Справа № 2-44/11

                                 РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 05 жовтня 2011 року              Погребищенський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого –судді  Панасюка О.С.,

з участю секретаря Гуменюк Г.П.,

представників відповідачів: ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребищі

справу за позовом ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачки ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу будинку від 16 січня 2007 року частково недійсним, –

                                                    Встановив:

В січні 2011 року заявлено цей позов, відповідно до якого ОСОБА_3 вимагала визнати частково недійсним – в частині продажу погреба кам’яного «Д», договір купівлі-продажу будинку від 16 січня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Погребищенського районного нотаріального округу ОСОБА_7, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив цілий житловий будинок з господарським будівлями в АДРЕСА_1 та визнати за нею право приватної власності на цей погріб, вказуючи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 27 жовтня 2001 року вона успадкувала після смерті ОСОБА_8 житловий будинок з господарськими будівлями, що розташовані на земельній ділянці в АДРЕСА_2, до цього домоволодіння належав і спірний погріб, який був збудований ще до 1941 року; на час укладення договору купівлі-продажу погріб був розташований на її земельній ділянці, право власності на яку посвідчено державними актами ЯБ № 673369 та ВН № 062833 від 12 вересня 2006 року, на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2006 року, про що було достовірно відомо продавцю; вона з часу успадкування будинку і до тепер користується погребом, а про укладення договору купівлі-продажу в частині спірного погреба дізналась лише в січні 2010 року, коли ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні ним.

В судовому засіданні позивачка, яка діє також нас підставі довіреності від імені та в інтересах третьої особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_1 позов визнала повністю і пояснила, що ОСОБА_6 отримав житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 14 жовтня 2004 року. При цьому зазначений в технічному паспорті на це домоволодіння під літерою «Д» погріб перебував на земельній ділянці і в користуванні ОСОБА_3, державного акту на право власності на земельну ділянку на час укладення договору купівлі-продажу у нього не було, ОСОБА_5 під час продажу будинку було повідомлено, що погріб внесений до технічного паспорту помилково, його вартість не була включена в ціну договору, ОСОБА_5 бачив, що він знаходиться на огородженій земельній ділянці ОСОБА_3 і знав, що нею ж він і використовується; на час укладення договору купівлі продажу відповідних змін до технічного паспорту не вносилось через брак часу, але усно вони домовились, що такі зміни будуть внесені при оформленні права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Представник відповідача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_2 позову не визнав зовсім, пояснив, що договір укладений у належній формі, згідно з технічним паспортом на домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_6 був власником спірного погреба, а відтак перешкод до його відчуження не мав, вказував на пропущення позивачкою строку позовної давності, а також на безпідставність оспорювання обставин щодо належності погреба, тому що вони встановлені рішенням Погребищенського районного суду від 23 червня 2010 року, яким зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні ним, зазначав, що на земельній ділянці позивачки є інший погреб, який і був зазначений в технічній документації на її будинок, як той, що вона успадкувала після смерті ОСОБА_8

З`ясувавши позиції учасників розгляду справи, дослідивши наявні письмові докази, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову з таких міркувань.

Достовірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі державних актів ЯБ № 673369 та ВН № 062833 від 12 вересня 2006 року належить земельна ділянка в АДРЕСА_2, площею, відповідно 0,1000га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та 0,0128га для ведення особистого селянського господарства (а.с.13,14). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 жовтня 2001 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_8 7/20 частин домоволодіння з відповідною часткою господарських будівель в АДРЕСА_2 (а.с.17). ОСОБА_8 успадкувала це домоволодіння після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, і згідно зі свідоцтвом про право на спадщину по заповіту від 23 травня 1990 року до складу спадкового майна входили житловий будинок, позначений в плані літерою «А», погреб – літерою «Б», вбиральня – літерою «В», огорожа – літерою «№1» та «№2» (а.с.18). Відповідно до технічного паспорта від 28 квітня 1990 року до складу домоволодіння АДРЕСА_2 входили: житловий будинок, позначений в плані літерою «А», побудований до 1941 року, погріб – літерою «Б», також збудований до 1941 року, вбиральня – літерою «В», огорожа – літерою «№1» та «№2» (а.с.21). Це й же погріб був зазначений і в технічному описі та оцінках службових будівель від 9 квітня 1982 року, який міститься в інвентарній справі на домоволодіння (а.с.27) та ескізі замірів та прив’язки будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці (а.с.28). Відповідно до акту приймання індивідуального домоволодіння від березня 1983 року на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 з 1980 по 1983 роки збудував житловий будинок, погріб, гараж та вбиральню (а.с.36).   

Як видно з інвентаризаційної справи № 1534 на домоволодіння АДРЕСА_1, вона розпочата лише 2 листопада 1995 року і саме з того часу спірний погріб почав зазначатись в плані цього домоволодіння (а.с.11, а.с.4 дослідженої судом інвентаризаційної справи № 1534). При цьому часом його будівництва зазначено 1961 рік, але акту приймання його в експлуатацію не має. Допитана ж судом в якості свідка інженер КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_11 пояснила, що інвентаризація цього домоволодіння проводилась зі слів тодішнього його власника ОСОБА_12, первинних документів на будівництво не існувало. Відповідно до договору дарування від 14 жовтня 2004 року ОСОБА_12 подарував зазначений будинок з господарськими будівлями, в тому числі і погребом «Д», ОСОБА_6 (а.с.30 інвентаризаційної справи). 16 січня 2007 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Пгребищенського районного нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_6 продав домоволодіння, в тому числі розташований на земельній ділянці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 погріб, ОСОБА_5 (а.с.8). На момент укладення договору купівлі-продажу державного акту на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 не мав (цей факт представниками відповідачів не оспорювався, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПУ України).

