Справа № 2-91 2007 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2007 р. Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого в справі судді - Давченко Т.М.
при секретарі - Боровик О.С. за участю прокурора - Коткової В.А. та представника позивача, адвоката - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2доОСОБА_3про визначення права власності на Ч частину нерухомого майна, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2006 р. позивач ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ч частину житлового будинку АДРЕСА_1 та прилеглими побутовими спорудами.
Позивач в судовому засіданні підтримала позов, в обґрунтування позовних вимог суду пояснила, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 03.11.2004р., реєстровий НОМЕР_1 належить ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
В березні 1981р. вона з ОСОБА_4. побралися й стали проживати однією сім'єю як подружжя. ОСОБА_4. виховував її дочку від першого шлюбу як свою рідну, був їй батьком. В 1984р. для будівництва житлового будинку отримали земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Шлюб не було зареєстровано, оскільки вона перебувала на квартирному обліку. В 1984р. стали заготовляти будівельні матеріали, а в 1986р. почали будівництво житлового будинка за сумісні кошти. В зв'язку з тим, що коштів на закінчення будівництва не вистачало, вона з чоловіком вирішили продати незавершений будівництвом спірний житловий будинок. Але оскільки покупців не було, вона була вимушена в жовтні 2002р. продати частину житлового будинку по АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності на підставі договору довічного утримання. За виручені кошти будівництво спірного будинку було продовжено і з часом закінчене. В період будівництва вони, ОСОБА_4. та ОСОБА_2. , перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.11.1990р. В 1993р. шлюб було розірвано формально. Не зважаючи на те, вони продовжували шлюбні стосунки, вели спільне господарство, виховували дочку. В 2 004р. будівництво було закінчено та вони вирішили продати будинок, але оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно не було оформлене, Об.09.2004р. МЕТІ відмовило ОСОБА_4. у видачі витягу з реєстру права власності. Аванс за продаж будинку від ОСОБА_5. в серпні 2 004р. вони отримували разом і розпорядилися ним також разом. Вважає, що має право на Ч частину спірного будинку, оскільки цей будинок є спільним майном подружжя.
Крім того, позивач пояснила, що всі витрати, пов'язані з похованням чоловіка, вона несла самостійно.
Просила суд визнати за нею право власності на Ч частину вказаного житлового будинку з прилеглими побутовими спорудами,
Відповідач ОСОБА_3. в судове засідання не з'явилася. В заяві від 21.11.2006р. вх. № 5357 відповідач ОСОБА_3. вказувала адресу, за якою вона проживає: м. АДРЕСА_1. Ця адреса була вказана і позивачем в позові. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач ОСОБА_3. власноручно отримувала повістки про виклик до суду в якості відповідача по даній справі 01.11.2006р., 05.12.2006р., 19.01.2007р., але в судові засідання, які були призначені відповідно на 22.11.2006р., 18.12.2006р., 12.02.2007р. вона не з'явилася й про причини неявки суду не повідомила. В судові засідання, призначені на 04.04.2007р., 20.04.07р., 21.05.07р. відповідач також не з'явилася, проте судові повістки були повернуті без вручення поштою адресату з причини відсутності відповідача за місцем проживання, яке було самостійно вказано відповідачем в заяві.
Згідно ст. 77 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцепроживання. У разі відсутності такої заяви судова повістка вважається доставленою. Відповідно довідки Корабельного РОМ ММУ місце знаходження ОСОБА_3. не відомо, через що відповідач ОСОБА_3. викликалася до суду на 04.06.07р. та на 21.06.07р. через оголошення у пресі від 2 6.05.07р. та 14.0 6.07р., відповідно до правил ч.9 ст. 74 ЦПК України та вважається повідомленою.
На підставі викладеного за ухвалою суду справа розглянута за відсутністю відповідача.
За заявою відповідача ОСОБА_3. на ім'я Генерального прокурора України в судовому засіданні здійснення представництва її інтересів в суді як відповідача відбулося за участю прокурора Коткової В.А., який заперечував проти позову.
Третя особа ОСОБА_5 проти позову не заперечував.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази по матеріалам справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка загальною площею 465 кв.АДРЕСА_1 була відведена ОСОБА_4 за рішенням № 435 виконкому Миколаївської міськради від 05.04.1984р. (а.с. 10)
Розпорядженням адміністрації Корабельного району від 03.11.2004р. затверджений акт про введення до експлуатації закінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 житловою площею 105, 8 м. кв., загальною площею 266, 8 м. кв. гр..ОСОБА_4. Право власності на житловий будинок було зареєстровано 03.11.2004р. за реєстровим НОМЕР_1 за ОСОБА_4, про що видано свідоцтво 13.12.2004р.(а.с. 11-16).
Відповідно довідки РАГС Заводського РУЮ М. Миколаєва від 26.06.2002р. № 52 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 23.11.1990р. був зареєстрований шлюб, актовий запис НОМЕР_2 Після одруження подружжя взяли прізвище ОСОБА_2(а.с. 8).
