Справа № 2-А-3541/2009/1231
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2009р. суддя Стаханівського міського суду Луганської області Ромашка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення недоплаченої щорічної допомоги, третя особа у справі Головне Управління Державного казначейства України,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду 31.08.09, зазначивши, що вона є членом сім’ї померлого учасника війни та має право на отримання щорічно до 5 травня допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається у розмірі прожиткового мінімуму, однак відповідач здійснює виплати у меншому розмірі. Загалом за 2004, 2007, 2008р.р. їй недоплачена допомога на суму 5438грн. 75коп. Позивач просить поновити строк на звернення до суду.
Відповідачем позов не визнано, надано письмові заперечення у яких зазначено, що нарахування щорічної одноразової допомоги провадилося у межах бюджетних асигнувань. Крім того, позивачем пропущено визначений ст.99, 100 КАС України строк на звернення до суду.
Третьою особою вимог щодо предмету спору не заявлено. Надано письмові заперечення у яких зазначено, що УПСЗН здійснював виплати відповідно до кошторису, перевищити суму, призначену на ці цілі він права не має. Крім того, позивачем пропущено визначений ст.99, 100 КАС України строк на звернення до суду.
Сторонами та третьою особою заявлено клопотання про розгляд справи за своєї відсутності..
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. При цьому керується наступним:
Суд вважає доведеним, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни - учасників війни, ця обставина підтверджена ксерокопією Посвідчення на ар.с.5 та паспорту на ар. с.З. Розрахунки недоплаченої суми, зроблені позивачем, відповідачем не оспорюються, іх розмір підтверджується відповіддю УПСЗН на звернення до нього (ар.с.7, 8). Той факт, що виплата допомоги здійснювалася за ініціативою відповідача у справі у кожному році сторонами не оспорюється і, на підставі ч.3 ст.72 КАС України, суд вважає зазначену обставину такою, що не підлягає доказуванню.
До правовідносин, що склалися, слід застосовувати Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про Державний бюджет України на 2004р.» від 11.05.04 №1704-ІУ, Закон України «Про Державний бюджет України на 2005р.» № 2285-ІУ від 23.12.04р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2006р.» №3235-ІУ від 20.12.05р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2007р.» №489-У від 19.12.06р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2008р. та внесення змін до деяких законодавчих актів» №107-УІ від 28.12.07р., Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 №20-рп/2004, 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.07р. №6-рп/07 від 22.05.08р.№10-рп/2008р. та від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, Постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12.03.08р..
Згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сім’ям загиблих (померлих) ветеранів війни щорічно до 5 травня виплачується допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, що втратили працездатність. Законами «Про Державний ‘бюджет України» на відповідні роки було визначено мінімальний прожитковий мінімум на 2004р. (Закон від 11.05.04 №1704-ІУ) - 284грн 69коп, на 2005г.(від 23.12.04 №2285-ІУ) - 332грн, на 2006р. (20.12.05 №3235-ІУ) - 359грн.. Станом на 05.05.07р. розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність (Закон від 19.12.06 №489-У зі змінами, внесеними Законом від 15.03.07 №749-У) становив 406грн., а для визначення мінімального розміру пенсії він повинен збільшуватися на один відсоток. Таким чином мінімальній розмір пенсії становив 410грн 06коп. (тобто 406грн. + 4грн 06коп). Розмір мінімального прожиткового мінімуму (мінімальної пенсії за віком) на травень 2008р. було визначено у сумі 481грн. Законом „Про державний бюджет України на 2004р." виплата разової щорічної допомоги у зв’язку із святкуванням Дня Перемоги не передбачалася. Законом України „Про державний бюджет України на 2005р." вона була передбачена у розмірі 50грн.; Законом „Про державний бюджет України на 2006р" - 50грн.; Законом „Про державний бюджет України на 2007р."- 55грн. Відповідно до Закону „Про державний бюджет України на 2008р." ця сума Постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12.03.08р. була визначена у розмірі 65грн. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.07р. №6-рп/07 та від 22.05.08р.№10-рп/2008р визнано таким, що не відповідає Конституції України внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» Законами України „Про державний бюджет України". Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, або окремі їх положення, що визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, дія норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» у частині, що визначає розмір допомоги, яку належить сплачувати щорічно до 5 травня (у розмірі мінімальної пенсії за віком) відновлена відповідно у 2004р. - з 01.12.04р., у 2007р. з 09.07.07р., у 2008р. - з 22.05.08р.. У 2005, 2006р.р. відповідних рішень Конституційним Судом України не ухвалювалося, а ст.150 Конституції України та ст.9 КАС України визначено, що питання щодо конституційності того чи іншого закону чи іншого правового акту є виключною компетенцією Конституційного Суду України. Позивачеві виплати було здійснено до 5 травня кожного року, у період, коли положення Законів „Про державний бюджет України" на 2004, 2007, 2008р.р. щодо розміру виплати діяли, оскільки на той час не були визнані неконституційними. Крім того, суд враховує, що згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
За наведених обставин, суд вважає, що посилання позивача на те, що розмір виплаченої йому допомоги у 2004-2008р.р. не відповідає розміру, визначеному законом є безпідставними.
Оцінюючи доводи відповідача у частині того, що позивачем пропущено строк для звернення за судовим захистом, суд бере до уваги, що ст.. 99, 100 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи діє річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, якщо суд не визнає причину пропуску строку поважною. Досудовий порядок врегулювання спору (звернення до вищестоящої по відношенню до відповідача установи зі скаргою) позивач у справі не використовував. Позивач просить поновити пропущений строк, зазначивши, що вона є особою похилого віку, питання про розмір виплат ніде не висвітлювалося, УПСЗН про порушення права не повідомляв. Суд вважає, що підстав для визнання причини пропуску строку поважною немає. При цьому суд виходить з того, що відповідно до ст.57 Конституції України усі законодавчі акти, які стосуються прав та обов’язків громадян підлягають обов’язковому оприлюдненню і оприлюднюються, що є обставиною загальновідомою і, відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, не потребує доказування. Людиною похилого віку позивач залишається і дотепер, що не завадило звернутися до суду. Відповідач у справі наполягає на відмові у позові саме з причини пропуску строку. Виплати здійснюються за ініціативою відповідача без відповідного звернення позивача один раз на рік у термін до 5 травня, строк давності відраховується з відповідного року, а тому за будь яких обставин вимоги за період, що передує 31 серпня 2008р. задоволенню не підлягають через пропуск строку на звернення до суду.
Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відповідної суми, суд зважає на те, що відповідач у справі не є власником коштів, які мали б бути виплачені позивачеві у справі. До обов’язків відповідача входить лише нарахування та виплата сум, що надходять з Державного бюджету, а тому на нього можна лише покласти обов’язок по здійсненню відповідних дій.
Керуючись ст..6, 94, 99, ч.3 ст.122, 158, 159, 161, 162.163 КАС України, Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про Державний бюджет України на 2004р.» від 11.05.04 №1704-ІУ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2005р.» № 2285-ІУ від 23.12.04р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2006р.» №3235-ІУ від 20.12.05р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2007р.» №489-У від 19.12.06р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2008р. та внесення змін до деяких законодавчих актів» №107-УІ від 28.12.07р., Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.04 №20-рп/2004, 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.07р. №6-рп/07 від 22.05.08р.№10-рп/2008р. та від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, Постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12.03.08р. суд
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у позові до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення недоплаченої щорічної допомоги за 2004, 2007, 2008р.р. відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів по тому - апеляційної скарги.