Згідно з частинами 1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 – 3, 5 і 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину відповідно до частини 1 ст.203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини 1 ст.125, частини 1 ст.126 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин в січні 2007 року) право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, яким є державний акт затвердженої Кабінетом Міністрів України форми, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на січень 2007 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Ст.140 ЗК України встановлено виключний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, яким, зокрема, є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 ст.548 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення правовідносин спадкування ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8, а також спадкування ОСОБА_8 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Ч.1 ст.392 ЦК України встановлено право власника майна пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки погріб, позначений в плані домоволодіння АДРЕСА_1 літерою «Д», розташований на земельній ділянці, що належить і належала на час укладення договору купівлі-продажу будинку 16 січня 2007 року на праві власності  ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а не продавцеві ОСОБА_6, про що останній достовірно знав на момент укладення договору, цей погріб, як складова частина житлового будинку не був вільним від прав третіх осіб, як такий що постійно використовувався ОСОБА_3, у зв’язку з відчуженням погреба фактично було припинено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на частину належної їм земельної ділянки без законних (встановлених ст. 140 ЗК України підстав) підстав, то цей договір в частині купівлі-продажу погреба «Д» необхідно визнати недійсним, як такий, що суперечить вимогам закону.

Враховуючи те, що ОСОБА_3, як спадкоємниця ОСОБА_8 на законних підставах набула право власності на 7/20 частин житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель в АДРЕСА_2, до яких входить і погріб, що розташований на її земельній ділянці, але зазначений в плані домогосподарства ОСОБА_5 під літерою «Д», це її право оспорюється відповідачем ОСОБА_5, то задля захисту майнових прав ОСОБА_3 за нею необхідно визнати право власності на зазначений погріб.

При цьому саме по собі зазначення погреба в плані домогосподарства АДРЕСА_1 починаючи з 1995 року, як такого, що збудований в 1961 році,  за відсутності будь-яких первинних документів, зокрема акту його приймання в експлуатацію, не може бути підставою для відмови в позові. При цьому суд звертає увагу, що власниками суміжних господарств АДРЕСА_1 на той час були подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_8, ці господарства фактично були однією садибою, а їх інвентаризація проводилась зі слів володільця ОСОБА_8 без використання первинних документів.

Посилання представника відповідача ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_2 на те, що на земельній ділянці ОСОБА_3 є інший погріб, який і був успадкований нею після смерті ОСОБА_8, суд відхиляє, тому що цей погріб згідно з актом приймання індивідуального домоволодіння від березня 1983 року був збудований ОСОБА_4 з 1980 по 1983 роки, а відтак не міг бути успадкованим ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_10, як такий, що збудований до 1941 року.

Суд також відхиляє заяву адвоката ОСОБА_2 про пропущення ОСОБА_3 строку позовної давності з таких міркувань.

Ч.1 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна особа зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України  перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заперечуючи твердження позивачки, підтримане представником відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_1., про те, що про порушення свого права вона дізналась лише в січні 2010 року, коли ОСОБА_5 звернувся з позовом до неї про усунення перешкод в користуванні погребом, адвокат ОСОБА_2 посилався на рішення виконкому Погребищенської міської ради від 23 лютого 2007 року № 14 про надання ОСОБА_5 в користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 та акт обстеження присадибних ділянок гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 30 січня 2008 року, як на докази наявності спору щодо права на користування погребом.

Проте, саме по собі звернення особи, яка придбала житловий будинок, розташований на неприватизовані земельній ділянці, до органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна не свідчить про наявність спору щодо права користування господарськими будівлями з власником суміжної ділянки, натомість таке звернення підтверджує неправдивість тверджень представника відповідача ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_2 про те, що його довірителю не було відомо, що будинок, який відчужувався ОСОБА_6, розташовувався на земельній ділянці, що не перебувала у власності продавця.

Акт від 30 січня 2008 року не підписаний ні позивачкою, ні третьою особою, а позов до суду подано 13 січня 2011 року, тобто в межах трирічного строку з часу складення цього акту.

Так само не заслуговує на увагу посилання адвоката ОСОБА_2 на рішення Погребищенського районного суду від 23 червня 2010 року, як на таке, що має преюдиційне значення для цього спору, тому що на час вирішення справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні погребом договір купівлі-продажу не був визнаний судом не дійсним, а відтак ухвалюючи рішення суд мав виходити із встановленої ч.1 ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину.

Керуючись ст.ст. 10,11,213,214,215 ЦПК України, -

                                        Вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати частково недійсним – в частині продажу погреба кам’яного «Д», договір купівлі-продажу будинку від 16 січня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Погребищенського районного нотаріального округу ОСОБА_7, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив цілий житловий будинок з господарським будівлями в АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на погріб кам’яний, позначений в плані домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, літерою «Д».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через Погребищенський районний суд протягом десяти днів з часу його проголошення.

Суддя