Рішенням Корабельного райсуду м. Миколаєва від 18.05.1993р. шлюб було розірвано(а.с. 9).
Доводи позивача в тому, що житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_2. та ОСОБА_2
під час перебування як у фактичних та і шлюбних відносинах за сумісні кошти підтвердили в судовому засіданні наступні свідки.
Так, свідокОСОБА_6 суду пояснила, що знає ОСОБА_2. і її померлого чоловіка ОСОБА_4. з 1984р. як подружжя. Вони разом будували житловий будинок АДРЕСА_1. Вона бачила, як вони разом домовлялися з будівниками про будівництво будинку, привозили будівельні матеріали тощо. Також вони разом продавали вказаний будинок, про це вона знає з їх слів. В серпні-вересні 2 004р. будинок купив ОСОБА_5 і з того часу в будинку проживають його батьки. Про те, що між ОСОБА_2. та ОСОБА_4. шлюб був розірваний, вона не знала, завжди вважала їх подружжям.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що ОСОБА_4. одружився з її матір'ю, ОСОБА_2. , коли їй було 5 років і весь час вони жили як одна родина. Вона його вважала за свого батька. Стосунки в родині були добрими. Все робилося сумісно. Батьки вели спільне господарство. Сімейний бюджет був спільним і мати як жінка розпоряджалася їм. Будинок в АДРЕСА_2 будували батьки разом за спільні кошти. Мати працювала в торгівлі й мала можливість в той час закупати дефіцитні будівельні матеріали. Все в житті вони робили спільно. Тільки деякий час між батьками були розмови з 1997р. по 2000р., але вже на той час будинок було практично побудовано. Батьки разом вирішили продати будинок, але для закінчення будівництва не вистачало коштів, для чого мати в жовтні 2002р. продала належну їй частину будинку, яка їй досталася за договором довічного утримання сусідки в Балабанівки. За виручені кошти спірний будинок було добудовано і в 2004р. продано ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Всі витрати щодо поховання мати несла самостійно.
Свідок ОСОБА_8. суду підтвердила, що її син, ОСОБА_5., знайшов житловий будинок по АДРЕСА_1, який продавався. За договір купівлі-продажу вони домовлялися з ОСОБА_2. та ОСОБА_4. і вважали їх подружжям, оскільки вони зверталися один до одного як чоловік та дружина. Перший аванс вони передавали їм обом в їх будинку по АДРЕСА_1 куди вони їх разом привезли.
Ствердження позивача в той частині, що вона з ОСОБА_4. проживали однією сім'єю понад 2 4 років і вони сумісно купували будівельні матеріали для будівництва спірного будинку та будували його за спільні кошти підтверджуються копіями квитанцій, касових ордерів, прихідно-розхідних накладних тощо, з який вбачається, що за період з 1986р. як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 (до одруження ОСОБА_2 придбали будівельні матеріали для будівництва житлового будинку поАДРЕСА_1 (а.с. 10, 39-52, 55-59) .
Як вбачається з зазначених фінансових документів, більшість основних будівельних матеріалів була придбана ОСОБА_4. та ОСОБА_2 (ОСОБА_2 в період з 1986 по 1992р., в той час як вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1990р. по 1993р.(а.с. 8, 9).
Твердження позивача ОСОБА_2. про те, що вона мала кошти і витрачала їх на будівництво спірного будинку підтверджуються оглянутими в судового засіданні оригіналами та приєднаних до справі копій ощадних книжок Державної трудової ощадної каси НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_2. , рахунки відкриті з 1978р., в яких відображений рух рахунку(а.с. 25-36).
Факт спільного проживання сторін як подружжя також підтверджується копіями товарних чеків та квитанціями про оплату ОСОБА_2. ритуальних послуг, пов'язаних з похованням ОСОБА_4. (а.с. 61-76).
Із договору довічного утримання від 28.10.1992р. вбачається, що ОСОБА_2. після смерті ОСОБА_11 перейшла у власність 36/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, яку продала за довіреністю в жовтні 2002р.(а.с. 468, 69).
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_4. в період з березня 1981р. до ІНФОРМАЦІЯ_1.(дата смерті ОСОБА_4. ) мали місце фактичні шлюбні відносини, за винятком періоду перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі, під час перебування яких між ними відбулася обоюдна домовленість про створення спільної власності на спірне майно, що і передбачене ст. 112 ЦК УРСР. Правила зазначеної статті застосовується судом на підставі п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Також судом встановлений і факт спільного проживання сторін як подружжя й те, що в них був спільний бюджет і спільне господарство.
На підставі вищезазначеного суд визнає позивача ОСОБА_2. та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, рівноправними учасниками створення сумісної власності у рівних частинах і вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача.
На підставі ст. .88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_2. державне мито 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30грн., на користь держави 211 грн.
Керуючись ст. ст. 8, 14, 209, 212, 213, 214, 215 України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ч частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 державне мито 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30грн., на користь держави держмито 211 грн.
Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви.