2-218/11

                                                                           Р І Ш Е Н Н Я

       І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 30 вересня 2011 року                                                                                      місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді –Гноєвой С.С.,

при секретарі  Ковальовій М.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

відповідача  ОСОБА_2,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовомами: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору №218713 cred від 01.04.2008 року та розірвання договору поруки №218713cred/1 від 01 квітня 2008 року; третя особа: Національний банк України, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ «КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року. В обґрунтування  заявлених вимог позивач вказував на те, що 01 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №218713 cred. Згідно умов цього договору відповідачу ОСОБА_2 надано кредит в сумі 6000 доларів США, шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок. Позичальник ОСОБА_2 прийняв на себе зобов’язання повернути кредитні кошти шляхом щомісячного погашення відповідної частини кредиту та сплати відсотків згідно графіку. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 01 квітня 2008 року був укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за сплату кредиту, штрафів, пені та інших платежів. У зв’язку з порушенням відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору, на його адресу та адресу поручителя  надсилалися вимоги про погашення заборгованості, які були залишені без виконання. Станом на 05 квітня 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 9126,21 доларів США. Позивач просить суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку на  користь ПАТ «КБ «Приватбанк» вказану суму заборгованості, а також судові витрати пов’язані із розглядом справи у суді.

В ході розгляду цивільної справи представником позивача було уточнено позовні вимоги і відповідно остаточної редакції позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором станом на 28.12.2010 року, а саме заборгованість за кредитом у сумі 5 163  долара США 48 центів; заборгованість за нарахованими відсотками 5 329 доларів США 38 центів; штраф, передбачений договором у сумі 464 долара США 66 центів, а разом 10957 доларів США 52 цента.  

Представник позивача ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності в судовому засіданні підтримала вимоги заявлені ПАТ «КБ «Приватбанк» та надала пояснення аналогічні, викладеним у позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову ПАТ «КБ «Приватбанк», пред’явив зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору №218713 cred від 01.04.2008 року та розірвання договору поруки №218713cred/1 від 01 квітня 2008 року. В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що укладений 01.04.2008 року між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитний договір  не відповідає вимогам законодавства а саме статтей 11, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» і порушує його права як споживача оскільки не містить взагалі розпису загальної вартості кредиту. Крім того, відповідач надавши кредит у доларах США порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 5 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.3  Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Вважав, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, суперечить принципу справедливості, оскільки значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій. Також, під час укладання договору позивачем йому не були роз’яснені суттєві умови договору, які б могли істотним чином вплинути на її бажання укладати зазначений кредитний договір. Посилаючись на норми Цивільного кодексу України просить визнати недійсний кредитний договір №218713 cred від 01.04.2008 року та розірвати договір поруки №218713cred/1 від 01 квітня 2008 року, визначити наслідки недійсності договору та порядок повернення грошових коштів.  

Представник позивача ОСОБА_1 заперечуючи проти позову ОСОБА_2 вказувала на те, що умовами кредитного договору №218713 cred від 01 квтня 2008 року передбачен строк надання кредиту, умови та порядок його повернення, а також умови сплати відсотків. Відповідач ОСОБА_2 підписавши зазначений кредитний договір погодився зі всіма його умовами, про що свідчить добровільна сплата відповідачем усіх платежів, відповідно до умов кредитного договору, протягом певного часу. Що стосується загальної вартості та суттєвих умов договору, то відповідача було ознайомлено з ними під час укладання кредитного договору. На підставі викладеного присила відмовити ОСОБА_2 в задоволенні його позовних вимог.

Представник третьої особи – Національного банку України в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають виходячи з наступного.     

Як встановлено матеріалами справи 01 квітня 2008 року між ЗАТ «КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №218713 cred, про надання банком кредиту у розмірі 6000 доларів США на споживчі цілі. Відповідно до умов кредитного договору відповідач прийняв на себе зобовязання повернути його в строк до 25.09.2009 року і сплачувати відсотки за користування ним у строки, встановлені цим договором.  

Крім того, в забезпечення взятих зобов’язань за кредитним договором №218713 cred від 01 квітня 2008 року, між ЗАТ «КБ «Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_3 01 квітня 2008 року був укладений договір поруки №218713 cred/1 відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_3 взяла на себе відповідальність перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за сплату кредиту, штрафів, пені та інших платежів.     

Відповідно до статуту позивач ПАТ «КБ «Приватбанк» є правонаступником ЗАТ «КБ «Приватбанк», державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 14 жовтня 2009 року Державним реєстратором Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області області.   

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 3 ст. 203 ЦК України передбачає, що волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України.  Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України,  є грошова одиниця України – гривня.   

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.   

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.   

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».   

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1  та у п. п. 3-7 ч.2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.   

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.     

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.   

При цьому, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Натомість, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).   

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.   

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов’язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.   

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Публічному акціонерному товариству «КБ «Приватбанк» банківську ліцензію № 22 від 19 березня 1992 року та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.   

