи визнаний недійсним не надано.

       Земельним кодексом України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

       Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

       У наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 і ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь.

       Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.

       Посилання позивача на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тобто не доведені належними, допустимими та достовірними доказами.

       Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

       Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

       Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

       У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

       Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

       При розгляді справи не встановлено обставин, що ГУ Держгеокадастру в Донецькій області не розглядало питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області №1149-СГ від 02.03.2020 року.

       Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі – Порядок № 1051).

       Відповідно до пункту 107 Порядку №1051 (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

       Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 109 Порядку №1051).

       Пункт 110 Порядку №1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

       Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

       До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пунктом 112 Порядку №1051).

       Пунктом 113 Порядку №1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

       Встановлено, що паперові реєстраційні справи залишилися на тимчасово окупованій території, а саме в м. Маріуполі Донецької області, доступ до архіву Державного земельного кадастру в Донецькій області відсутній.

       В органі, який здійснював реєстрацію земельної ділянки, та якому подався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у тому числі у паперовій формі, позивачем не були витребувані.

       Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

       Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду у справі №199/3188/23 від 16 грудня 2024 року.

       Виходячи зі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2, га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0650, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

       Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, апеляційний суд виходить з наступного.

       Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

       Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

       Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

       Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

       Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

       Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

       Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

       Судом встановлено, що відповідачем ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» при поданні відзиву на позовну заяву заявлено клопотання про стягнення з позивача на його користь судових витрат на правничу допомогу.

       До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: договір про надання правової допомоги №23Д095317 від 14 лютого 2023 року (а.с. 120-122зв, том 2), додаткову угоду №2 від 14.02.2023 року до договору про надання правової допомоги №23Д095317 (а.с.117, том 2), додаткову угоду №1 від 14.02.2023 року до договору про надання правової допомоги №23Д095317 (а.с. 118, том 2), акт прийому-передачі наданих послуг від 13.05.2024 року (а.с. 119, том 2), а також квитанцію від 07.06.2024 року про оплату ДП «Ілліч-Агро Донбас» 5000,00 грн за надання правової допомоги в справі №205/1870/23 за вищевказаним актом надання послуг (а.с.116) та докази направлення заяви іншим учасникам справи (а.с.115).

       В акті про надання правової допомоги від 13.05.2024 року представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» навів види правничої допомоги, яка була надана: представництво інтересів в суді першої інстанції (вивчення матеріалів справи, правовий аналіз ситуації, підготовка відзиву на позовну заяву, складання та направлення адвокатських запитів, підготовка письмових пояснень, представництво інтересів відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» в судових засіданнях, а також їх вартість (5000,00 грн).

       З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги клопотання відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, тому з позивача на його користь слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

       Апеляційний суд погоджується з даним висновком.

       Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

       Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

       Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

       Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

       Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

       Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

       За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

       Підстав для його скасування не вбачається.

       Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

       Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Донецької обласної прокуратури по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

       Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2024 року – без змін.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Судді:

       Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2025 року.

       Головуючий суддя                                                                Ж.І.Максюта