Згідно п. «в» ч.4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.   Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо термін і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.   

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

У якості підстави для визнання договорів недійсними відповідач ОСОБА_2 посилався також на порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, принципу справедливості.   

Так, відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є  умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.   

Частина 1 ст. 1056 ЦК України  встановлює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та  інших факторів.   

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується  ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.   

Як вбачається з матеріалів справи, при укладені договору кредиту ОСОБА_2 були відомі усі умови договору, а саме умови отримання та користування кредитом, а також порядок повернення кредиту, про що свідчить її особистий підпис в довідці про умови кредитування Приватбанку та орієнтовну сукупну вартість «Експрес» кредиту. Таким чином не існувало ніяких інших умов, які б спонукали відповідача приняти умови кредитного договору на вкрай невигідних для себе умовах.

Крім того, не погоджуючись з умовами кредитного договору від 01 квітня 2008 року відповідач тривалий час здійснював платежі за умовами зазначеного договору і до суду звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» в порядку самозахисту свого суб’єктивного права, а до цього часу, не ставив питання у передбаченому законодавством порядку з приводу визнання недійсним кредитного договору та договору поруки.

За викладених обставин, у суда відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору №218713 cred від 01 квітня 2008 року.     

При цьому, суд не вдається до обговорення супутніх вимог щодо розірвання договору поруки №218713 cred/1 від 01 квітня 2008 року, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсним кредитного договору на забезпечення якого його були укладено.   

Розглядаючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд виходить з наступного.   

Згідно з положеннями ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, при цьому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання зобов’язання.     

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановленні договором.

Згідно наданих позивачем розрахунків заборгованість за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року станом на 28.12.2010 року становить 10 957 доларів США 52 цента, що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 87 709,46 гривень, а саме заборгованість за кредитом у сумі 5 163,48  доларів США що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 41 331,07 гривня; заборгованість за нарахованими відсотками 5 329,38 доларів США, що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 42 659,02 гривень; штраф, передбачений договором у сумі 464,66 долара США, що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 3 719,37 гривень.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об’ємі, що й боржник, а також сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування шкоди, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктами 4 договорів поруки встановлена солідарна відповідальність поручителя і позичальника перед кредитором.

За таких підстав, відповідачі ОСОБА_2, який не виконав взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, та ОСОБА_3, як поручитель, несуть солідарну відповідальність перед позивачем.

Таким чином, суд вважає встановленим факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором і поручителем ОСОБА_3 за договорами  поруки, а також утворення заборгованості за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року у сумі 10 957,52 долара США, , що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 87 709,46 гривень, а тому стягує солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.   

Як встановлено ст. 79 ЦПК України до судових витрат належить судовий збір та витрати пов’язанні з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційне-технічне забезпечення.   

Таким чином, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають стягненню в рівних частках сплачені позивачем ПАТ «ПУМБ» при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором  витрати по оплаті судового збору в сумі 722,50 гривень та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

Крім того, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд немайнового спору про визнання недійсним кредитного договору  та договору поруки в сумі 8,50 гривень.   

           Згідно ст.ст. 203, 215, 526, 527, 589, 638, 1048, 1050, 1056-1 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, який мешкає за адресою - АДРЕСА_2, ОСОБА_3, яка мешкає за адресою - АДРЕСА_1, у солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 49094 місто Дніпропетровськ вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, р/р №29098829000000 МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №218713 cred від 01.04.2008 року у розмірі 10 957 (десять тисяч девятьсот п’ятдесят сім) долара США 52 цента, що за курсом НБУ на 30.09.11 року становить 87 709 (вісімдесят сім тисяч сімсот девять) гривень 46 копійок, а саме заборгованість за кредитом у сумі 5 163 (п'ять тисяч сто шістьдесят три) долара США 48 центів, що за курсом НБУ на 30.09.11 року складає 41 331 (сорок одна тисяча триста тридцять три) гривні 07 копійок; заборгованість за нарахованими відсотками 5 329 (п’ять тисяч триста двадцять девять) доларів США 38 центів, що за курсом НБУ на 30.09.2011 року складає 42 659 (сорок дві тисячі шісьтьсот п’ятдесят девять) гривень 02 копійки; штраф, передбачений договором у сумі 464 ( чотириста шістдесят чотири) долара США 66 центів, що за курсом НБУ на 30.09.2011 року складає 3 719 (три тисячі сімсот дев’ятнадцять) гривень 37 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, в рівних частках на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 49094 місто Дніпропетровськ вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, р/р №64993919400001 МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) суму судового збору - 722 (сімсот двадцять дві) гривні 50 копійок; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі - 120 (сто двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за розгляд немайнового спору в розмірі 8,50 гривень.   

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору №218713 cred від 01.04.2008 року та розірвання договору поруки №218713cred/1 від 01 квітня 2008 року – відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                             Гноєвой  С.  С.